Особлива професія: у рятувальників та водолазів в Києві завжди є робота

Напевне, далеко не всі кияни знають, що рятувальна станція на Трухановому острові постійно діє там із 1957 року. До слова, саме тут була й започаткована перша подібна станція у столиці. І заснувала її ще німецька окупаційна влада у 1942 році.

Саме із цією станцією нерозривно пов’язане професійне життя киянина Сергія Бородавко. До слова, вибір професії став не випадковим — у 70-ті роки минулого століття він потрапив на службу у військово-морські сили — на Чорноморський флот. Спортсмену з богатирським здоров’ям, випало три роки служити на великому військово-рятувальному кораблі й набути спеціальності водолаза-глибоководника. У Чорному та Середземному морях доводилося занурюватися для виконання завдань на глибини від 100 до 180 метрів.

-Близько 5,5 тисяч годин за життя я провів під водою, — відповідає на запитання Сергій Іванович. — На флоті у нас була спеціалізація з рятування підводних човнів на великих глибинах. На кораблі служила команда понад 100 осіб, із них — 20 водолазів-глибоководників. Водолазам треба постійно відпрацьовувати під водою на глибинах, щоб бути в фізичній нормі, інакше людина вийде з режиму і при занурюванні отримає кесонну хворобу. Нас для такої служби відбирали майже як космонавтів. Після армії одразу прийшов працювати на київську рятувальну станцію №1. І от так 42 роки й прослужив. З 2000 року став начальником станції. Виховую нині молодих хлопців, але бажаючих зараз не багато. Всі хочуть бути айтішниками, адвокатами, щоб мати одразу гроші й інші достатки, а воно ж з неба все не падає.

Інтерв’ю з Сергієм Бородавком ми записували на борту човна, який оснащений ехолотом, й змогли пересвідчитися в тому, наскільки глибокий Дніпро в районі Києва. Прилад показував від 8 до 11 метрів на травезі Микільської Слобідки в Русанівській протоці, біля мосту Патона, Південного мосту глибини на ямах досягали 17-18 метрів. Біля Паркового мосту — 18, а ще через 200 метрів трапилася яма у 22 метри. Рятувальник показав нам і абриси затонулого корабля біля острова Долобецький, який втопили років 15 тому корабели, коли буксирували судно на ремонт й забули задраїти люки.

-Чи сильно змінився Дніпро за роки вашої служби?

-Раніше був набагато чистішим. Адже не було стільки машин у місті. Все, що змивається з вулиць рано чи пізно попадає в Дніпро. Біля дна нині наче густий шар стоїть. Раніше біля Центрального пляжу мали дно чисте, пісочок. А зараз якийсь слиз. Через каламутність води тепер складніше працювати. До того ж влітку синьо-зелені водорості сильно забирають світло. Та й водолаз ходить по дну, піднімає мул. Доводиться працювати просто наосліп, на дотик. Орієнтуємось на сигнальний леєр від людини, яка страхує нас на поверхні. Ходимо по дну галсами і так шукаємо потопельника, тому що людину жоден локатор або ехолот не бачить. А от рибу, як не дивно, може побачити. От і шукаємо на дотик. Проте і риби стало менше — лящів, чехоні, щуки, судака, з’явився бичок, дуже багато карася. 15-20 років тому в Дніпрі ми жодного разу не бачили карася, адже це озерна риба. А нині нереститься по два рази за сезон.

-Як часто доводиться водолазам КП «Плесо» шукати людей?

-Вже не так часто, як раніше, адже працює ДСНС і вони чергують цілодобово, а ми обслуговуємо комунальні пляжі. Їх треба перед сезоном обстежити, почистити і протягом сезону теж є потреба проводити обстеження, бо люди кидають у воду безліч непотребу. У нас же не так, як на Заході, де о 19 годині пляжі зачиняються й у воду ніхто не заходить. У Києві ввечері на пляжах «найцікавіше» тільки починається. Розливають, випивають й понеслося! А на ранок у водолазів є робота. Тому що когось в компанії не вистачає, якісь речі лежать на пляжі… І питання — людина просто пішла додому або потонула? Доводиться шукати незрозуміло де. Одна справа, коли ми точно знаємо від свідків, що людина пішла в воду у такому-то місці і не повернулася. А коли вранці на березі лежать речі — шукаємо приблизно в тому ж місці у воді.

Сергій Бородавко розповів, що часто під водою знаходять небезпечні предмети. Так, цього року на Березняках вимило шматок залізничної рейки на глибині 1 метр. Її ж просто так ножівкою не спиляєш. Для таких випадків у комунальників є спеціальна плазмова різка, за допомогою якої ту рейку утилізували.

-Раніше у Пущі-Водиці стояв причал, прогнив, але під водою залишилися стирчати труби. Людина пірнула й розпорола живіт, отримала глибоку рану. Ми розмивали ґрунт і ножівкою все повирізали.

