Центр столиці прикрашає Венеціанське Палаццо

Центр столиці прикрашає Венеціанське Палаццо

Будинок на Рейтарській, 22, особливий не тільки тим, що побудований у стилі венеціанської готики. Саме у цій історичній триповерхівці на початку 20 сторіччя розміщувалося Товариство швидкої допомоги.

Журналісти з сайту «Вечірнього Києва» поспілкувалися зі знавцем історії вітчизняної медицини Василем Догузовим та підготували розповідь про цю унікальну будівлю і становлення служби швидкої допомоги.

– Першу рятувальну станцію швидкої медичної допомоги відкрили 30 червня 1902 року в Києві на вулиці Пирогівській, 6. Станція займала окрему садибу з 7 приміщень: приймальної, кімнати для засідань Правління, кімнати чергових лікарів, канцелярії, перев'язувальної, аптеки й квартири завідувача станції. У флігелі розміщувались квартира економа, казарма для санітарів і кухня, які з'єднувались телефонами і дзвінками з кімнатою чергових лікарів. З 1910 по 1913 р. станція перебувала у будинку по вул. Володимирській, 33, і також займала всю садибу, – розповідає Василь Догузов.

– З часом у 1910 році під станцію виділили приміщення на Володимирській вулиці, 33, трохи пізніше цю ділянку обміняли на садибу на Рейтарській, 22.

За словами історика, лікарі виїжджали на нещасні випадки, що траплялися на вулицях, фабриках, залізниці тощо. А ось на нещасні випадки у квартирах – лише за умови загрози життю людини. За лікарську допомогу гроші не брали, але приймалися добровільні внески.

– Що цікаво з історії станції, на роботу намагалися брати тільки молодих та неодружених вусатих чоловіків. Це було пов'язано з тим, що працівники були зобов'язані шість днів перебувати на території станції. Це було майже як військова служба. І відповідно вуса своєрідна «частина уніформи». На виклик виїздила бригада у складі лікаря, старшого і молодшого санітарів та кучера. Перш ніж працювати самостійно, лікар повинен був зробити 50 виїздів разом з іншими лікарями. За роботу на станції лікар отримував 600 рублів на рік, – коментує Василь Догузов.

Історик додає, що у травні 1913 р. по вул. Рейтарській, 22, за проєктом вінницького архітектора Йосипа Зекцера почалось будівництво нового триповерхового будинку для станції швидкої допомоги.

У 1914 будівництво завершилося і відразу ж в ньому почав діяти військовий шпиталь на 360 поранених. Саме тоді розпочалася Перша світова війна. Від центрального залізничного вокзалу до його входу була прокладена трамвайна колія, яка з часом відіграє фатальну роль у житті архітектора.

Сам Йосип Зекцер народився на Поділлі у бідній єврейській родині. Його батьки мріяли, щоб він присвятив себе релігії, а він став архітектором. Для вдосконалення своїх архітектурних навичок та натхнення, Зекцер деякий час жив і працював у Парижі, Берліні та Відні. У 30-річному віці та з 5-річним досвідом будівництва Зекцер переїхав до Києва, де мешкав до останніх дні свого життя.

Зі слів інженера Зекцера, – будинок на Рейтарській, 22, копія будинку швидкої допомоги в Мадриді, а його парадні двері – копія дверей Палаццо дожів у Венеції. Хоча є й інші версії щодо будівель-прототипів.

На вигляд споруда чимось нагадує Венеціанське Палаццо. Фасад будівлі вдало поєднує в собі стилі неоренесансу та готики, а від деталей фасаду важко відірвати погляд. Дві симетричні частини будівлі, які виступають за основну лінію фасаду надають особливого шарму, формуючи урочистий вигляд.

Проте будинок може похизуватися не тільки своїм помпезним виглядом, а й містичними легендами про його архітектора.

Доля підготувала йому таку ж саму смерть, як до цього великому іспанському архітектору Антоніо Гауді: вони обидва потрапили під колеса трамваю. Тільки Гауді потрапив під трамвай в Барселоні у 1926-му, а Йосип Зекцер в 1933-му в Києві.

З перерізаними ногами, Йосипа доставили в лікарню Швидкої допомоги, яку він сам і проєктував. За словами дочки Зекцера, останні його слова були: «Я багато будував, нехай будують інші». Він відмовився від маски з наркозом і невдовзі помер.

Подейкують, що смерть архітектора Зекцера послугувала прототипом для опису загибелі Берліоза у романі «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова. До слова, раніше письменник мешкав у будинку навпроти, і цілком міг використати цей сюжет із життя. Хоча достовірних підтверджень цьому немає.

За часів Гетьманату частину будинку займало вперше створене тодішнім урядом Міністерство народного здоров’я й опікування України. В 1930-ті роки сюди був переведений з Харкова Наркомат здоров’я. Згодом, у створеній тут «Міській клінічній лікарні № 16», працювали такі вчені, світила нашої медицини як Микола Амосов, Єфрем Ліхтенштейн, Ольга Авілова та багато інших.

Нині цей будинок є архітектурною пам’яткою та містобудування й належить КНП «Київському міському клінічному ендокринологічному центру».