Викрадення «космічної» орхідеї: як столичний ботсад пограбували наприкінці 1980-х

Десятки рідкісних тропічних квітів і навіть унікальна рослина, що побувала на орбіті — наприкінці 1980-х років столицю сколихнула зухвала серія крадіжок із київського ботанічного саду. Справа мала значний резонанс у тогочасному суспільстві.
На початку лютого 1988 року газета «Вечірній Київ» опублікувала в трьох номерах документальний детектив Олександра Швеця «Орхідеї зникають на світанку», а 2 червня того ж року повернулася до резонансної теми в матеріалі «Чим закінчилося викрадення», розкривши деталі розслідування та вирок суду.
Детективна історія розпочалася вранці 9 вересня. Близько восьмої ранку співробітник карантинної оранжереї Центрального республіканського ботанічного саду (ЦРБС) АН УРСР В. С. Вахрушкін відчинив приміщення й застиг на порозі: на підлозі та стелажах валялися порожні горщики, частину рослин було пошкоджено, а на дерев’яній підлозі відбилися сліди чорної землі.

З оранжереї зникли десятки рідкісних орхідей майже двадцяти найцінніших видів (зокрема акакаліси ціанеа, баркерії ліндлена, дендробіуми кристалінуми та енциклії діхром), привезених із наукових експедицій у тропічні країни басейнів Індійського й Атлантичного океанів. За прейскурантом відомої французької фірми «Вашро і Лекуфль», через яку рослини закуповували за валюту, збитки оцінили у понад шість тисяч карбованців.

Найбільшою втратою стала дорітіс пульхерріма — єдина у світі рослина-космонавт. Вчені ботсаду три роки готували її до польоту, після чого орхідею вивели на орбіту в космічному кораблі «Союз-36» і досліджували на станції «Салют-6». Повернувшись на Землю, квітка допомагала науковцям вивчати вплив космосу на рослинний організм, та нічна крадіжка перекреслила всі експерименти.
На місце події прибула слідчо-оперативна група Печерського райвідділу міліції на чолі зі старшим слідчим майором Миколою Онопрієнком, а також інспектор-кінолог із досвідченим службовим собакою Джафаром. Пес узяв слід до великого лазу в паркані, але біля жвавої дороги згубив його. Двері оранжереї виявилися цілими — злодій проник усередину крізь вузьку кватирку на висоті близько двох метрів. Експерти зрозуміли: діяв не випадковий крадій, а фахівець, який безпомилково відібрав найрідкісніші екземпляри.

Поки тривало слідство, 22 вересня злочинець наважився на повторний наліт — цього разу з колекційної оранжереї зникли рослини 28 видів ще на три тисячі карбованців.
Вийти на слід допомогла спостережливість провідної інженерки ботсаду Ніни Василівни Харченко. Того ранку на безлюдній алеї вона зустріла худорлявого невисокого чоловіка з вусиками, у картузі, синіх спортивних штанах та кросівках. Озирнувшись, жінка помітила, що з двох великих поліетиленових мішків за його плечима визирає видовжене листя екзотичних рослин, про що одразу повідомила заступницю директора саду з науки Тетяну Михайлівну Черевченко.


«Припустивши, що збувати такий специфічний товар можна лише серед столичних колекціонерів, київські оперативники С. В. Корнич та В. С. Даньків разом із науковим співробітником ботсаду, кандидатом біологічних наук Віктором Борисовичем Богатирем вирушили до Москви.
За сприяння працівників МУРу вони перевірили коло місцевих «орхідеїстів» і завітали до кандидата технічних наук Володимира Михеєва — безробітного колекціонера, який називав себе «провідним орхідеїстом у країні». У його квартирі біолог Богатир одразу впізнав «в обличчя» київські експонати, серед яких була й орхідея-космонавт», — зазначалося у публікації в «Вечірньому Києві».

Михеєв зізнався, що придбав квіти у свого давнього знайомого — 36-річного інженера Володимира Тюріна. З дитинства захоплений природознавством випускник МДУ настільки занурився у колекціонування орхідей, що перетворив на оранжерею дві кімнати власної трикімнатної квартири, розсварився з родиною і влітку 1986 року втік із Москви від дружини та сплати аліментів. Опинившись у всесоюзному розшуку, він знайшовся як «добровільний учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», де навіть устиг попрацювати начальником служби, поки не був звільнений за професійну неспроможність.
«Під час частих поїздок до Києва Тюрін оселився в готелі в центрі міста й почав розвідувати територію ботсаду на вулиці Тимірязєвській (нині — Садово-Ботанічна). О пів на п’яту ранку 9 вересня він приїхав туди на таксі, пройшов повз сплячого сторожа, підсвічуючи ліхтариком, вибрав найцінніші квіти, звільнив їх від вазонів і спакував у заздалегідь куплені на Бессарабському ринку кульки та полотняні мішки. Добираючись до залізничного вокзалу з пересадками, аби замести сліди, злодій зачинив живі тропічні рослини в автоматичних камерах схову», — пише Олександр Швець у своєму матеріалі «Орхідеї зникають на світанку».
Автор статті розповідає, що майже три тижні унікальні рослини задихалися в спеці й темряві залізних скриньок по сусідству з валізами пасажирів —Володимир Тюрін навідувався туди лише раз на два дні, щоб на кілька хвилин «провітрити» їх. Після другої крадіжки він купив квиток у м’який вагон до Москви. Але вільне життя зловмисника тривало недовго: згодом його викрили й затримали правоохоронці.
Цікаво, що після виходу резонансних публікацій Володимир Тюрін засипав редакцію «Вечірнього Києва» та вищі інстанції багатосторінковими скаргами, вимагаючи спростувань та грошової компенсації, і запевняючи, що лише хотів «зробити прекрасні рослини доступними кожному».
Судово-психіатрична експертиза визнала зловмисника цілком осудним, а Печерський районний народний суд Києва виніс обвинувальний вирок.

За Кримінальним кодексом УРСР, чинним у 1988 році (зокрема за статтею про розкрадання державного або громадського майна у великих розмірах — а збитки становили понад 9 тисяч карбованців, що на той час вважалося великим розміром), санкція передбачала позбавлення волі на строк від 5 до 10 або від 6 до 15 років із конфіскацією майна.
На жаль, як констатували фахівці, через тривале перебування без світла й вологи в камерах схову дорітіс пульхерріма зазнала незворотних ушкоджень і загинула, завдавши непоправної шкоди вітчизняній науці.
До теми: Погляд крізь об’єктив: як проходив легендарний фотоконкурс «Київ і кияни» у 1988 році.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»