«Мати апостолів»: український фільм про війну, який не залишає байдужим

Заради спасіння сина жінці доведеться відчайдушно пройти крізь небезпечні випробування, ворожу ненависть і погрози
Заради спасіння сина жінці доведеться відчайдушно пройти крізь небезпечні випробування, ворожу ненависть і погрози

У київських кінотеатрах триває прокат української воєнної драми “Мати апостолів”. Трагізм війни показано через історію однієї людини — матері, яка на ворожій території шукає свого зниклого сина. 

За сюжетом, коли Софія дізнається, що літак її сина збито, вона не вагаючись вирушає на його пошуки. Але ніхто і ніде не знає де її син, чи вижив він, чи може в полон попав. Заради його спасіння жінці доведеться відчайдушно пройти крізь небезпечні випробування, ворожу ненависть і погрози. В основі стрічки покладені реальні історії, зокрема коли в липні 2014 року на Луганщині був збитий український транспортний літак АН-26. 

Картину презентували та обговорили на круглому столі «Фільм «Мати апостолів» - уклін матерям, діти яких загинули, захищаючи цілісність України», організованому Департаментом суспільних комунікацій КМДА та «Київським міським центром допомоги учасникам антитерористичної операції».

 Круглий стіл «Фільм «Мати апостолів» - уклін матерям, діти яких загинули, захищаючи цілісність України»

Від історії льотчиків до історії матері

Сценаристка фільму Ратха Макеєнкова

"Почалося з того, що побачила документальні фільми, присвячені нашим льотчикам, які загинули в 2014 році, коли почалась війна. Вразило, що люди, які летять на власній території, були збиті ворогом. Кожен рятується та відповідає за своє життя сам, - пригадує сценаристка фільму Ратха Макеєнкова –   Спочатку це була історія була з новел, присвячених кожному з льотчиків, які виживали в зоні АТО. Було 9 варіантів сценарію. Перемогла моя внутрішня мати, адже я сама хвилююся за майбутнє мого сина. Вирішила зробити історію, як війну бачить жінка, яка туди потрапила. 

Працюючи над фільмом, розпитувала реальних людей, що вони відчували, як все відбувалася. Жінка, яка була бізнеследі в Пісках, розказала, що мусила залишити новий будинок, в якому щойно зробила ремонт. Як БТР-и розбивали паркани, грабували. що люди розділилася на “до” і “після”. Вона з таким болем розповідала, що я наче пережила все це особисто. 

В основу фільму лягли кілька реальних історій . Історія матері, яка їде на Донбас за сином, порятунок льотчика з сєпарського шпиталю, коли родина місцевих староверів ховала його від бандитів,  Не дивлюся фільми про війну і не люблю тему війни. Але тема матері на війні мене зачепила. Хотіла зробити філософський фільм. де немає чорного і білого, а все сіре. Людина така, бо пройшла через певні обставини". 

На її обличчі не було сліз чи емоцій, тільки глибокий біль і трагедія від втрати

Режисер картини Заза Буадзе


"Тема війни мене переслідує, починаючи з першої грузинської війни. Пам'ятаю класний грузинський фільм “Батько солдата”, кіно мого дитинства. Не уявляв, що доведеться знімати про мати солдата, - поділився режисер картини Заза Буадзе. - Подивився хроніку, яку відняли ДНРвці в 2014 році, коли військово-транспортний літак, який летів з Вінниці з гуманітарним вантажем, був збитий російською ракетою. І коли літак впав, мати приїхала на місце падіння, ходила навкруги. На її обличчі не було сліз чи емоцій, тільки глибокий біль і трагедія від втрати. Це вразило всю групу.
У фільмі мало відомих акторів, окрім Богдана Бенюка та Олександра Пожарського. Наталя Половинка, яка втілила головну героїню, знана лише у вузьких театральних колах. Коли ми зустрічалися вперше я одразу зрозумів, що вона у фільмі має співати. Таким чином стала за сценарієм музиканткою. Ми їздили по Україні, поводили кастинги в місцевих театрах, де можна знайти справжні діаманти, майбутніх зірок. 
Спеціально побували у Слов'янську, подивилися та зрозуміли, що знімати там неможливо. Коли потягом повертався з Івано-Франківська до Києва, помітив по дорозі шахти, терикони. Це гранітний кар'єр під Малином у Житомирській області - практично весь Донбас зняли там".  

У стрічці ми розкриваємо риси людей, які стали заручниками російської пропаганди

Дмитро Овечкін,продюсер картини

"Фільм вразив не тільки ветеранів і матерів загиблих бійців, а й волонтерів та звичайних глядачів, небайдужих до подій на сході України. Я сам дивився його більш як 40 разів, думав, що вже адаптувався емоційно. Але всі ці рази в мене були сльози - не можна звикнути до того болю, який показуються у фільмі, -  зазначив Дмитро Овечкін, продюсер картини. - Після показу у Чернівцях жінка розказала, що її син був впевнений, що всі, хто залишився на окупованій території - вороги України. Після фільму він зрозумів, що у людей, які залишилися на Донбасі, можуть бути обставини, через які вони не можуть виїхати. У стрічці ми розкриваємо риси людей, які стали заручниками російської пропаганди. 
Пів року пішло на постпродакшн, музичне оформлення. Музику нам написали композитори Роман Григорів та Ілля Разумейко з проєкту "Нова опера". Вони створили космічну авангардну музику, яка зв'язує сцени та виймає душу. Також над фільмом попрацювали графічні дизайнери, аби довести вигляд будівель до післявоєнного стану. 
Коли змонтували фільм, вийшло 3,5 години, а потрібно було дві. У 2021 році розпочнемо монтаж чотирисерійного фільму, куди увійдуть всі кадри, а долі персонажів розкриваються глибше". 

