День Незалежності: буремні 90-ті в столиці України

Після прийняття у Верховній Раді Акту проголошення незалежності України, на зображенні — Левко Лук’яненко. 24 серпня 1991 рік. Фото: Вечірній Київ
Після прийняття у Верховній Раді Акту проголошення незалежності України, на зображенні — Левко Лук’яненко. 24 серпня 1991 рік. Фото: Вечірній Київ

До 30 дня Незалежності України «Вечірній Київ» пригадує найголовніші сторінки в історії столиці за останні три десятиліття.

У циклі з трьох матеріалів ми розповідатимемо про найбільш важливі події для Києва кожного року часів незалежності.

Перше десятиріччя — 1991 до 2001 року, можна вважати одночасно революційним і періодом розчарувань, перспективним і депресивним. Для Києва ж 90-ті, разом з тим, були радше перехідним періодом, під час якого місто нарешті могло розвиватись без озирань на Москву, відновлювати старовинні пам’ятки та своє самоврядування…Але із перемінним успіхом.

КИЇВ — СТОЛИЦЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ (1991 РІК)

1991 рік як і для країни був переламним для Києва, місто знову стало столицею України. Так, Київ був столицею УРСР, начебто цілої союзної республіки. Однак це був статус радше центрального міста провінції. До того ж з мінімумом самоврядних повноважень — майже усі рішення потрібно було погоджувати з Москвою.

Більшу частину року Київ формально залишався радянським, хоче відчуття незалежності вже витало в повітрі. У жовтні 1990 року столицю сколихнула Революція на граніт, після цього події розвивались достатньо стрімко, а СРСР буквально почав тріщати по швах.

Усе літо 1991 року Верховна Рада намагалася знайти точки порозуміння для проголошення довгоочікуваної незалежності. Перепон для цього було більше ніж достатньо: опір комуністів, позиція американського президента Джорджа Буша-старшого, який називав незалежність України «суїцидальним націоналізмом». Сюди ж відноситься і сумнозвісний переворот ДКНС-ГКЧП (Державний комітет з надзвичайного стану) — остання спроба радянської влади втримати республіки у союзі насильним шляхом.

Київ під час проголшення незалежності України. 1991 рік. Фото: Вечірній Київ

На щастя, свою роль зіграла підтримка переважної більшості населення України. Коли у Раді відбувалось доленосне голосування, десятки тисяч людей очікували рішення парламенту і 24 серпня омріяна незалежність стала реальністю. Остаточно все вирішилось 1 грудня під час Всеукраїнського референдуму, де 90% населення, серед яких 92% киян поставили крапку в цьому питанні.

УКРАЇНСЬКІ «КУПОНИ» ТА ВІДКРИТТЯ КИЇВСЬКОГО ТЕЛЕЦЕНТРУ (1992 РІК)

Роки після проголошення незалежності були дуже не простими. У 1992 Україна вийшла з російської «рубльової» зони, натомість з’явились карбованці-купони — перехідна валюта, яка діяла впродовж чотирьох років. Через гіперінфляцію банкноти швидко перетворились з грошей на папір, апогеєм були купюри номіналом в один мільйон. Однак на фоні валютні турбулентності у столиці відкрилась знакова споруда та памʼятка модернізму Мова йде про будівлю Київського телецентру, яку серед людей прозвали «Олівцем».

Будівля Київського телецентру. Фото: Вечірній Київ

Споруда стала центром розбудови українського телебачення, на момент її відкриття в Україні ще не існувало великих та потужних телеканалів, тим більше із сучасною апаратурою та студіями. Загальна вартість техніки перевищувала 13 мільйонів доларів, що за тими часами було величезною сумою.

Проєктувалась будівля з 60-х років, будівництво розпочалось з 1983 року, через фінансові складнощі добудовували телецентр вже в незалежній Україні. За початковим задумом «Олівець» мав бути запасним на випадок виходу з ладу Московського телецентру, тому підхід до проєкту був масштабний, що стало у пригоді молодій Україні, яка отримала потужний фундамент для розбудови свого телебачення.

ЗАБУДОВА ОСОКОРКІВ-ПОЗНЯКІВ (1993 РІК)

Столичний статус незалежної держави дозволив Києву значно швидше розширюватись. Дуже швидко почали з’являтись нові будинки в історичних місцевостях. Така доля спіткала два нині густонаселені житлові масиви. Саме в 1993 році розпочинається забудова Осокорків, на Позняках перші житлові будинки почали зводити ще наприкінці 80-х років, однак інтенсивність забудови зросла одночасно із відкриттям трьох станцій метро у 1992-1994 роках.

Перед початком будівництва місцина була фактично суцільним піщаним пустирем — раніше тут знаходились болота, які згодом висушили. Зараз, якщо порівнювати із масштабом та кількістю будинків, у Києві знайдеться небагато житлових масивів, які зможуть зрівнятись із Осокорками та Позняками. Ці ж місцевості, попри щільність, є також і достатньо популярними через декілька факторів: новобудови на противагу старим будинкам, вже згадане метро та доступ до Дніпра.

