Особлива професія: у рятувальників та водолазів в Києві завжди є робота

В Русанівській протоці значні глибини. Фото Даши Гришиної
В Русанівській протоці значні глибини. Фото Даши Гришиної

Начальник водолазно-рятувальної станції №1 КП «Плесо» Сергій Бородавко розповів «Вечірньому Києву» про особливості професії водолаза, як рятують людей та шукають потопельників, а ще — як змінилися Дніпро та кияни протягом чотирьох десятиліть, відколи він почав служити рятувальником.

Напевне, далеко не всі кияни знають, що рятувальна станція на Трухановому острові постійно діє там із 1957 року. До слова, саме тут була й започаткована перша подібна станція у столиці. І заснувала її ще німецька окупаційна влада у 1942 році.

Сергій Іванович Бородавко

Саме із цією станцією нерозривно пов’язане професійне життя киянина Сергія Бородавко. До слова, вибір професії став не випадковим — у 70-ті роки минулого століття він потрапив на службу у військово-морські сили — на Чорноморський флот. Спортсмену з богатирським здоров’ям, випало три роки служити на великому військово-рятувальному кораблі й набути спеціальності водолаза-глибоководника. У Чорному та Середземному морях доводилося занурюватися для виконання завдань на глибини від 100 до 180 метрів.

-Близько 5,5 тисяч годин за життя я провів під водою, — відповідає на запитання Сергій Іванович. — На флоті у нас була спеціалізація з рятування підводних човнів на великих глибинах. На кораблі служила команда понад 100 осіб, із них — 20 водолазів-глибоководників. Водолазам треба постійно відпрацьовувати під водою на глибинах, щоб бути в фізичній нормі, інакше людина вийде з режиму і при занурюванні отримає кесонну хворобу. Нас для такої служби відбирали майже як космонавтів. Після армії одразу прийшов працювати на київську рятувальну станцію №1. І от так 42 роки й прослужив. З 2000 року став начальником станції. Виховую нині молодих хлопців, але бажаючих зараз не багато. Всі хочуть бути айтішниками, адвокатами, щоб мати одразу гроші й інші достатки, а воно ж з неба все не падає.

З паном Сергієм завжди поруч вірний друг

Інтерв’ю з Сергієм Бородавком ми записували на борту човна, який оснащений ехолотом, й змогли пересвідчитися в тому, наскільки глибокий Дніпро в районі Києва. Прилад показував від 8 до 11 метрів на травезі Микільської Слобідки в Русанівській протоці, біля мосту Патона, Південного мосту глибини на ямах досягали 17-18 метрів. Біля Паркового мосту — 18, а ще через 200 метрів трапилася яма у 22 метри. Рятувальник показав нам і абриси затонулого корабля біля острова Долобецький, який втопили років 15 тому корабели, коли буксирували судно на ремонт й забули задраїти люки.

-Чи сильно змінився Дніпро за роки вашої служби?

-Раніше був набагато чистішим. Адже не було стільки машин у місті. Все, що змивається з вулиць рано чи пізно попадає в Дніпро. Біля дна нині наче густий шар стоїть. Раніше біля Центрального пляжу мали дно чисте, пісочок. А зараз якийсь слиз. Через каламутність води тепер складніше працювати. До того ж влітку синьо-зелені водорості сильно забирають світло. Та й водолаз ходить по дну, піднімає мул. Доводиться працювати просто наосліп, на дотик. Орієнтуємось на сигнальний леєр від людини, яка страхує нас на поверхні. Ходимо по дну галсами і так шукаємо потопельника, тому що людину жоден локатор або ехолот не бачить. А от рибу, як не дивно, може побачити. От і шукаємо на дотик. Проте і риби стало менше — лящів, чехоні, щуки, судака, з’явився бичок, дуже багато карася. 15-20 років тому в Дніпрі ми жодного разу не бачили карася, адже це озерна риба. А нині нереститься по два рази за сезон.

Зона відповідальності працівників «Плеса» — пляжі столиці

-Як часто доводиться водолазам КП «Плесо» шукати людей?

-Вже не так часто, як раніше, адже працює ДСНС і вони чергують цілодобово, а ми обслуговуємо комунальні пляжі. Їх треба перед сезоном обстежити, почистити і протягом сезону теж є потреба проводити обстеження, бо люди кидають у воду безліч непотребу. У нас же не так, як на Заході, де о 19 годині пляжі зачиняються й у воду ніхто не заходить. У Києві ввечері на пляжах «найцікавіше» тільки починається. Розливають, випивають й понеслося! А на ранок у водолазів є робота. Тому що когось в компанії не вистачає, якісь речі лежать на пляжі… І питання — людина просто пішла додому або потонула? Доводиться шукати незрозуміло де. Одна справа, коли ми точно знаємо від свідків, що людина пішла в воду у такому-то місці і не повернулася. А коли вранці на березі лежать речі — шукаємо приблизно в тому ж місці у воді.

Водолази «Плеса» видалили рейку з акваторії пляжа

Сергій Бородавко розповів, що часто під водою знаходять небезпечні предмети. Так, цього року на Березняках вимило шматок залізничної рейки на глибині 1 метр. Її ж просто так ножівкою не спиляєш. Для таких випадків у комунальників є спеціальна плазмова різка, за допомогою якої ту рейку утилізували.

