Кашкет Габсбурґа та орден Зимового походу: у Києві демонструють історію українського війська

Під час огляду виставки «За волю України!». Фото надане музеєм
Під час огляду виставки «За волю України!». Фото надане музеєм

Бойові прапори, повна колекція погонів, форма та нагороди демонструються в Національному музеї історії України у Другій світовій війні. Унікальність виставки в тому, що ці та інші експонати — оригінали зі столітньою історією часу Визвольних змагань 1917–1921 рр.

Українсько-американський проєкт «За волю України!» презентували напередодні 30-ї річниці Незалежності України. У ньому представлено артефакти із 20 музеїв, архівів та бібліотек України і США. У зв’язку із 30-ю річницею створення Збройних сил України ця виставка набуває особливого звучання, адже в ній відображено історію військ, які програли свою війну, але сьогодні ми маємо незалежну державу, зокрема, й завдяки їхній звитязі та самопожертві.

250 артефактів охоплюють період 1914–1923 рр., висвітлюють «еволюцію» одностроїв українського січового стрілецтва, Української Центральної Ради, УНР, ЗУНР, правління гетьмана Павла Скоропадського, Директорії УНР. Більшість їх не відома не лише широкому загалу, а й вузькому колу фахівців.

Куратор виставки — Юрій Савчук, відкрита вона за сприяння фонду Богдана Губського «Україна — ХХІ століття»

КОКАРДА ЕРЦГЕРЦОГА ТА «АНДРІАНКИ» ІЗ ТРИЗУБАМИ

Ерцгерцог Вільгельм Франц Австрійський (Василь Вишиваний), полковник Легіону УСС. 1922 р. Фото надане музеєм

Фактично про кожен експонат, представлений на виставці, можна знімати захопливий фільм, за кожним трагічні людські долі. І треба розуміти, що прапори чи інші речі з експозиції, могли коштувати свободи або й життя своїм власникам.

Скажімо,  погони полковника командно-викладацького складу Інструкторської школи старшин Армії УНР. Їх випадково виявили під час ремонту квартири у старому будинку на Печерську. Ці знаки розрізнення подарували Музею однієї вулиці, який надав їх для експозиції. Кому вони належали, з’ясувати не вдалося.

 Погони полковника командно-викладацького складу Інструкторської школи старшин Армії УНР. Фото надане музеєм
Кашкет Василя Вишиваного. Фото надане музеєм
Ікона Св. Архистратига Михаїла з дарчим написом. Пвднесена жителями м. Олександрівськ (нині — м. Запоріжжя) ерцгерцогу Вільгельмові у 1918 р. ХІХ (?) ст. Фото надане музеєм

Про інші раритети відомо більше. Наприклад, про кашкет, що належав Василю Вишиваному, ерцгерцогові Габсбурґу, полковникові Українських січових стрільців. Цей раритет зберегли й вивезли до США після Другої світової війни — він є експонатом Українського музею в Чикаго. Після Першої світової війни, яку сучасники називали Великою, дехто сподівався, що Василь Вишиваний (його так назвали стрільці, бо він часто носив вишиту сорочку), стане претендентом на українську корону. 

Радянські спецслужби підозрювали Вільгельма Габсбурґа у співпраці з ОУН, і після Другої світової війни агенти «Смерш» викрали його у Відні.  У 1947 р. Вільгельма привезли до Києва, до Лук’янівської тюрми. Саме в Києві, після пів року допитів він і помер. Місце його поховання невідоме досі. 

«Особливістю цієї виставки є те, що більшість експонатів ніколи не оприлюднювалася. Побачити виставку приїжджають навіть історики зі США, які цікавляться цією темою, бо вперше ці артефакти зібрано в одному місці», — розповів Тарас Городняк, старший науковий співробітник Національного музею історії України у Другій світовій війні.