До масштабів забудови міста на прикладі Осокорків і Позняків можна ставитись по різному, як і оцінювати її вплив на місто, однак обидва житлових масивів стали домівкою для тисяч киян та частиною міста, без якої Київ уже уявити неможливо.

Житловий масив Позняки-Осокорки. Фото: Вікіпедія

ПЕРШІ ВИБОРИ МІСЬКОГО ГОЛОВИ (1994 РІК)

Перші демократичні вибори у Києві пройшли ще у 1990 році, це був певною мірою романтичний період для міської влади, яка активно долучилась до боротьби за незалежність. Вибори ж в 1994 році проходили вже в більш прозаїчних умовах боротьби Адміністрації президента за Київ.

Головні герої попереднього скликання Київради, зокрема перший заступник голови Київради Олександр Мосіюк, який в 1990 році виголошував рішення про перше підняття сино-жовтого прапора, відмовився балотуватись попри свою популярність.

У другому турі виборів 1994 року зійшлись один із засновників «Народного Руху» Володимир Черняк та представник президента Леоніда Кравчука у Київраді Леонід Косаківський. Останній зумів здобути перемогу, набравши 54,6% голосів. Але втримати свої повноваження він зумів лише на півтора року.

Леонід Косаківський та Білл Клінтон під час візиту до Києва в 1995 році. Фото: УНІАН

Майже одночасно з виборами у столиці тривав і другий тур президентських виборів. На них Леонід Кравчук програв вибори іншому Леоніду — Кучмі. Другий президент вже не був таким прихильним до Косаківського. Це згодом вилилось у перший конфлікт, який створив поганий прецедент довкола розділення повноважень голови КМДА (посада створена у 1995 році) та мера. Вже 1996 році замість Косаківського міську адміністрацію очолив майбутній мер — Олександр Омельченко, але про нього трохи пізніше.

ВІЗИТ ДО КИЄВА ПРЕЗИДЕНТА США БІЛЛА КЛІНТОНА (1995 РІК)

Білл Клінтон став першим президентом США, який відвідав вже незалежну Україну. Можна звичайно посперечатись, що першим був Джордж Буш-старший, але він все ж був в Україні напередодні акту проголошення незалежності, а його промову у Верховній Раді, яку західні журналісти нарекли «Котлетою по-київськи» (Chicken Kiev speech), кортілося забути як самому Бушу, так і українській владі.

Зустрічав Клінтона другий президент України — Леонід Кучма, який за традицією зустрічей з російським колегою Борисом Єльциним, вирішив пригостити американського президента кількома ящиками іменної горілки (на етикетці був Клінтон в образі козака!).

«Президентьска» горілка для Білла Клінтона

Сам очільник США до цього поставився достатньо прохолодно, але і не образився, бо візит його мав скоріше символічне значення після підписання угоди про ядерне роззброєння України минулого року. Президент Клінтон разом із дружиною Хіларі за дві дні у Києві встиг відвідати Маріїнський палац, меморіал в Бабиному яру та прочитати промову для студентів червоного корпусу КНУ ім. Шевченка.

ГРИВНІ ТА КОНСТИТУЦІЯ (1996 РІК)

«Є — Україна, є — Конституція, є — український народ» — промовляла до киян в 1996 році перша шпальта «Вечірки» на наступний день після прийняття нового основного закону. Це було справді великою подією. Щоб дійти консенсусу та проголосувати в сесійній залі депутатам Верховної Ради знадобилось 24 години безперервної роботи, а її підготовка тривала майже 6 років.

Після голосування у Верховній Раді 28 червня 1996 року, на руках носять одного з авторів Конституції депутата Михайла Сироту. Фото: Укрінформ

На побутовому рівні набагато важливішою була грошова реформа 1996 року, за якою в Україні зʼявилася стабільна валюта — гривня. В один раз кияни перетворились із мільйонерів з карбованцями на звичайних людей, але через це точно ніхто не засмутився.

ЗНАМЕНИТА ПЕРЕМОГА КИЇВСЬКОГО «ДИНАМО» (1997 РІК)

90-роки для переважної більшості киян були депресивними. Але один феномен в ці буремні роки надихав, давав людям надію та привід пишатись. Цим феноменом був головний футбольний клуб міста — київське «Динамо» 90-х років. Під керівництвом Валерія Лобановського кияни нерідко видавали фантастичні матчі та на рівних могли грати з будь-яким тогочасним європейським грандом.

Як найкраще цю тезу кияни довели у жовтні 1997 року, коли у Києві на «Динамо» чекав матч з іспанською «Барселоною», уже тоді суперзіркова команда, яку перед грою вважали фаворитом зустрічі. Подивитись на своїх футболістів та зірок каталонського клубу на НСК Олімпійський» зібралось 100 тисяч глядачів — стадіон був забитий під завʼязку.

