Княже місто: які споруди мають ім’я Володимира у Києві

Пам’ятник князю Володимиру над Дніпром. Фото: «Вечірній Київ»
Пам’ятник князю Володимиру над Дніпром. Фото: «Вечірній Київ»

Сьогодні православна церква відзначає День рівноапостольного князя Володимира, який хрестив Русь. Для Києва — це особливе свято, а ім’я князя має знакова вулиця столиці, собор та й найстаріший пам’ятник нашого міста.

Пам’ятник князю Володимиру

Скульптура Володимира. Фото: zeft.in.ua

Найстаріший скульптурний пам’ятник Києва, споруджений у 1853 році. Один із символів міста. Саме через нього Михайлівську гірку (там колись були виноградники Михайлівського золотоверхого монастиря) почали називати Володимирською.

Скульптурні деталі постаменту відлито на Дугненському заводі біля Калуги, статую — у Санкт-Петербурзі, особисто Петром Клодтом у його майстерні. З Санкт-Петербурга до Москви статую доправили потягом. У Києві на той час залізниці ще не було, тому далі деталі пам’ятника везли кіньми. Цікаво, що на Літери «СРКВ» (Святий Рівноапостольний Князь Володимир) всередині зображеної на одному із барельєфів зірки перевернуті. З часу встановлення із цим пов’язують чимало легенд, хоча, дослідники історії пам’ятника пояснюють, що це звичайна помилка ливарників. Але хто ж вірить…

До слова, у Києві задум побудувати «ідола» викликав різке несприйняття київського митрополита Філарета. Церковні служителі змирилися після того, як цар пообіцяв спорудити собор на честь Володимира Великого.

Пам’ятник не освячували, як це було заведено зі знаковими спорудами, та «презентували» до відкриття Ланцюгового мосту через Дніпро у жовтні 1853 року.

Наприкінці 19 століття Володимирська гірка стала парком. У 1895 році на кошти мецената, відомого київського підприємця Семена Могилевцева організовували електричне підсвічування хреста Володимира Великого — небачена розкіш у ті часи. Відновили підсвітку уже після розпаду Радянського Союзу. У радянські часи пам’ятник став одним із небагатьох монументів, споруджених до 1917 року, яким вдалося уціліти.

На сьогодні пам’ятник потребує реставрації. Департамент охорони культурної спадщини КМДА планує завершити роботи з відновлення візитівки Києва до 2023 року. На капітальну реставрацію пам’ятки монументального мистецтва національного значення влада столиці планує спрямувати за кошти від продажу земельних ділянок під нерухомим майном, а також від проведення аукціонів та експертної грошової оцінки. Зокрема буде виділено додаткових 1,2 млн грн надходжень до місцевого бюджету.

Володимирський собор

Володимирський собор. Фото: Свято-Володимирський кафедральний патріарший собор міста Києва

У 1852 році митрополит Філарет запропонував збудувати у Києві храм на честь майбутнього дев’ятисотріччя Хрещення Русі київським князем Володимиром. Пожертви на храм почали приходити з усіх куточків Російської імперії, і в 1859 загальна сума досягла 100 000 російських карбованців.
Спорудження храму розпочалося в 1862, та тривало 20-ть років.

Початковий проєкт був архітекторів Івана Штрома та Павла Спарро, пізніше долучилися архітектори Олександр Беретті, Рудольф Бернгард, а завершений — під керівництвом українського архітектора Володимира Ніколаєва.

Собор має значну художню цінність завдяки настінним розписам мають внутрішні настінні розписи, які виконали 1885—1896 художники Віктор Васнецов, Михайло Нестеров, Павло та Олександр Свєдомські, Вільгельм Котарбінський, Микола Пимоненко, Михайло Врубель, Віктор Замирайло, Сергій Костенко під загальним керівництвом професора Адріяна Прахова.

Васнецову розписав головну наву собору, в якій, крім релігійних сюжетів, велике місце займали історичні композиції — «Хрещення Русі», «Хрещення Володимира», портрети канонізованих святих: Володимира, Андрія Боголюбського, Олександра Невського, княгині Ольги та ін. М. Нестеров виконав іконостаси в бокових навах, 2 композиції — «Різдво» і «Воскресіння» — на стінах хорів і «Богоявлення» в хрещальні. Павлу Сведомському належать композиції «Таємна вечеря», «В’їзд до Єрусалима», «Суд Пілата», Вільгельму Котарбінському — «Вознесіння» та ін. Орнамент, що вкриває вільний простір, виконали українські майстри, крім правої нави, яку розписав Врубель.

