В Українському інституті національної пам’яті спростували міфи

Пам’ятник «вічний вогонь». Фото: Олексій Самсонов
Пам’ятник «вічний вогонь». Фото: Олексій Самсонов

Щороку 28 жовтня відзначають День визволення України від фашистських загарбників. Український інститут національної пам’яті підготував низку міфів і спростувань, що пов’язані із цією датою.

Зокрема у інституті пропонують використовувати термін «вигнання нацистських окупантів із України» замість сполучення «визволення України від фашистських загарбників». Кліше «фашистські загарбники» нав’язане радянською пропагандою і широко використовувалося в науковій і художній літературі, кіно, радіо і телебаченні, пресі. Правильно вживати «нацистські окупанти».

МІФИ, ПОВ’ЯЗАНІ З ВИГНАННЯМ НАЦИСТСЬКИХ ОКУПАНТІВ ІЗ УКРАЇНИ

Міф 1: 28 жовтня 1944 року було днем остаточного Німецькі війська остаточно залишили територію України наприкінці листопада 1944 року.

Спростування: вигнання нацистських окупантів з України Для відзначення цього факту день 28 жовтня було обрано не зовсім коректно. В СРСР склалася традиція відзначати цю подію 8 жовтня, оскільки саме цього дня в 1944-му радянські війська вибили німців з території Радянської України в її тодішніх кордонах. Улітку 1945 року згідно з міждержавним договором Чехословаччина передала Радянському Союзу Закарпаття, яке увійшло до складу УРСР. Зважаючи на це, згодом вирішили перенести урочистості святкування на дату, коли ворог залишив останні населені пункти сучасної Закарпатської області. Але 28 жовтня 1944 року радянські війська лише розпочали бої за Чоп. Остаточно вибили противника із Закарпаття лише 25–26 листопада.

Міф 2: Вигнання німецьких окупантів було визволенням України

Спростування: Визволення означає здобуття волі, але в 1944 році цього не трапилося. Визволення України відбулося тільки 24 серпня 1991 року з розвалом Радянського Союзу. Радянський Союз до 1941 року був тоталітарною державою, нею він залишився і після 1944-го. Партійна диктатура і політичні репресії не зникли. Під час війни радянське керівництво намагалося заохотити народ України до боротьби, апелюючи до патріотичних почуттів та обіцянок послабити політичний режим після перемоги. Українській інтелігенції, митцям дозволили писати на теми, затавровані доти як «буржуазний націоналізм»; чотири армійські фронти назвали «українськими»; запровадили орден Богдана Хмельницького; заснували республіканські міністерства оборони та закордонних справ. Проте після війни обіцяне було згорнуто, засуджено або просто не реалізовано.

Включення ж УРСР до ООН аж ніяк не свідчило суверенну позицію України на міжнародній арені, а слугувало політичним цілям СРСР. Не вважаючи вигнання німецьких окупантів визволенням, українське націоналістичне підпілля продовжило боротьбу за незалежність України.

З поверненням радянської влади на територію України сталінське керівництво суттєво збільшило масштаби депортацій до віддалених регіонів СРСР великих груп населення — поляки Західної України, а також підозрювані в допомозі українському підпіллю та УПА, кримськотатарський народ, греки, болгари, вірмени Криму. Різних правових обмежень і переслідувань зазнали ті, хто перебував на окупованій території, остарбайтери, полонені червоноармійці.

Міф 3: Росія могла перемогти німецьких окупантів і без України

Спростування: Внесок України у розгром гітлерівської Німеччини та її союзників важко переоцінити. Мешканці УРСР взяли активну участь у протидії гітлерівській агресії. За весь час війни між СРСР та Третім Рейхом жителі УРСР складали приблизно 7 мільйонів (23%) особового складу Збройних сил СРСР, що більше війська Великої Британії, яка мобілізувала до 6 мільйонів громадян. Українці воювали у складі Червоної армії і партизанських загонів, були відзначені багатьма високими нагородами.

Вихідці з України були і серед командного складу збройних сил СРСР. За оцінками Інституту історії НАНУ, прямі людські втрати України становили 8–10 мільйонів осіб, що більше ніж сукупні втрати Великої Британії, Сполучених Штатів Америки, Франції, Польщі та Канади (близько 7,4 мільйона). Для потреб фронту працювала потужна промисловість УРСР, значну частину якої евакуювали в тил — до Росії та Середньої Азії. Україна була серед республік СРСР, які перші прийняли удар гітлерівських військ.

Бої на території України тривали понад рік, розтягнулися на понад тисячу кілометрів із заходу на схід. Це дало змогу зосередити військові та промислові ресурси у внутрішніх регіонах СРСР, підготуватися до контрнаступу взимку 1942 року. В будь-якому разі спроби моделювання дій РСЧА без українських людських і промислових ресурсів радше ставлять під сумнів твердження Владіміра Путіна про перемогу «і без України». Загалом до антигітлерівської коаліції входило 58 держав і суверенних територій. Внесок більшості з них був значно менш вагомим, ніж українського народу.

Міф 4: Всі заслуги у вигнанні німецьких окупантів належать радянським збройним силам і партизанам.

Спростування: Перемога над нацистськими окупантами — спільне досягнення антигітлерівської коаліції та визвольних рухів. Друга світова війна — глобальний конфлікт, і всі її учасники були тісно пов’язані між собою. Можна говорити про різний внесок держав у перемогу, однак неправильно приписувати усі заслуги одній країні. Радянський Союз користувався військово- технічною та іншою підтримкою союзників по антигітлерівській коаліції. За програмою ленд-лізу, СРСР отримав значні обсяги військової техніки, озброєння, продовольства та інших матеріалів, необхідних для підтримки економіки і ведення бойових дій. Німеччина не могла зосередити всі наявні сили проти радянських військ, оскільки була змушена одночасно воювати із союзниками на інших фронтах, у тилу, на морі та в повітрі.

Не варто забувати, що опір гітлерівцям чинили українці різних політичних спрямувань. Внесок у боротьбу з німецькими окупантами зробив також український національно-визвольний рух. Українські націоналісти, згуртовані в лавах підпілля, УПА та інших повстанських формувань, вступали у бої, протидіяли репресивній та грабіжницькій політиці окупаційної адміністрації, проводили антигітлерівську пропаганду

До слова, 29 жовтня в межах онлайн-платформи «Музейний погляд» Національного музею історії України у Другій світовій війні обговорять про ще один вимір воєнної катастрофи, що спіткала Україну в роки німецько-радянського протистояння — тактику спаленої землі. Почергово відступаючи з українських земель, обидві сторони нещадно нищили інфраструктуру та економіку, природні багатства та культурні надбання українського народу.

У Музеї війни також триває проєкт «Переможемо війну», що розповідає про людей, які, пройшовши війну, знаходили в собі сили жити далі й надихати інших. Загалом за останні роки у цьому закладі змінили «оптику» — показують не баталістику, а гуманітарний аспект війни.

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»