Як працюють рятувальники столиці: все, що ви про них не знали

За кількістю виїздів 18 ДПРЧ (державна пожежно-рятувальна частина) посідає одне з перших місць в Україні. За перше півріччя 2021 року по тривозі хлопці виїжджали 725 разів, з яких 255 — пожежі.

Начальник караулу капітан служби цивільного захисту Валентин Дробот з 18 ДПРЧ розповів «Вечірньому Києву» все, що кияни не знали про рятувальну службу, про важкі психологічні моменти, про несення служби караулом, сучасну техніку й «воду для гасіння пожеж», про героїзм та навчання, а також про вірного чотирилапого друга пожежної частини.

-За роки вашої служби рятувальником, які нестандарті ситуації запам’яталися?

— Ми пожежно — рятувальна служба, яка надає допомогу в усіх випадках: від визволення пальця з персня, чи голови з паркану, до гасіння складних пожеж й визволення людей з уламків автомобілів чи зруйнованих споруд. Напевно, будь яка надзвичайна ситуація для нас нестандартна. Адже люди зазвичай добре орієнтуються в місцях, де постійно бувають, — говорить Валентин Дробот. — А рятувальникам не відомо, що де знаходиться у будівлях чи на об’єктах інфраструктури. Для нас це щось нове, ми вперше туди прибуваємо. Тому проводимо розвідку. Людям збоку здається, що ми зволікаємо й не знаємо, що робити. Але кожна надзвичайна ситуація — складний й неповторний виклик. У підрозділі кожен боєць знає свої дії та очікує на команду.

По масштабним пожежам можу згадати загоряння шин на складах на вулиці Вацлава Гавела, 16, пожежу на нафтобазі «БРСМ –нафта» у Васильківському районі, пожежу на вулиці Вацлава Гавела, 36, де загинув товарш з нашого підрозділу. Запам’ятовуються такі випадки, де щось трапилося трагічне й непоправне. Так, я сповна «пропустив через себе» пожежу 7 березня 2017 року, що трапилася на вулиці Зодчих, 4. Досі пам’ятаю поверх, квартиру, розташування… Там не вдалося врятувати дитину…

Перші пів року служби я ще рахував врятованих, а зараз, на 12 році — вже ні. За статистикою ми в цьому році врятували понад три десятки жителів Святошинського району. Чи вважати врятованою людину, коли ти віддаєш їй свою дихальну маску й виводиш з задимленого коридору, або робиш серцево-легеневу реанімацію? Ми для себе вважаємо: якщо ніхто не загинув, значить всі врятовані.

-Реанімацію вмієте робити?

-Ми проходимо навчання з домедичної підготовки. Вміємо робити долікарську реанімацію, надавати допомогу при опіках, але не можемо вводити медикаменти. Це роблять лікарі швидкої допомоги. Я теж приймаю рішення про надання парамедичної допомоги, коли впевнений, що вірно оцінив стан потерпілого. Завжди пам’ятаю й те, що своїми невправними діями можу нашкодити потерпілому. Наприклад, якщо людину затисло внаслідок ДТП, я не можу правильно оцінити її стан й чекатиму кваліфікованих медиків, які дадуть мені дозвіл на деблокування.

-Як у родинах ставляться до вашої небезпечної служби?

— Дружини чи наречені, до певного моменту, бачать в нашій справі певну романтику. Але обов’язково трапляється серйозний випадок, після чого жінки ясно бачать, що це небезпечно. Я не завжди розповідаю вдома, що трапилося, адже розмов про звільнення з роботи потім не уникнути. Наша робота потребує деякого ризику, і ми ходимо на службу і не знаємо, як повернемося додому. Родині скажемо, що все нормально. А самі в 3 години ночі їздили квартиру погасили, гараж там якийсь, де поряд стояла якась діжка з бензином. Нас вчили з цим обходитися, ми вміємо ліквідовувати НС та пожежі. А коли ти розкажеш все дружині, яка з цим не стикається, то в неї така фантазія може розгулятися! Й почнеться: «Пиши рапорт, та нащо тобі ця робота!».

–Передчуттів чогось недоброго у вас не буває?