Маємо ще підводну камеру, якою можна знімати, коли не цвіте вода в Дніпрі, або в озерах. Ми ставимо буї по квадратах та за допомогою відеокамери переглядаємо дно — локацію за локацією. Камера до 3-5 метрів бачить, зона пошуку збільшується. Один спеціаліст слідкує за монітором, інший — на веслах. Буває, знаходимо не тільки того, що шукаємо, а й іншого кого-небудь. Часто виїжджаємо діставати те, що люди скидають з мостів. На вулиці Закревського є доволі складні для пошуків водойми з мулом у 20 сантиметрів. Там часто викидають зброю, ножі, сокири, патрони. Якось за завданням поліції шукали пістолет ТТ, а знайшли Кольт.

Весняне водопілля часто змінює рельєф дна, змиває пісок з берегів. Течія приносить багато колод, крупногабаритного мотлоху. Років п’ять тому, за словами Сергія Івановича, до Центрального пляжу принесло металеві рефлери від понтонів. Вони затонули перед Парковим пішохідним мостом на глибині 2 метри. Теж довелося їх витягати спецзасобами.

-Водопілля постійно приносить гігантські корчі й вони лягають на пляжі. Ось, наприклад, на Передмостній слобідці їх багато. На Центральний пляж кілька разів підсипали пісок і цей весь пісок весняна вода знесла в затоку Водник, що нижче за течією. Там в затоці колись глибина була 8 метрів, зараз 2-2, 5 метра. Так трапляється ще й тому, що від Річкового вокзалу й гранітної набережної течія відбивається й прямує до лівого берега, зносячи з нього ґрунт.

Кияни вірять у те, що на дні Дніпра лежить багато скарбів. Так і є. Наприклад, вздовж набережної знаходяться великі поклади …пляшок. Люди, які ці «скарби» тут залишили, за ними не повернуться. Тому періодично «Плесо» організовує їх «видобування».

-Мої хлопці при обстеженнях дна знаходили не тільки пляшки й шини, а й предмети ще Першої світової війни — залишки гвинтівок-трьохлінійок, шаблі. Одного разу знайшли старовинний глек, вагою до 30 кілограм, мабуть 15 сторіччя. Подивилися, наче на ньому щось написано на арабській мові. Ми його понесли в історичний музей, але науковці не взяли, сказали, що їм не треба.

-Які роботи у столичних водолазів найскладніші?

-Всі роботи складні. Потонув якось років 5 назад прогулянковий катер «Ангел». Вийшло так, що він перекинувся. Я керував його підйомом. Треба було підняти з дна й поставити на воду. А от дійсно складно було, коли на Моргулінській косі загинули троє людей. Вони вночі на великій швидкості налетіли на мілину, їх розкидало в різні сторони й понесло швидкою течією. Тоді безперервні пошуки ми проводили два тижні.

-На яких ще об’єктах в Україні доводилося працювати?

-На підводних спорудах ТЕЦ, ГЕС, постійно чистимо греблі очисних споруд. Не так давно обстежували причальну стіну Київського річкового порту. Довелося працювати у сильний мороз, тому повирізали у кризі майже 40 майн (лунок) розміром 2 на 2 метри. Взимку видимість під водою хороша, на відстані 4-5 метрів видно, не те що зараз. Робили фільмування під водою. Зараз очищаємо головки очисних споруд, які забиваються після злив. Як тепер кажуть, у хорошого водолаза завжди є робота. Але так було не завжди. У радянські часи всі мої колеги підробляли, тому що була маленька зарплата. Я в ресторані «Київ» вантажником підробляв, потім у магазині «Спорттовари». Сім’ю якось годувати треба було.

Сергій Іванович розповів, як цього літа він з командою забезпечував безпеку на воді для компанії, що розважалася на корпоративі, й врятував людей.

-Поруч з тим місцем купалися троє підлітків, і шосте почуття нам підказало, що дітей треба рятувати. Кинулися до них, вони попадали безсилі у човен, а сказати нічого не можуть. З’ясувалося, що глухонімі, тому й на допомогу не кликали. Сталося так, що Київська ГЕС дала воду, пішла сильна течія, проти якої діти не могли плисти до берега.

-Що потрібно пам’ятати, перебуваючи під водою?

-Перш за все зберігати спокій і самовладання, стежити за диханням. Потрібна холоднокровність, щоб контролювати себе, свої емоції. Довіряти людині, яка знаходиться на поверхні, контролює тебе і направляє через сигнальний кінець куди треба для виконання завдання: знайти потопельника чи виконати іншу роботу.

До слова.Раніше «Вечірній Київ» розповідав «Як працюють рятувальники столиці: все, що ви про них не знали»

Фото Даши Гришиної «Вечірній Київ».

Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»