ВІДГУКИ ГЛЯДАЧІВ

Наталя Прилуцька, фахівець КБУ "Київський міський центр допомоги учасникам АТО"

Наталя Прилуцька, фахівець КБУ "Київський міський центр допомоги учасникам АТО":

“Хоч я не готова дивитися фільми про війну, але цю картину переглянула.  Підіймаються болючі теми для ветеранів і батьків загиблих. Але дуже важливо показати картину тим, хто не розуміє, яка ситуація, відбувається в Україні. Особливо глядачам за кордоном люди. Після перегляду неможливо залишитися байдужим”. 

Руслан Боровик, фахівець КБУ "Київський міський центр допомоги учасникам АТО", ветеран війни

Руслан Боровик, фахівець КБУ "Київський міський центр допомоги учасникам АТО", ветеран війни, автор фотохудожніх робіт; гранатометник:

"Для мене фільм “Червоний”  - номер один, історія і тема ГУЛАГу, УПА болюча. Дізнався, що цю картину знімає той самий режисер. Фільм важкий, дуже сильний.
Хотілося побачити одного з героїв Миколу живим. Помітно, що він добрий, не готовий вбивати і воювати, сумнівався, хотів повернутися в Україну. Російська пропаганда робить свою справу, тому багато хто думає, що у нас тут конфлікт, незрозуміла війна. Треба показувати це кіно за кордоном". 

Емма Маринкевич, віцепрезидентка Спілки жінок України:

Емма Маринкевич, віцепрезидентка Спілки жінок України

Ми організовували зустріч жінок-матерів, які відправляли синів на війну та що приїжджали з окупованої території, сірих зон. Вони сідали за один стіл і говорили. У фільмі є така сцена. Картина змушує задуматися, наскільки ми сьогодні щасливі, що маємо бути вдячні хлопцям, які знаходяться на кордоні, захищають наше мирне життя. Цей фільм -  уклін всім жінкам, матерям, вони зіграють не останню роль у вирішенні і подоланні конфліктів, які є в Україні. Плануємо показати його в Ізраїлі та інших країнах світу. Здається, що Україна вже  набридла своєю війною, але цей фільм змушує подивитися на цю проблему під іншим кутом. включає людей, їх серця. Творцям  вдалося обійти політичні моменти, не зіштовхнути людей у сприйнятті ситуації, а об'єднати їх.

Олег Дурмасенко, голова ГО «Славетні епохи України»

Олег Дурмасенко, голова ГО «Славетні епохи України»:

“Фільм хоч і про війну, але об'єднує. Історія показана з тилу ворога, що там є багато розбитих доль, невизначеність людей. Мені сподобалося гра Койота, сепаратиста. Розкрита тема окупації ФСБ, хто керує подіями там. У фіналі фільму погано, що Коля не втік, його вбили - інакше це був би меседж іншим, щоб вони втікали. Що це не їх війна, треба повертатися до України”. 

ФАКТИ ПРО ФІЛЬМ

У декорації дотримані реальні розміри військово-транспортного літака АН-26

Декорація «Літак» — найбільша декорація в Європі. Створювалася понад місяць у чистому полі під Києвом. Для будівництва були задіяні всі можливі авіа-ремонтні заводи і музеї, дотримані реальні розміри цього військово-транспортного літака АН-26. Коли обпалювали поле, спеціально викликали пожежні наряди для чергування. У підсумку, декорація виглядала настільки реалістичною, що вертоліт, який пролітав у той час над полем, повідомив в Бориспіль про авіакатастрофу. І тільки тому, що в процесі фільму співпрацювали з аеропортом Бориспіль, і вони знали про декорації, дзвінок не перемкнули в МНС чи інші служби порятунку.

Всі натурні зйомки Донбасу знімалися в Київській і Житомирській областях. Знаходили села, де більшість будинків покинуті, без жителів, які, залишивши рідні місця, назавжди переїхали звідси до міста. Відповідно недоглянуті хати стали старими, темними і напіврозваленими. Для зйомок кіно це дуже підходило і стало гарною можливістю не тільки відтворити картину реально вимерлого села, а й атмосферу території, на якій іде війна. 

У фільмі зіграли Наталя Половинка та Богдан Бенюк

Головна героїня Наталі Половинки — Софія Кулик у сцені після погоні через поранення Федора сама, після 10 річної паузи у водінні, сіла за кермо жигулів і поїхала без дублера. Звичайно ж, цього не можна було допустити без спеціальної підготовки. Тому вся знімальна група дружно допомагала Наталі згадувати навички водіння. Її партнер по кіно Богдан Бенюк теж зголосився допомогти. І, не дивлячись на трагічний образ його персонажа Федора, все виглядало досить комічно. За кадром Богдан Михайлович завжди багато сміявся і жартував, чим розріджував напружену атмосферу виробництва військової драми.

Зйомки відбувалися на світанку або на заході

Здебільшого фільм знімався на світанку або на заході, це мовою кіношників називається режимними зйомками. Адже жодна камера з найкращою оптикою штучно не створить красу сходу або заходу сонця. Це всього лише по 30 хвилин на світанку або заході, і шансів на дублі практично немає, тому для знімальної групи вставати до світанку стало вже «нормальною звичкою».

Фото Бориса Корпусенка, mother-apostles-film.in.ua

Нагадаємо, у столиці покажуть литовське кіно: вхід вільний

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»