-У молодих бійців ще десь пів року — рік бувають «передчуття»: «От! Я відчуваю, що кудись сьогодні поїду!». Ми, старші, кажемо йому: «Сядь, заспокойся. Буде тривога — поїдемо, не буде — не поїдемо». У тих, хто довше служить, ставлення до подій — як до звичної роботи. Характер, мабуть, стає більш розсудливий. Працюєш над оцінкою ситуації, аналізуєш. Без цього не можна, адже й у найпростішій події можна людей своїх згубити.

-Вам же у кожній надзвичайній ситуації треба правильно розрахувати сили?

-Пояснюю. В Україні введено чотирьохзмінний графік роботи пожежно-рятувальних підрозділів. В кожній зміні є старший зміни, в нашій частині — начальник караула. Він перша посадова особа, яка виїжджає на пожежу. І на місці є керівником гасіння пожежі. Саме начальник караулу оцінює масштаби події: що горить, скільком людям загрожує небезпека. Інформацію збираємо від громадян, від охоронців, якщо це адмінбудівля. Якщо це дитсадок, ми вже знаємо про нього майже все, бо у нас є документи оперативного реагування. Всю інформацію збираємо заздалегідь.

На інших локаціях про об’єкт дізнаємося в ході розвідки: з моменту отримання від заявника повідомлення про надзвичайну ситуацію, під час слідування та вже на місці події. Диспетчер оперативно-координаційного центру (101) завжди розпитує у заявників, чи є люди, що вони бачать, скільки поверхів у будівлі, на якому поверсі горить й скільки там квартир, й таке інше. Вся ця інформація надається начальнику караула, який їде на пожежу. А вже на місці керівник проводить розвідку, опитує свідків, встановлює який буде ранг пожежі, визначає чи потрібні додаткові сили та засоби, приймає рішення як виводити чи знімати людей з фасадної та тильної частини будівлі якщо потрібно.

-Що робить караул, коли немає виїздів?

-У нас чіткий розпорядок в частині. Приїзд у підрозділ до 8 години ранку, шикування на розвод, передача зміни. У зміни, що заступає на чергування, перевіряють зовнішній вигляд, посвідчення та готовність до несення служби. Розповідають, які ситуації трапилися за минулу добу, які є аварійні відключення водопостачання, електропостачання, адже це дуже важливо знати. У випадку пожежі в цьому районі в гідрантах не буде води! Проводимо щодня навчання, пишемо конспекти. А службова підготовка — це й психологічна, гуманітарна, тактична та відпрацювання нормативів. Щодня займаємося спеціальною фізпідготовкою й загальною фізпідготовкою, доглядаємо за технікою. Дуже важливо бути сильним та витривалим. Наприклад, коли людина знаходиться у непритомному стані, її м’язи розслаблені. Це як куль з водою, який треба взяти на руки й винести у безпечне місце. Дуже складно. Тому тренуємося. Потім — вечірній відбій. Спати лягаємо тут, до 6 години ранку.

-У бійців ДСНС психологічна підготовка обов’язкова?

-Так. Підготовка рятувальника проводиться на високому рівні і спосіб мислення та прийняття рішень й виконання завдань буде на порядок вище, ніж у цивільної особи. Ми проходимо психологічне тестування. Рятувальників дуже ретельно відбирають. Багато кому відмовляють, бо розуміють, що людина не готова побачити тіло без голови, обгоріле тіло, розчавлену людину.

У досвідчених рятувальників бувають важкі моменти після виконання складних завдань, коли починаєш копатися у собі, «перегравати ситуацію», думати, що треба було швидше бігти, швидше їхати… Якщо відчуваєш, що не можеш справитися з тим, то йдеш до психолога. Психологічна служба столичного гарнізону знаходиться при ДПРЧ №25. Туди можна звернутися за кваліфікованою допомогою, щоб вийти зі стресового психологічного стану.

-У вас техніка в такому «блискучому» стані…

-Вона нова. Зміни в оснащенні підрозділів почалися після пожежі на нафтобазі БРСМ-нафта. Може, по столичному гарнізону це видно краще. Хотілося б, щоб і в областях також були оновлення.

Сучасна техніка — це автоцистерни, автодрабини й автопідіймачі, де на висоті 30 метрів в люльці можемо протистояти полум’ю, подаючи ствол, під’їхати до вікна де вогонь, щоб зняти людину.

