Світ і світло Світославського: художник, який жив на Куренівці
Вечірка» продовжує низку суботніх нарисів Яни Дубинянської, присвячених Дням народженням видатних киян. Сьогодні розповідь про Сергія Світославського.
«В парке я встречал только старого художника. Он сидел под большим полотняным зонтом и писал этюды. Художник уже издали так сердито поглядывал на меня, что я ни разу не решился к нему подойти...»
Неназваного художника з автобіографічної повісті Костянтина Паустовського «Далекие годы» літературознавці вирахували безпомильно: це не міг бути ніхто інший, ніж він, Сергій Іванович Світославський.
Він народився в Києві, 24 вересня (6 жовтня) 1857 року, в родині чиновника Івана Світославського. Коли Сергієві було лише п’ять, сім’я через батькову службу виїхала до Пскова, потім до Санкт-Петербургу, тоді до Тверської губернії і, нарешті, до Москви. Проте на канікули приїздили додому, до родинного маєтку на Куренівці, на вулиці Кирилівській, на гірському схилі.
Хлопчика готували до військової кар’єри, юнаком він навіть прослужив майже рік у гренадерському полку, але друг сім’ї, скульптор, помітив, що Сергій постійно малює, і порадив віддати його вчитися. Батьки послухалися, і з вісімнадцяти років Сергій Світославський став студентом Московського училища живопису, скульптури й архітектури, де викладали тоді Саврасов, Перов, Полєнов.
«З вікна Московського училища живопису скульптури й архітектури»
«Теперь в Московском училище есть несколько талантливых учеников (...) по пейзажу: Светославский, Эллерт, Левитан», - писав найголовніший московський меценат, який ретельно стежив за мистецькою молоддю, – Павло Третьяков. А інспектор училища записав у відомості на ім’я Світославського: «По рисованию и живописи ученик успевает удивительно хорошо».
Москву Світославський називав другою батьківщиною – тут були друзі, вчителі, просунуте мистецьке середовище.
Проте ті найцікавіші роботи, що дали змогу виділити його з компанії талановитих однолітків, Сергій привозив з канікул, з першої і справжньої батьківщини – України.
За «Мілину на Дніпрі» та інші етюди літа 1878 року, виконані «с достойным восхищения талантом и умением», Світославського премійювали великим набором олійних фарб, і таку нагороду він одержував неодноразово.
Влітку 1883 року Сергій Світославський вирушив у велику подорож по Росії, писав етюди у віддалених губерніях – і не розрахував час на зворотню путь по російських дорогах, спізнившись до початку занять в училищі. Його відрахували, поновитися не вдалося, продовжити навчання в Петербурзі – теж. Допомогли друзі, художники-«передвижники», запросивши Сергія до участі у пересувних виставках – найгучнішого мистецького руху тих років. До 1900 року жодна з них не проходила без участі робіт Світославського, і критики завжди зупинялися на них окремо.
А художник повернувся до Києва.
«Околиці Києва»
«Как-то мы ездили к нему на «гору Светославского», как говорили, – згадував син художника Віктора Васнєцова. – Помню, долго надо было подыматься вверх, где стоял дом, помню большую темноватую мастерскую, павлиньи перья на камине...» А сам Васнєцов написав зі Світославського голову Мойсея на фронтоні Володимирського собора.
Нове століття Сергій Світославський зустрів знову в Москві, бо там жила його любов. Він одружився з Олександрою Юргенсон, дочкою господаря мережі музичних магазинів. Того ж 1900-го року картина «Заїжджий двір у Москві» була відзначена бронзовою медаллю на Всесвітній виставці в Парижі.
Через чотири роки шлюб Світославського розпався, і художник повернувся на свою гору вже назавжди. Він публічно посварився з організаторами пересувних виставок і участі в них більше не брав. А коли після заворушень 1905 року з Київського художнього училища виключили понад сорок студентів, Світославський обурився на сторінках київських газет і запросив відрахованих юнаків до себе на гору, де навчав їх безкоштовно; згодом у художника з’явилася своя студія.
Київ уже не був провінційним містом на краю імперії. На початку нового століття тут вирувало мистецьке життя, подіями в якому стали і дві персональні виставки Сергія Світославського 1904 і 1908 років. Художник був відомою і колоритною постаттю в місті: його бачили з етюдником на Куренівці й Оболоні, в парках і на дніпровських кручах. Писав він переважно пейзажі: київські вулиці та краєвиди Дніпра, - а ще дуже любив тварин.
«Розлив Дніпра на Оболоні», 1890-ті роки
Світославський сприяв розвитку нововідкритого Київського зоопарку, у 1910 році він продав частину свого маєтку і на ці гроші кілька разів їздив до Середньої Азії, звідки привозив не тільки етюди, а й живих тварин, птахів і змій.
«Корови, що йдуть убрід» - таку назву мала остання завершена картина художника. Вже почалася Перша Світова, насувалася революція. А в житті художника трапилася набагато страшніша катастрофа: він почав втрачати зір.
У страшні двадцяті роки він уже практично не міг працювати й виживав з продажу городини і дрібних робіт наосліп.
Втім, один із учнів Світославського згадував, що в 1928 році в майстерні художника ще стояли нові етюди, наповнені світлом. Інший учень залишив сумніший спогад: на його запитання, чи тут живе художник Світославський, старий із довгою бородою, подібний на Дарвіна чи Толстого, відповів неприязно: «Художник Светославский давно умер».
Сергій Іванович Світославський помер 15 вересня 1931 року. Від його будинку на горі, окрім спогадів сучасників, нічого не залишилося.
«Великий майстер пензля, який має свої величезні, незаперечні заслуги перед мистецтвом і перед наукою »
(Газета «Вечірній Київ», 1930)
Фото з архіву Національного художнього музею України.
Більше картин художника дивіться тут.
Читайте також "Поет, який помер молодим: мовне питання Кисельова".
А також Максимович і портрет його дружини: до Дня народження першого ректора Київського університету.