Великі кішки та слоненята: дика природа Африки очима столичних зоологів

Рідкісний африканський кіт сервал. Фото Марини Шквирі
Рідкісний африканський кіт сервал. Фото Марини Шквирі

Київ готується до новорічних свят, а на східному узбережжі Африки — весна. За словами столичних науковців — це найцікавіший час для спостереження за дикою природою гарячого континенту. «Вечірній Київ» розпитав головну зоологиню Київського зоологічного парку національного значення Марину Шквирю про її спостереження за дикою природою у Національних парках Кенії, й про новий досвід, який варто було б перейняти Україні.

Під час подорожі Марина подолала кілька тисяч кілометрів дорогами Кенії, відвідала Національні парки «Масаі-Мара», «Накуру», «Хелс гейт» та побувала у колег з реабілітаційного центру для диких тварин «Шелдрік», де опікуються слоненятами-сиротами, жирафами та носорогами.

Марина Шквиря у Центрі збереження жирафа Ротшильда в Найробі

— Це друга моя подорож в Кенію і, зазвичай, туристи їдуть туди заради сафарі по національних парках з фотоапаратом, щоби побачити диких тварин. Це одна з африканських країн, де непогано збереглися природні екосистеми, й на це дуже цікаво подивитися будь-якій людині, не лише зоологам.

-У вас були пріоритети у подорожах?

-Для першої подорожі я обирала інший сезон. Мета була, як і у більшості туристів, побачити велику африканську міграцію копитних тварин. Це видовище, заради якого люди їдуть з усього світу, щоб побачити як величезна кількість копитних переправляється через річку Мара. Тоді я це не побачила, тому що то був аномально сухий сезон. Цього разу ми обрали весну (листопад) — сезон народження дитинчат у копитних.

Стадо антилоп
Гепард після вдалого полювання на антилопу

Навесні можна спостерігати іншу Африку, інші природні зв’язки, появу на світ маленьких зебр, антилоп. А всі хижаки навколо них «в тонусі» й у русі, адже то їх легка здобич. Зовсім по іншому виглядають й простори Африки. Для зоологівподорож цікава тим, що можна самим обирати, де й скільки їздити автомобілем або пішки ходити там, де це дозволено, щоби побачити найбільше видів тварин, природу, країну. Є звичайно люксові варіанти подорожі з розкішними бунгало, літаками…Ми для себе з чоловіком обрали економний варіант, нам цікаві самі тварини.

Марина Шквиря розповідає, що національні парки Кенії мають свою численну охорону, гідів, і лоджі (помешкання для туристів) на території парку. Проте можна домовитися з будь-яким туристичним агентством в столиці країни Найробі, і воно на себе візьме координацію подорожей.

— Нас поселили по економваріанту в лоджі — у такому невеликому польовому таборі з наметів біля воріт парку. Це набагато дешевше. І ми постійно знаходилися на маршрутах в спеціальному автомобілі з професійним гідом, який знає, як поводитися з дикими тваринами й відповідає, щоб ми не нашкодили дикій природі, а вона нам.

Дикі тварини підходять впритул житла людей, адже тут їм не зашкодять
Жираф у весняній саванні
Зебри та антилопи у зеленій весняній саванні

-Яких тварин бачили?

--Цього разу у нас був класний ефективний виїзд. Ми побачили велику п’ятірку — левів, леопардів, слонів, буйволів, носорогів, гіпопотамів. А ще бачили тих, що потрапляють на очі туристам зрідка — гепарда, леопарда та сервала. Сервали — африканські кішки, їх дуже важко зустріти в дикій природі. На них активно полюють браконьєри для продажу любителям екзотичних тварин. Їх гібридизують з домашньою кішкою аби отримати гібрида, який називається саванна й коштує дорого.

Оскільки ми займаємося реабілітацією диких тварин, утримуємо притулок для ведмедів, займаємося науковою роботою у зоні відчуження ЧАЕС й по всій Україні, надзвичайно важливим було побачити не просто красиву картинку Африки, а ще й поспілкуватися з професіоналами з Нацпарків, дізнатися, як вони охороняють територію, як працюють рейнджери, як співпрацюють з науковцями, які проекти втілюють.

Частина сім’ї слонів
У реабілітаційному центрі для слоненят
Слоненята люблять бути у компанії
За малечею ретельно слідкують

Пані Марина розповіла про відвідини колег з реабілітаційного центру «Шелдріка», які займаються порятунком слоненят-сиріт. В них діє така сама програма опіки, як у ведмежому притулку «Біла скеля», що поряд з Києвом, тому подружжя столичних науковців також підтримало колег й взяло під опіку слоненятко.

-Це коштує кілька доларів, ви можете підтримати проект Фонду Шелдріка через Інтернет. Можете обрати собі слоненятко й отримувати новини про нього. Схожа програма діє у нас у притулку, ви можете стати опікуном українського ведмедя.

За словами науковиці, є дуже багато причин сирітства слоненят, наприклад, природні, якщо мати загинула через захворювання, травму, вбили хижаки, постраждала від пожежі. Буває хворе слоненя виганяє само стадо — природа жорстока й тут діє природний відбір. Але частіше слоненята залишаються без матері через людей — браконьєрів, або коли тварина потрапляє в антропогенну пастку — падає в колодязь й група дорослих слонів не може її звідти витягти, полишає саму чи стоїть й емоційно переживає поруч. Тоді рейнджери повідомляють співробітникам притулку. Спеціалісти надсилають запит до місцевої служби охорони природи, що відповідає за національні парки. І якщо отримують дозвіл, то вилучають з природи тварину на реабілітацію. Транспортують тварин до притулку іноді й гелікоптером. Потім лікують кілька років, підрощують в реабілітаційному центрі, адаптують і намагаються повернути в той парк, звідки вилучили. Весь процес реабілітації важкий й дороговартісний.