«Динамівці» не розчарували своїх вболівальників, як і поціновувачів футболу з усього світу. Показавши яскраву та видовищну гру, кияни переграли «Барселону» з рахунком 3:0. В іспанського клубу була можливість взяти реванш, однак матч-відповідь в Іспанії на стадіоні «Камп Ноу» завершився ще переконливішим рахунком на користь «Динамо» — 4:0.

Цим поєдинком кияни закріпили за собою статус еліти європейського футболу. Турнір завершився для «Динамо» у чвертьфіналі поразкою від туринського «Ювентуса», проте вже наступного року кияни видадуть свій найкращий виступ в Лізі Чемпіонів, дійшовши до півфіналу.

ВІДБУДОВА МИХАЙЛІВСЬКОГО СОБОРУ (1998 РІК)

Якщо запитати переважну більшість туристів з чим у них асоціюється Київ, то це безумовно будуть унікальні церкви. Їх культурне і релігійне значення складно переоцінити. Але в історичному минулому столиці України трапилась одна біда — радянська влада. У 1934 році, коли столицю УРСР переносили з Харкова до Києва, на місці Михайлівської площі вирішили збудувати величезний урядовий квартал з традиційною для СРСР гігантоманією.

За проєктом, для цих «грандіозних» планів вирішили пожертвувати знаковими для Києва памʼятками українського бароко: Трьохсвятительська церква (на місці якої нині стоїть будівля українського МЗС), Микільський собор та Михайлівський золотоверхий собор.

Розмови про відбудову Михайлівського собору почали вестись з початку 1990-х років, а УПЦ Київського патріархату розпочала збір коштів. Не останню роль тут зіграв український письменник Олесь Гончар, який також був одним із ініціаторів відбудови. Згодом кампанія набула широкого розголосу, її підтримали як на державному рівні, так і на громадському, зокрема долучились і брати Клички.

ОМЕЛЬЧЕНКО — МЕР КИЄВА (1999 РІК)

Місцеві вибори, які розпочались в 1998 році особливо нікого не здивували, у другому турі крісло мера отримав діючий голова КМДА Олександр Омельченко впевнено перемігши Григорія Суркіса та набравши 76% голосів.

З підтримкою Банкової Омельченко зумів ще раніше усунути від реальних повноважень Олександра Косаківського та фактично керувати містом з 1996 року. У цьому випадку вибори зробили з Омельченко мером вже не тільки де-факто, але й де-юре. На своїй посаді він протримався до 2006 року, а естафету передасть найбільш одіозному меру в історії Києва — Леоніду Черновецькому.

Олександр Омельченко. Фото: Вечірній Київ

МІТИНГИ, КУЧМА ТА ГОНГАДЗЕ (2000 РІК)

Нове тисячоліття Україна зустрічала політичною кризою, Леонід Кучма успішно переобрався на другий термін, не в останню чергу через надзвичайно зручного опонента у другому турі — комуніста Петра Симоненка. Впевнена перемога другого президента України не допомогла зняти напругу в суспільстві, яка швидко вилилась на вулиці Києві.

На Майдані Незалежності впродовж 2000-2001 років триватимуть акції протести «Україна без Кучми», спрямовані на відставку президента. Каталізатором акцій стало вбивство відомого журналіста, засновника «Української правди» Георгія Гонгадзе, та слідуючий за цим касетний скандал із записами розмов Кучми.

Під час акцій протесту «Україна без Кучми». Фото: Вікіпедія

Акція «Україна без Кучми» була прелюдією Помаранчевої революції, багато учасників акції згодом стануть основною рушійною силою протестів у 2004 році. Це стосується і відстороненого у 2001 році премʼєр-міністра Віктора Ющенка, який завдяки своїй популярності стане беззаперечним лідером помаранчевого Майдану.

РЕКОНСТРУКЦІЯ МАЙДАНУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ (2001 РІК)

На перший погляд, акції протесту попереднього року та масштабна реконструкція Майдану Незалежності не повʼязані. Проте в суспільстві на той час вирувало абсолютне переконання, що між цими подіями існував прямий зв’язок, через громадську активність на центральній вулиці Києва. Чи була реконструкція запланована спеціально в цей час, або ж це був просто збіг обставин зараз напевне сказати важко.

З усім тим у вересні 2001 року Майдан обгородили забором та розпочали будівельні роботи, які тривали два роки. Закінчилось це все вкрай неоднозначно, найбільше нарікань викликала головна «фішка» реконструкції — підземний торговий центр, заради якого були знесено фундамент давньоруських Лядських воріт та знаменитий фонтан «Рулетка».

Два обличчя Майдану Незалежності. Фото: Вечірній Київ

Пішохідна зона також зменшилась через скляні стіни. А ось до стели «Монумент Незалежності» претензій було вже набагато менше і її можна вважати символічною для міста, однак її «сусід» — початкова версія скульптури Архістратига Михаїла у свій час повеселила багатьох киян, які прозвали її «Бетменом». Міська влада через критику замінила скульптуру на сьогоднішню, однак стара «кличка» в неї так і залишилась.

Далі буде…

Михайло ЗАГОРОДНІЙ, «Вечірній Київ»