Шоломи із намальованими тризубами. Фото надане музеєм

Музейники дуже пишаються, що вдалося зібрати повну колекцію погонів війська УНР — від рядових до старшини, темляків. А також каски. Причому за ними можна простежити історію визвольних змагань. На шоломах Австро-Угорської армії з’являються намальовані тризуби, а на «андріанках» поверх двоголових орлів — рельєфні. Не менш цікава офіцерська форма Січових стрільців, підрозділу, де служили й жінки, зокрема перша жінка-офіцер Олена Степанів. Небагато музеїв світу мають такі речі. Бо тканина дуже страждає від плину часу. А тут форма армії, що програла, переховувати яку, здавалося б, не було сенсу. Але саме її цінували родичі й передали нащадкам. 

ФОТО З ОСОБЛИВИМ ПІДТЕКСТОМ

Фотографія учасників Першого зимового походу та орден — Залізний Хрест Армії УНР. Фото надане музеєм

Привертає увагу велика фотографія учасників Першого зимового походу. Зроблена вона була в Польщі, у таборі для інтернованих вояків армії УНР. Усі військові на цій світлині мають  особливу відзнаку — Залізний Хрест Армії УНР «За Зимовий похід і бої» — єдиний бойовий орден Армії УНР. 

. Залізний Хрест Армії УНР. Фото надане музеєм

Цей похід тривав від грудня 1919 р. до травня 1920 р., армія УНР пройшла 2500 км і провела понад 50 боїв. Тодішній прем’єр-міністр УНР Ісаак Мазепа зазначив, що за п’ять місяців рейду «армія жодного разу не схилила національного прапора». 

Наказ про встановлення нагороди підписав Головний отаман військ УНР Симон Петлюра. Знак № 1 по праву отримав керівник походу — генерал-полковник Михайло Омелянович-Павленко, другим номером було відзначено начальника штабу походу генерал-хорунжого Юрія Тютюнника, третім — генерал-полковника, командира другої Волинської дивізії Олександра Загродського.

У вітрині поруч із фотографією якраз і представлений його орден під № 3, що зберігався  у фондах Українського національного музею в Чикаго. 

АД’ЮТАНТ МОРСЬКОГО МІНІСТРА

Також із цього музею на виставці в Києві представлено два прапори «Української державної фльоти», що їх зберіг Святослав Шрамченко. На відвідувачів він дивиться із фото, зробленого в Польщі у 1921 р. Красень, який  походить зі старовинного шляхетського роду, випускник першої класичної гімназії в Києві, гардемарин, філателіст, письменник, поліглот. 

Фото Святослава Шрамченка та його кашкет. Фото надане музеєм

Також із цього музею на виставці в Києві представлено два прапори «Української державної фльоти», що їх зберіг Святослав Шрамченко. На відвідувачів він дивиться із фото, зробленого в Польщі у 1921 р. Красень, який  походить зі старовинного шляхетського роду, випускник першої класичної гімназії в Києві, гардемарин, філателіст, письменник, поліглот. 

Після закінчення Військово-юридичної академії в Петрограді він проходив навчальні плавання на Чорноморському флоті, на лінійному кораблі «Імператриця Марія». У 1917 р. служив у ранзі мічмана на Балтійському флоті. Разом зі старшим лейтенантом Білінським готувався підняти український прапор і очолити перехід на Чорне море бойових кораблів із українізованими екіпажами. Цьому завадили більшовики.

 Українські прапори на трьох кораблях спромоглися підняти лише на один день, 12 жовтня 1917 р. Пізніше Святослав Шрамченко розповідав численним знайомим, що на есмінці власними руками «доконав піднесення українського синьо-жовтого прапора». У січні 1918 р. він приїздить до Києва і вступає на службу до Генерального секретаріату морських справ, який очолював Дмитро Антонович. 

У квітні 1918 р. лейтенант прибув до Севастополя. Як представник міністра морських справ зустрівся з контрадміралом Михайлом Остроградським та іншими адміралами й офіцерами Чорноморського флоту. Обговорювалися умови підпорядкування флоту Центральній Раді.

29 квітня Шрамченко був присутній при піднятті на Чорноморському флоті українських Державних прапорів, про що залишив яскраві спогади. Зостався на українській службі після антигетьманського перевороту.  Під час евакуації центральних установ із Києва 27 січня 1919 р. Святослав Шрамченко забрав із собою перший Військово-морський прапор, а також прапор Міністра морських справ, які надійно беріг упродовж усього свого життя.