Сервал прямує по своїх справах

-Як вам вдалося побачити сервала?

-Майже всі хижаки — присмеркові тварини. Вони більш активні вночі та в сутінках. Але також й вдень ходять по своїх справах. У мого чоловіка дуже гарний зір. Він угледів сервала вдень, здалеку, з автомобіля. А я дуже багато років працюю з дикими тваринами в зоопарках, в дикій природі, по всій Україні, в Чорнобильскій зоні, за кордоном. Тому у мене швидкість маніпуляцій з фотоапаратом надзвичайна, бо я натренована. Якість знімку — то вже інша справа, а от щодо реакції… Це я вмію. Ми бачили сервала протягом 1,5 хвилини й я встигла зробити багато кадрів. Швидкість реакції і є секретом будь-якого фотографа-анімаліста.

Леопард на улюбленому дереві
Відпочинок після обіду

-А хто «організував» зустріч з леопардом?

-Багато чого залежить від професійності гідів, їхньої делікатності та компетенції. Вони перебувають на території парку весь день, спілкуються й передають один одному інформацію по рації. Якщо хтось бачить тварин — повідомляє іншим, але з урахуванням того, щоб біля однієї тварини не зібралося 15 джипів з туристами. Не можна лякати, під’їжджати дуже близько, не можна виходити з машини, підгодовувати й тим більше дражнити. Нам пощастило. Цей леопард старий, зі шрамом на носі, у нього є кілька улюблених дерев, тому гіди їх періодично перевіряють, і якщо дуже пощастить, можна побачити звіра. Наша зустріч відбулася у парку «Масаї-Мара».

-Ви були в племені Масаїв, яке враження справило відвідування?

-Треба розуміти, що це не просто якась маленька племінна група, це більше 2% населення країни, понад мільйон людей. Вони вже асимільовані. Вони займаються бізнесом, живуть у містах. Але намагаються зберегти традиційний спосіб життя, тому ще є поселення Масаїв та інших племен навколо національних парків. Зазвичай випасають худобу, що є основою їхнього існування з прадавніх часів. Вони також працюють в кемпінгах, проводять екскурсії в селищах (як у нашому музеї в Пирогові). Показують, як жили їх предки, які мали традиції.

Масаї — це окреме проблемне питання, адже неможливо зберігати традиційний спосіб життя в сучасному світі. А їх спосіб виживання — скотарство — це занадто великий прес на дику природу. Тому їх змусили залишити території Нацпарків. Тут насправді дуже багато гуманітарних проблем. Проте є ще шанс побачити відлуння старої Африки, тих людей, предки яких володіли цими землями.

Масаі в традиційному одязі

-Як на ваш професійний погляд почуваються у Нацпарках Африки звірі?

— Звичайно природа — найкраще місце для тварини. Нині природа дикої Африки — це не та природа, яка була 100-200 років тому. Період колонізації, війни, економічний прогрес виснажили її, і це правда. Вже не побачиш тих багатотисячних стад копитних тварин, як це було колись. Тим не менше, це величезні, добре збережені території, де тварини нормальні, здорові завдяки природному відбору, задля цього й працює уряд Кенії. Звичайно, у них є проблеми з браконьєрством, з активним туризмом, деградацією землі через сільськогосподарську діяльність. Як і у кожної країни є свої проблеми. Але вони розуміють, що їхня природа — це найголовніший ресурс, і ставлять її в пріоритет. Наприклад, заради одного носорога (а їх два види) в кожному парку працює окрема рейнджерська охорона, яка відповідає саме за носорогів й оберігає від браконьєрів. За великим рахунком, браконьєрство в Кенії відносно на низькому рівні, порівняно з деякими іншими африканськими країнами. Але ми, наприклад, у «Хелс гейті» побачили зебру з дуже травмованою шиєю, й одразу зрозуміли, що тварина попала колись в сталеву браконьєрську петлю. Зебра врятувалася, або її охорона врятувала, але шрами залишилися.

Левиця
Стадо зебр
Король Африки

-Чи є досвід, який варто переймати в природних парках Кенії?

-Звичайно. Нам треба зрозуміти, як зрозуміли там, що ми країна, в якій є непогано збережені екосистеми на досить великій площі, порівняно із густо забудованою й заселеною Західною Європою. В Україні є великі цінні території, дикі хижаки, рідкісні види птахів, копитних. Їх потрібно зберігати тому, що цей ресурс більш цінний, ніж гірсько-лижна інфраструктура, готелі чи басейни з ресторанами. Насправді наш природно-заповідний фонд дуже часто ставлять не в пріоритет, віддають під забудову туристичною інфраструктурою. Але це неправильно. Україні буде важко конкурувати з гірськими курортами Австрії чи Франції. А от конкурувати, наприклад, у чистоті й недоторканості лісів, гір, боліт та степів з європейськими екосистемами варто. Потрібно зрозуміти, що головне для держави — не гроші, а те, що чим краще збережена природа, тим здоровіше середовище існування людини. Тим краще й безпечніше жити всім. Ми бачимо, як змінюється клімат, як деградує природа навколо населених пунктів, бачимо піщані бурі навколо Києва, смог, інтенсивні зливи, дивні зими, потопи, урагани. Погодні аномалії впливають на тваринний світ, змінюють його. Тому просто необхідно ретельно прислухатися до природи, зберігати її, й думати наперед, коли ти щось розбудовуєш.

Дика Африка, непопулярні й малодоступні острови в океанах, загадкова Саудівська Аравія — як туди дістатися й що подивитися розповідають завзяті мандрівники.

Всі фото зроблені й надані для публікації Мариною Шквирею.

Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»