Собор освятили 20 серпня 1896 року. При чому на урочистостях був присутній імператор Микола II з дружиною Олександрою Федорівною.

У радянські часи собор залишався відкритим храмом. У 1992 р., після утворення Української Православної церкви Київського Патріархату храм став Патріаршим кафедральним собором цієї конфесії.

У Володимирському соборі нині зберігаються мощі Великомучениці Варвари, реліквіяр для яких у 18 столітті виготовив київський золотар Самійло Ростовський, а також мощі Святителя Макарія.

Володимирська вулиця

Вулиця Володимирська: Фото: «Вечірній Київ»

Пролягає від Андріївського узвозу та Десятинної вулиці до Короленківської вулиці. Як цілісна магістраль прокладена у 30-і рр. 19 ст. на місці давніх вулиць Андріївської (між Андріївським узвозом і давньою площею Бабин Торжок та вул. Великою Житомирською), Софійської (між вул. Великою Житомирською та брамою Софійського монастиря, що на Софійській площі), Золотої (між площею Софійською та вул. Ярославів Вал) і щойно прокладеної вул. Університетської. Сучасна назва і довжина затверджені у 1944.

За відносно «молодого віку» вулиця має низку будівель, які мають величезний вплив на всі сфери життя країни. На ній розташовані: Історичний музей (№2), Головне управління національної поліції в м. Києві (№15), Служба безпеки України (№33), заповідник «Софія Київська» (№24), Будинок вчителя (№57), Географії інститут (№44), Оперний театр (№50), Київський університет ім.Т.Шевченка (№60) та інші визначні установи

Володимирський університет

«Червоний корпус» Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Фото: Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка — класичний університет дослідницького типу, провідний вищий навчальний заклад України.

Його історія бере свій початок від 8 листопада 1833 р., коли було підтримано подання міністра освіти Сергія Уварова про заснування Імператорського Університету Святого Володимира на базі перенесеного до Києва польського Кременецького ліцею. 15 липня 1834 р., у день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира, відбулося урочисте відкриття університету. Першим ректором за наказом імператора Миколи І було затверджено 30-річного професора ботаніки, історика, фольклориста, видатного вченого-енциклопедиста Михайла Максимовича.

З часу заснування університет не мав власного приміщення та орендував декілька приватних будівель. Будівництво нового приміщення розпочалось 31 липня 1837 р. за проєктом професора архітектури Петербурзької академії мистецтв Вікентія Беретті.

Під його безпосереднім керівництвом було зведено будівлю у стилі класицизму, яка і досі використовується як головний корпус університету. Поруч з ним професор Ернест Траутфеттер заклав ботанічний сад, який функціонує і сьогодні.

Розповідаючи про історію створення університету екскурсоводи, які показують місто туристам, згадують чимало легенд про характерний червоний колір фасаду. За однією із версій він повторює забарвлення стрічок ордену Святого Володимира (червона та чорна). Також кажуть, що червоний колір — це було наслідування кольору Зимового Палацу в Петербурзі. Проте, найімовірніше, мабуть, хтось просто щось наплутав у барвниках… У 1935 році спробували перемалювати фасад у «персиковий», та споруда одразу ж «загубилася», тож від цього задуму відмовились.

У студентів «Шеви» є своя версія. Вони кажуть, що червоний колір стін Київського університету — це колір студентської крові, втраченої під час навчання.

У березні 1939 р., на честь 125-річчя з дня народження Тараса Шевченка Президія Верховної Ради СРСР присвоїла його ім’я Київському державному університету.

Сьогодні це найрейтинговіший вищий навчальний заклад країни, де навчається майже 26 тисяч студентів.

У підбірці використані матеріали з Вікіпедії, сторінки Свято-Володимирського собору, сайту Київського національного університету імені Тараса Шевченка та відкритих джерел.

Нагадаємо, втрачені пам’ятки Києва, краса яких вражає дотепер.

Читайте також декілька цікавих фактів про вулиці Києва. Чи знали ви, що у столиці є вулиця, яку можна пройти за 10 секунд, або про те, що відомий усім Хрещатик змінив аж 7 назв.

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»