-Раніше у Пущі-Водиці стояв причал, прогнив, але під водою залишилися стирчати труби. Людина пірнула й розпорола живіт, отримала глибоку рану. Ми розмивали ґрунт і ножівкою все повирізали.

За останні роки у Києві побільшало дорогих й екологічних човнів, старі моторні лодки майже зникли

Маємо ще підводну камеру, якою можна знімати, коли не цвіте вода в Дніпрі, або в озерах. Ми ставимо буї по квадратах та за допомогою відеокамери переглядаємо дно — локацію за локацією. Камера до 3-5 метрів бачить, зона пошуку збільшується. Один спеціаліст слідкує за монітором, інший — на веслах. Буває, знаходимо не тільки того, що шукаємо, а й іншого кого-небудь. Часто виїжджаємо діставати те, що люди скидають з мостів. На вулиці Закревського є доволі складні для пошуків водойми з мулом у 20 сантиметрів. Там часто викидають зброю, ножі, сокири, патрони. Якось за завданням поліції шукали пістолет ТТ, а знайшли Кольт.

Весняне водопілля часто змінює рельєф дна, змиває пісок з берегів. Течія приносить багато колод, крупногабаритного мотлоху. Років п’ять тому, за словами Сергія Івановича, до Центрального пляжу принесло металеві рефлери від понтонів. Вони затонули перед Парковим пішохідним мостом на глибині 2 метри. Теж довелося їх витягати спецзасобами.

-Водопілля постійно приносить гігантські корчі й вони лягають на пляжі. Ось, наприклад, на Передмостній слобідці їх багато. На Центральний пляж кілька разів підсипали пісок і цей весь пісок весняна вода знесла в затоку Водник, що нижче за течією. Там в затоці колись глибина була 8 метрів, зараз 2-2, 5 метра. Так трапляється ще й тому, що від Річкового вокзалу й гранітної набережної течія відбивається й прямує до лівого берега, зносячи з нього ґрунт.

Кияни вірять у те, що на дні Дніпра лежить багато скарбів. Так і є. Наприклад, вздовж набережної знаходяться великі поклади …пляшок. Люди, які ці «скарби» тут залишили, за ними не повернуться. Тому періодично «Плесо» організовує їх «видобування».

База КП «Плесо»

-Мої хлопці при обстеженнях дна знаходили не тільки пляшки й шини, а й предмети ще Першої світової війни — залишки гвинтівок-трьохлінійок, шаблі. Одного разу знайшли старовинний глек, вагою до 30 кілограм, мабуть 15 сторіччя. Подивилися, наче на ньому щось написано на арабській мові. Ми його понесли в історичний музей, але науковці не взяли, сказали, що їм не треба.

-Які роботи у столичних водолазів найскладніші?

-Всі роботи складні. Потонув якось років 5 назад прогулянковий катер «Ангел». Вийшло так, що він перекинувся. Я керував його підйомом. Треба було підняти з дна й поставити на воду. А от дійсно складно було, коли на Моргулінській косі загинули троє людей. Вони вночі на великій швидкості налетіли на мілину, їх розкидало в різні сторони й понесло швидкою течією. Тоді безперервні пошуки ми проводили два тижні.

-На яких ще об’єктах в Україні доводилося працювати?

-На підводних спорудах ТЕЦ, ГЕС, постійно чистимо греблі очисних споруд. Не так давно обстежували причальну стіну Київського річкового порту. Довелося працювати у сильний мороз, тому повирізали у кризі майже 40 майн (лунок) розміром 2 на 2 метри. Взимку видимість під водою хороша, на відстані 4-5 метрів видно, не те що зараз. Робили фільмування під водою. Зараз очищаємо головки очисних споруд, які забиваються після злив. Як тепер кажуть, у хорошого водолаза завжди є робота. Але так було не завжди. У радянські часи всі мої колеги підробляли, тому що була маленька зарплата. Я в ресторані «Київ» вантажником підробляв, потім у магазині «Спорттовари». Сім’ю якось годувати треба було.

Сергій Іванович розповів, як цього літа він з командою забезпечував безпеку на воді для компанії, що розважалася на корпоративі, й врятував людей.

-Поруч з тим місцем купалися троє підлітків, і шосте почуття нам підказало, що дітей треба рятувати. Кинулися до них, вони попадали безсилі у човен, а сказати нічого не можуть. З’ясувалося, що глухонімі, тому й на допомогу не кликали. Сталося так, що Київська ГЕС дала воду, пішла сильна течія, проти якої діти не могли плисти до берега.

-Що потрібно пам’ятати, перебуваючи під водою?

-Перш за все зберігати спокій і самовладання, стежити за диханням. Потрібна холоднокровність, щоб контролювати себе, свої емоції. Довіряти людині, яка знаходиться на поверхні, контролює тебе і направляє через сигнальний кінець куди треба для виконання завдання: знайти потопельника чи виконати іншу роботу.

До слова.Раніше «Вечірній Київ» розповідав «Як працюють рятувальники столиці: все, що ви про них не знали»

Фото Даши Гришиної «Вечірній Київ».

Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»