Минуле і майбутнє Арсенальної площі у фотографіях

Фото «Вечірнього Києва»
Фото «Вечірнього Києва»

Одна із центральних площ Києва довгий час незаслужено перебувала у «тіні». Але тепер вона поступово перетворюється на зручний громадський простір для відпочинку. Давайте пригадаємо її минуле і дізнаємося, яке багатообіцяюче майбутнє на неї чекає.

За останні майже двісті років площа зазнавала багато трансформацій, зокрема і з назвами: Микільська площа, площа Революції, «Героїв Арсеналу» і нарешті — Арсенальна.

Важливі події в історії площі

Ще напочатку XIX cтоліття на місці площі був яр, а територія належала чоловічому Свято-Микільському Пустинному монастирю (знесений більшовиками у 1934 році). Недалеко звідси видобувала глину цегельня купця Василя Терехова.

З будівництвом Київської фортеці територія потребувала благоустрою, і роботи з видобутку цегли зупинили. Яр засипали, але закладання фундаменту на насипному ґрунті вимагало проведення складних інженерних робіт, під час яких у котловані засипало 19 солдатів — лише 4 з них вижило.

Свято-Микільський Пустинний монастир (1783 р.)
Одне з перших зображень Арсенальної (1900-ті рр.)

Таким чином площа остаточно сформувалася в другій половині XIX століття, перед Микільською брамою Київської фортеці, спорудженою у 1850 році.

Самі ж Микільські ворота були парадним в’їздом до фортеці. Коли нинішніх вулиць Грушевського та Мазепи не існувало, крізь ці ворота можна було потрапити з Печерська до Палацової частини міста і назад. Лише на початку ХХ століття тут проклали нову дорогу з колією міського трамваю, після чого проїзд через Миколаївські ворота закрили.

Пам’ятник Іскрі та Кочубею, 1918 рік
Площа після реконструкції, 2021 рік

Довгий час площа не зазнавала змін, поки з нагоди 200-річчя відзначення Полтавської битва не встановили пам’ятник полковнику Івану Іскрі та генеральному судді Василю Кочубею. Так, тут у 1914 році постали скульптури двох ворогів Івана Мазепи, які написали на гетьмана наклеп. Петро І не повірив їм і віддав Мазепі для розправи, але згодом, коли гетьман справді перейшов на бік швецького короля, цар почав вшановувати вбитих як героїв.

У 1918 році пам’ятник демонтували і встановили гіпсовий монумент Івану Мазепі, який теж довго не простояв. Зрештою у 1923 році на п’єдесталі встановили гармату, що була на озброєнні пробільшовицьки налаштованих робітників заводу Арсенал під час їх виступу проти Центральної Ради.

Протягом років «пам’ятник арсенальцям» сприймали по-різному, а у часи активної декомунізації у 2017-му навіть збиралися його демонтувати. Втім, гармата досі на площі, хоча й не без оновлення: у 2019 році в постамент вмонтували плиту «Від вдячних українських військових».

1960 рік — відкриття станції метро «Арсенальна»
Площа після реконструкції, 2021 рік

Січневе повстання 1918 року стало важливою історичною віхою Арсенальної площі, адже вона і прилеглі квартали були центральним місцем боїв. Наступним важливим періодом як для площі, так і для всього Києва став 1960 рік: 6 листопада відкрилася станція метро «Арсенальна».

Під час будівництва станції використовували спеціальну заморозку ґрунту, що стримувало землю від зсувів та обвалів. Це дозволило їй розташуватися на глибині 105,5 метрів, через що ця станція метро досі вважається найглибшою у світі. Крім того, конструкція у «лондонського стилі», з коротким середнім залом, є єдиною станцією такого типу в Києві.

Якою Арсенальна площа стала зараз

Попри розміщення у центрі міста, Арсенальна площа за довгі роки так і не стала популярним місцем для прогулянок та відпочинку. Перша спроба це змінити відбулася у 2019 році, коли неподалік відкрився фуд-хол Kyiv Food Market. Наступним кроком стало рішення про облаштовування території, прилеглої до будівлі станції метро.

Арсенальна площа, 2000-ті роки
Площа після реконструкції, 2021 рік

Перша черга оновлення площі почалося у 2020-му і завершилося наприкінці року. У рамках першого етапу реконструкції замінили покриття площі — використали німецький клінкер; влаштували освітлення і підсвітку, яка зараз вмикається близько 17-ї години. Також встановили лавки, урни і очистили площу від несанкціонованої торгівлі.

Підсвітка на площі, 2021 рік
Підсвітка та нові лавки, 2021 рік

Особливою частиною реставрації Арсенальної площі стало відновлення Микільських воріт. Комплекс пам’яток XIX cтоліття складається з казарми з самими воротами та кофра — прямокутної фортифікаційної споруди у рові, призначеної для оборони. Розробленям проєкту реставрації брами займався інститут «УкрНДІпроектреставрація».

Кресленик 1847 року. Фото: Центр архітектурної спадщини
Микільські ворота, 2021 рік

Під час робіт відновили первісні архітектурні форми пам’ятки з використанням архівних документів — проєктних креслень. Крім того, у середині ХХ століття будівлі перефарбовували у червоне, тому зараз їм повертають первинний колір цегли — світло-сірий.

Що побачимо вже цього року

У 2021 році відбудеться друга черга ремонтно-реставраційних робіт площі. Станом на січень, за павільйоном станції метро «Арсенальна» тривають підготовчі роботи та благоустрій території. Тут збираються облаштувати «сухий» фонтан та провести комплексне озеленення навколишнього простору.

Проєкт реконструкції площі. Фото: Ярослав Діденко
Зараз триває благоустрій території

Також після реставрації назагал покажуть чавунні литі маскарони з головами левів. Створені у 1852 році, вони прикрашали дерев’яні стулки Микільських воріт. Реставрується також і старовинний замо́к від воріт до брами.

Маскарон з головою лева. Фото: Антон Короб
Старовинний замок від воріт. Фото: Антон Короб

Варто додати, що на реконструкцію Арсенальної площі не були витрачені бюджетні кошти. До створення цієї зони долучилися приватні підприємці, бізнес яких розташований поруч. Так, функцію замовника здійснює ТОВ «Войткон», а роботи проводить iнвестиційно-девелоперська компанія «UDP» разом із командою «А Development».

Повністю проєкт реконструкції виглядає так:

Проєкт реконструкції площі. Фото: Ярослав Діденко
Проєкт реконструкції площі. Фото: Ярослав Діденко

Зазначимо, що зараз триває відновлення башти №4 — споруди, яка теж є складовою комплексу Київської фортеці.

Ольга КОСОВА, «Вечірній Київ»