Кияни діляться історіями репресованих родичів для фільму про Биківню

У столиці пишуть сценарій про трагічні сторінки історії України. Фото надане організаторами
У столиці пишуть сценарій про трагічні сторінки історії України. Фото надане організаторами

У Києві триває робота над україно-польською історичною драмою «Биківня». Стрічка розповідає про події масових розстрілів і таємних поховань на території спецділянки в Биківнянському лісі за часів великого терору. Своїми спогадами поділилися киянка Ольга, онучка репресованих Олексія та Алли Симиренко.

Як писав «Вечірній Київ», для стрічки про трагедію в Биківні шукають родинні історії. З початку осені на пошту команди фільму «Биківня» надішли десятки листів від тих, чиї родичі поховані на Биківні. Страшні історії репресованих людей та цілих родин опрацьовує команда сценаристів на чолі з Анною Паленчук та Яном Кідава-Блонським.

Однією з таких історій стала історія родини Симиренко — промисловців-цукроварників, конструкторів і власників машинобудівних заводів, піонерів пароплавства на Дніпрі, вчених і практиків садівництва, меценатів української культури.

Написала авторам Ольга — онучка репресованих Олексія та Алли Симиренко. Її дідуся та бабусю заарештували, коли мамі було 2,5 роки, а тітці — 5. Молоді батьки мали власну 4-кімнатну квартиру в першому київському кооперативному будинку на Костельній.

«Мій дідусь, Олексій Симиренко, був інженером в Київському річковому пароходстві, а бабуся — акторкою німого кіно у студії ім. О. Довженка. Їхній будинок побудували за кошти співробітників. Згодом репресували всіх. Тоді родичам сказали, що їх засудили до 10 чи 15 років, і вони носили передачі в ОГПУ всі ці роки. І діти чекали, коли термін спливе. Потім, вже у 90-х, коли архіви відкрили, моя мама ознайомилась зі справою. Їх насправді розстріляли майже одразу. Здається, наприкінці 1937-го» — розповіла Ольга.

Окрім опрацювання особистих історій, творча група проєкту потрапила до архіву СБУ, де мала можливість вивчити справи репресованих. У архіві Ян та Анна, шукаючи правду про український Катинський список, знайшли список Цвєтухіна, який на сьогодні є ледь не єдиним джерелом інформації про польських жертв 1939-1940 х років. Також про польську частину історії свідчать знахідки польського походження серед розкопок 1971 року, які довгий час приховувались.

Анна Паленчук та Ян Кідава-Блонський вивчають справи в архіві СБУ. Фото надане організаторами

Цієї осені Анна Паленчук і команда її кіновиробничої компанії «435 FILMS» разом з Яном Кідавою-Блонським зустрілися в Києві, щоб провести роботу в полі у Биківнянському лісі, опрацювати дані з архівів СБУ, а також пропрацювати 5 жіночих історій, які увійдуть в основу сценарію стрічки.

«Мені цікаво дослідити жіночі долі у цьому контексті. На нашу адресу надійшло багато історій від звичайних людей. Кожне написане слово віддає болем, тому опрацювати весь матеріал та віднайти головні елементи для сценарію, досить важко» — ділиться продюсерка та директорка компанії «435 FILMS», Анна Паленчук, яка працює над фільмом в якості сценаристки.

Допомогла творчій групі фільму Тетяна Шептицька з заповідника «Биківнянські могили»

Допомогли кіномитцям у створенні історично правдивого сценарію команда заповідника «Биківнянські могили» — Тетяна Шептицька, Олена Полідович та Ольга Озоліна. Разом з ними команда працює над історичною достовірністю сценарію, обговорює деталі особистих історій і розвиває героїв, спираючись на архівні справи та історичний фактаж. Зокрема завдяки команді меморіалу Ян Кідава-Блонський вперше побачив місце поховання свого дядька, Тадеуша Блонські, чия історія увійшла в сценарій.

Реалізація першого етапу створення фільму відбуватиметься за кошти гранту Українського Культурного Фонду в рамках програми «Розвиток кінопроєкту».

Кількість похованих у Биківнянському лісі остаточно не встановлена, на думку істориків, вона може становити від 20 до 100 тисяч осіб. За даними, опрацьованими співробітниками Галузевого державного архіву СБУ та Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», на сьогодні встановлені прізвища понад 18,5 тис. осіб, похованих у Биківні, але наукові пошуки тривають. Найбільше число розстрілів припадає на 19 травня 1938 року — за рішеннями трійки при Київському управлінні НКВД за цю ніч розстріляли 563 людини.

Серед похованих у Биківні — художники Михайло Бойчук, Василь Седляр, Софія Налепинська, Микола Івасюк, Микола Касперович, Іван Падалка, письменники Майк Йогансен, Михайль Семенко, Вероніка Черняхівська, Мирослава Сопілка, Іван Маловічко, Яків Водяний, Юрій Вухналь, Яків Савченко, Степан Бен, науковці Олександр Асаткін, Гнат Ручко, Петро Супруненко, Юрій Ткаченко, Іван Миронівський, Олександр Пучківський, Володимир Білий, актори й режисери Борис Дробинський, Януарій Бортник, Сергій Каргальський, Кирило Гетьман, Йосип Їжакевич, музейники Федір Козубовський, Неоніла Заглада, Лідія Шульгіна, Трохим Тесля, церковні діячі — Василь Липківський, Юхим Калішевський, Марко Грушевський, Юрій Міхновський.

Відповідно до Указу Президента України від 21 травня 2007 року, День пам’яті жертв політичних репресій відзначається щороку у третю неділю травня.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»