За ним прапор помандрував через Польщу до США. Тепер ці легендарні стяги можна побачити в Києві. І принагідно звернути увагу на розміщення жовтої та блакитної барв.

У просторі цієї експозиції можна побачити й інше їх розташування. За правилами вексилології (історичної дисципліни, що вивчає прапори) на «верх» і «низ» стяга вказує послідовність накладання швів на тканину). «Тож ми маємо одне полотно перевернуте», — каже Тарас.

Цей найстаріший із відомих збережених жовто-синіх стягів датований червнем 1917 р. Тоді в Києві відбувався ІІ Військовий з’їзд, на який приїхало кілька тисяч офіцерів імперської армії — українців, які заявляли про підтримку Центральної Ради. Це дарунок Юрія Кедровського українському музеєві у Нью-Йорку. Прапор зберігав його батько Володимир Кедровський, полковник армії УНР та дипломат.

УНІФОРМА УКРАЇНСЬКОЇ АРМІЇ. 100 РОКІВ ПО ТОМУ

Експозиція «Альбом уніформ Української Армії і Фльоти за добу визвольної боротьби (1917–1921)». Фото надане музеєм

Перлиною експозиції є «Альбом уніформ Української Армії і Фльоти за добу визвольної боротьби (1917–1921)» геральдика та сотника армії УНР Миколи Битинського (1893–1972). Альбом створений у Празі (1937 р.). Під час Другої світової війни був вивезений до Німеччини, а в повоєнний час — до США. «Альбом…» ніколи не публікувався й не демонструвався в повному обсязі. В експозиції представлено 134 аркуші, кожен із яких є неповторним і має виняткове історичне значення. Як зазначали сучасники, Битинському вдалося надзвичайно точно й детально відтворити всі елементи одягу різних родів та видів військ. 

Це світова прем’єра унікальної мистецької пам’ятки, створеної понад 85 років тому. Причому в одному екземплярі. Довгий час Микола Битинський був у відчаї, мовляв, справа його життя зникла у вирі Другої світової війни. І яким було його щастя, коли виявилося, що альбом врятував і привіз до США історик Смаль-Стоцький. 

Аркуші із зображеннями займають увесь другий поверх виставки. Вони розміщені чітко, наче військові на параді, освітлення спрямоване на аркуші, а решта зали наче тоне в темряві — вражаючий ефект.

«Школярі тут знаходять цікаве відображення шкільної програми, люди, які вчилися за радянських часів, із подивом відзначають, який пласт історії був просто замовчаний, а ті, хто воював на Сході України, особливо співчувають і співпереживають воїнам, які сто років тому загинули за свою землю або змушенні були її залишити й завершити своє життя в екзилі», — зазначає Тарас Городняк.

Катерина Калитко у костюмі службовиці УГА. Скрін відео

До слова, при вході до виставкового простору на великому екрані транслюється ролик, створений Центром історії Вінниці за підтримки Українського інституту національної пам’яті. Історичні реконструктори відтворили строї того часу й показали, який вигляд мала форма військових різних підрозділів та сестри Червоного Хреста, якою амуніцією користувалися. Уважні глядачі можуть навіть зауважити, що серед тих, хто приміряв історичну військову форму, — знана українська поетка, лауреатка премії «Книга року ВВС» Катерина Калитко.

Виставка діятиме до травня 2022 р. І це точно та експозиція, яку необхідно побачити киянам. Адже вона засвідчує міцний історичний зв’язок сучасного покоління захисників України з учасниками Визвольних змагань (1917–1921 рр.). Нею вшановано Збройні сили України — ключового гаранта державної незалежності. Особливо це актуально в умовах країни, що воює, та в рік 30-річчя її самостійного державного розвитку.

У Музеї війни також триває проєкт «Переможемо війну», що розповідає про людей, які, пройшовши війну, знаходили в собі сили жити далі й надихати інших. Загалом за останні роки у цьому закладі змінили «оптику» — показують не баталістику, а гуманітарний аспект війни.

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»