Десять років, як один день: машиністка київського фунікулера розповіла про будні

26 лютого 2021, 14:53

7690

Десять років, як один день: машиністка київського фунікулера розповіла про будні. Фото: Борис Корпусенко

«Вечірка» продовжує знайомити киян з фахівцями, які працюють у столиці.

Наша історія розпочинається у кабінці фунікулеру з виглядом на Дніпро. Такими повсякденними, але романтичними поїздками керує одна з машиністок Наталія Шеховцова. З посмішкою на обличчі вона ділиться враженнями від своєї роботи.

— Розкажіть як Ви стали машиністкою фунікулеру?

— Цілком випадково! Мені пощастило. Якось з онучкою їхали фунікулером і я поцікавилася у машиніста, як їхня робота. На що вона відповіла: «Прекрасно! До речі, є вільне місце!». Тоді подумала, що це знак і пройшла стажування.

Спочатку боялася притиснути дверима пасажирів, чи забути когось. Але найбільші переживання були через те, що ніколи в житті не водила транспорт. Бо ж все одно треба мати досвіт у керуванні, але я не побоялася і в мене вийшло. І ось уже 10 років працюю!

— Що входить у Ваші обов’язки?

— Машиніст — це людина, яка керує фунікулером з верхньої станції. Оператор на вагоні подає сигнал машиністові і напарнику в другому вагоні, коли час рушати, а також відчиняє і зачиняє двері. Раніше працювала тільки на вагоні, а після реорганізації працюю ще й за пультом управління вагонами.

Про робоче місце.

Цей пульт працює з 1978 року. Раніше тут ще були педалі, а тепер програма комп’ютеризована. Якщо раптом фунікулер зупиняється на півдорозі, потрібно доводити до станції вже вручну, для цього у пульті все ще передбачені важелі.

— Що стало ключовим, що вже 10 років працюєте на фунікулері?

— Мені тут спокійно та затишно. Мало того, відчуваю себе тут потрібною. Оскільки фунікулер користується інтересом у туристів, завжди питають про знакові місця столиці. Люди знімають, фотографують краєвиди, а по прибуттю — дякують за нашу роботу. Це саме той випадок, коли ти в центрі Києва знаходишся в центрі подій.

У дні, коли Київ засніжило нашому диспетчеру безперебійно дзвонили та схвильовано питали: «А ви працюєте? Не зупинились?». Нам приємно, що мешканці турбуються про нас, але роботу фунікулера ніщо не може зупинити. (сміється)

— Але все ж таки один місяць на рік ви не працюєте.

— Так, через перевірку та вдосконалення обладнання. Для багатьох працівників фунікулеру «регламентні роботи» (так вони правильно називаються) — звичайна відпустка. А ті, хто не відпочивають у цей час, все одно мають роботу. Завжди потрібна допомога, щоб прибирати, фарбувати або ще щось.

Про забобони та традиції в роботі машиніста фунікулера.

— Кожного ранку при запуску транспорту, коли треба зрівняти два вагончики поруч, то імітуємо сцену їх вітання: «Доброго ранку, вагончик! Бажаємо нам з тобою гарного дня!». Це робиться, аби все працювало у ладі.

— В одній з кабінок машиніста є іграшка мумі-троля. Виглядає досить мило. Як він там з’явився?

— Наша молодша колега поставила біля керма, як талісман на Новий Рік. Позаочі називаємо його «чудік». Він завжди нас веселить!

— Фунікулер прокладено схилом Володимирської гірки, на якій пишно цвітуть липи та з дерева на дерево бігають білки. Ви їх підгодовуєте?

— Ми їх уже вважаємо не гостями, а підопічними. Це наш своєрідний тваринний притулок (сміється).

Повісили декілька годівниць, аби годувати білочок та пташок. Кожного дня горішки й зернятка чекають їх. До того ж з’явилися дві собачки, яким також раді.

А кілька днів тому дуже розсмішив випадок з однією пасажиркою, яка постукала до мене в кабінку та сказала: «У вас білка в годівничці застрягла! Треба негайно покликати когось, аби той витягнув її!». Звичайно я пояснила жінці, що тварина в безпеці та що не треба турбуватися.

Буває, що наші дівчата взагалі білок з рук годують. Ті звикли до нас. Знають, що не образимо.

— З кабінки фунікулера відкриваються надзвичайно гарні краєвиди на місто. Ви вже звикли до панорами чи кожен раз захоплюєтеся?

— Неможливо не закохатись у це небо на заході сонця. Неможливо відірвати очей від пташок, які пливуть крізь хмарки. Неможливо не відмітити величність Дніпра, що розкинувся столицею. Цю насолоду кожен день отримую завдяки своїй праці машиністом.

— Пару слів про те, як оволодіти цією професією?

— Щоб стати машиністом фунікулера, ви маєте два місяці вчитися у навчальному комбінаті КП «Київпастранс». Окрім того, тепер усі водії проходять інструктаж, як коректно поводитися у спілкуванні з пасажирами — водіїв, кондукторів і нових контролерів зобов’язують бути ввічливими, допомагати людям, уміти нормально пояснювати інформацію. Курсів англійської у нас, щоправда, немає. Раніше ми отримували дуже багато скарг щодо неадекватної поведінки працівників рухомого складу, тепер цьому приділяють увагу ще під час навчання.

— Кого з зірок покатали?

— Віталій Кличко мені запам’ятався — статний та дуже привітний чоловік. Подякував мені особисто за поїздку. Пам’ятаю, знімали ролик із Ольгою Сумською. А так, багато хто користується київським фунікулером.

Якось на мою зміну потрапили іноземні музиканти та в знак подяки почали всіх своїм оркестром грати — не можливо передати, що я відчувала в той момент. Казково просто!

***

Історична довідка про київський фунікулер від «Вечірнього Києва»:

Щороку він перевозить майже 3 мільйони осіб.
Київський фунікулер є другим в Україні після одеського.
Називався «Михайлівський електричний канатний підйом».
Лінія фунікулера початково була коротшою внизу на 38 метрів.
До верхньої і нижньої станцій фунікулера колись підходили трамвайні колії.
Фунікулер вважався трамвайним маршрутом і мав номер ще до середини 1930-х.
Фунікулер перевозив пасажирів і під час німецької окупації, бо споживав дуже мало електроенергії.
Пасажиропотік вже в 40-х роках був понад 1 млн пасажирів на рік, майже вдвічі більше від запланованого.
Фунікулер завжди був найдешевшим видом транспорту в Києві.
За всю історію експлуатації в київському фунікулері не загинуло жодного пасажира.