Першу воду на пожежу ми завжди привозимо з собою у наших машинах. Люди часто говорять: приїхали без води, такі сякі… Але в усіх машинах завжди повні цистерни води. Ми не сядемо їсти, поки машина не буде до верху заправлена водою. Це найголовніше. Якщо невеличку пожежу погасили й витратили трохи води, наприклад, 1 тонну з 5, то ми станемо на найближчий гідрант, дозаправимося, й потім поїдемо у частину. Наприклад, якщо в автоцистерні 4000 літрів води і на пожежі буде працювати одразу два стволи, то вода з цистерни піде менше ніж за п’ять хвилин. Тому водій пожежного автомобіля швидко встановлює авто на пожежний гідрант для забезпечення безперебійної подачі води.

Бойовий одяг розкладаємо так, щоб одягтися одним рухом. Штани заправляємо в чоботи, куртка спеціально складена, поряд каска, маска й балони для дихання — в машині. На одягання бойового одягу надається 20-25 секунд, навіть якщо рятувальник спав вночі. До маски в автомобілі є апарат з повітрям. Особовий склад його вдягає за потреби ще в кабіні.

Кожна червона пожежна машина — це автоцистерна, й оснащена протипожежним технічним озброєнням з обох боків. Тут є бензопила, бензоріз — для відкриття дверей, у нас є пожежна колонка, генератори для подачі піни, рукава, розгалужувачі, стволи.

Є дуже потужні насоси, які качають по 60 літрів води в секунду. Є тут і перехідні головки, шанцевий інструмент, ломи, багри, лопати. А також є електростанція- генератор. Наприклад, якщо відбулося знеструмлення району, де працює лікарня чи пологовий будинок, то ми подаємо їм зі своєї станції струм на операційні.

Найпотужніша в Україні служба — ДСНС, де працюють й аварійно-рятувальні загони спеціального призначення, й піротехніки, хіміки, водолази, пожежні, мають бути готові до будь-яких завдань. У ДСНС є такий девіз «Запобігти. Врятувати. Допомогти» та ми в частині склали собі свій девіз «Немає нічого неможливого!» Є у нас своя ікона-хранителниця — «Неопалима Купина». Серед її символів — два перехресні ромби. От ці ромби –«купинки» — й стали нашими знаками на погонах.

Але поки що болюча наша тема — це відсутність страхування — медичного та від нещасних випадків. Я вважаю, що страхування має бути для кожного рятувальника.

-А хто це такий? Ваш службовий собака?

-Це пес Біч. Він у нас з 2008 року живе. Звик до техніки, до пожежних! Тепер він — чотирилапий боєць нашого підрозділу. Розуміє: хто у формі, той ніколи не образить, нагодує, дасть прихисток. Пес може на трамвайчику проїхати зупинку від вулиці Вацлава Гавела до Гната Юри. Коли їде назад, то кондуктори йому раніше казали –«Біч, це «Сім’ї Сосніних», і він виходив, йшов собі у частину. Іноді хлопців проводжав на електричку, а потім повертався в частину. Був випадок, коли Біч сів в електричку з хлопцями, проїхав до Либідської, й загубився. А побачивши пожежну машину 27 ДПРЧ, що поверталася з виклику, помчав за ними до частини. Ми кинулися його розшукувати. Й тоді у штабі, знаючи, що ми загубили собаку, приїхали у 27 частину, забрали, й повернули нам.

-Де вчаться на рятувальників?

-У рятувальників є офіцерський склад й рядовий. Три виша в Україні готують офіцерів — Національний університет цивільного захисту в Харкові, також в Черкасах і у Львові.

Якщо ви хочете стати пожежним-рятувальником, то вас одразу направлять в навчальний центр, де мусите вчиться три місяці, проходити стажування, складати екзамени. Ви можете обрати центр у Вінниці, де можна пройти навчання на командира відділення, або навчальний центр, що є при кожному гарнізоні, й тоді є змога зайняти посаду у середній ланці у зміні.

Тільки до проходження цього навчання людину очікує дуже багато психологічних тестів, екзаменів з української мови, з математики, з фізичної підготовки. Здоров’я має бути у відмінному стані. Медогляд ми кожного року проходимо й у нашій поліклініці ДСНС. Там військові лікарі ДСНС, які прискіпливо дивляться, й просто так отримати довідку не вийде.

Фото, відео Даши Гришиної «Вечірній Київ» та пресслужби ГУ ДСНС у м.Києві

Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»