Мозаїки Палацу дітей та юнацтва: шедеври Ади Рибачук та Володимира Мельниченка у столиці
Понад пів століття тому на схилах Дніпра відкрили прозорий модерністський палац, який митці-монументалісти перетворили на справжній барвистий всесвіт зі смальти й кераміки.
Коли мова заходить про мозаїки Києва, найчастіше згадують знакові роботи шістдесятників. Утім, особливе, виняткове місце в панорамі столиці посідає Київський Палац дітей та юнацтва, зведений у 1962-1965 роках за проєктом архітекторів Аврама Милецького та Едуарда Більського.
Окрасою споруди є унікальні мозаїчні панно, які є не просто частиною оздоблення, а цілісною галерею монументального мистецтва, де кожна деталь дихає фантазією видатного творчого дуету українських митців: Ади Рибачук та Володимира Мельниченка (АРВМ).
Замість казенних ідеологічних штампів радянської доби митці звернулися до живих, невичерпних джерел — українського народного мистецтва та казкової поетики Марії Примаченко. Їхні твори вражають неймовірною динамікою, грою смальти й майстерним поєднанням із модерністською архітектурою 1960-х років.
Цей унікальний ансамбль завжди привертав увагу дослідників. Нещодавно фахівці Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам’яток (КНМЦ) провели комплексне вивчення Палацу, оновивши його облікову документацію відповідно до законодавства про декомунізацію. Спільно з Фондом АРВМ науковці детально проаналізували архітектуру споруди й монументально-декоративні твори в її інтер’єрах, а результати цієї роботи узагальнили у спільній публікації в культурологічному часописі «Єгупець» (№ 36, 2026).
«Вечірній Київ» зібрав ключові мистецькі локації цього дивовижного ансамблю, які перетворюють позашкільний заклад на справжній музей просто неба та всередині стін.
Фонтан «Сонце, Зорі та Сузір’я»
Знайомство з мозаїчним космосом Палацу розпочинається задовго до того, як відвідувач переступить його поріг, — ще на площі перед головним входом, де розкинувся грандіозний басейн-фонтан.
Загальна площа рельєфів і барвистої мозаїки у чаші фонтана сягає вражаючих 713 квадратних метрів. Ада Рибачук та Володимир Мельниченко задумували його як справжній космічний простір, де під рухом води смальта мала грати й переливатися незліченними відтінками.
Доля цього масштабного твору виявилася драматичною: у 1980-х роках водограй вимкнули, і мозаїчна чаша замовкла майже на чотири десятиліття. Лише у 2017 році за активним клопотанням керівництва Палацу розпочалася довгоочікувана реставрація, координатором якої виступив сам співавтор — Володимир Мельниченко.
Символічно, що на День захисту дітей у 2019 році, після сорокарічної перерви, водограй знову ожив, і мозаїки під живими струменями води засяяли на сонці у всій первозданній красі.
Мозаїчне панно «Діти світу»
Переступаючи поріг центрального холу першого поверху, гість одразу потрапляє в обійми головного інтер’єрного панно Палацу. Ця грандіозна композиція присвячена вічним цінностям — єднанню, дружбі та рівності усіх народів планети, де діти різних рас гуртуються у спільному радісному танку.
Науковці залишили детальний опис цього колористичного шедевра:
«Мозаїчне панно „Діти світу“ знаходиться в центральному холі першого поверху — діти різних рас гуртуються в дружньому танку. Вони милуються красою природи довкола, їхні обличчя радісні й безтурботні. Робота створена з величезної кількості дрібних різнокольорових фрагментів мозаїки, де превалюють відтінки жовтого й блакитного. Блакитний, навіть бірюзовий колір тла створює літній настрій і чудово відтіняє жовті квіти… білі голуби в композиції гармонійно продовжують сюжетну лінію, символізуючи мир і спокій».
Дослідники також акцентують на бездоганно продуманому архітектурному середовищі: світла мармурова підлога, теплий дерев’яний декор та величезні панорамні вікна створюють витончену, стриману гаму, яка якнайкраще відтіняє глибокі, насичені кольори смальти й рельєфів.
Мозаїки «Ой, співаночки мої» / «Чарівна скрипочка»
У правому крилі лабораторного корпусу сховався один із найбільш ліричних і поетичних куточків Палацу — мозаїчний триптих, на створення якого митців надихнула творчість Марії Примаченко.
Мистецтвознавці звертають увагу на унікальне просторове рішення цього комплексу, яке задає зовсім інший ритм сприйняття твору:
«Простір, де знаходиться триптих, вужчий, ніж центральна зала, тому є певні складнощі зі спогляданням мозаїки… композицію доволі складно сфотографувати, передати в одному кадрі її практично неможливо, оскільки фрагменти розташовані в різних площинах на кількох стінах».
Погляду глядача тут послідовно відкриваються ніжна «Чарівна скрипочка», сонячно-золоте «Золоте колосся» зі світлою постаттю музики та соковита зелена гама панно «Вершники на голубому та червоному конях». У цьому казковому лісі, заселеному химерними рослинами та диво-птахами, АРВМ досягли ювелірної деталізації — тут немає жодного повторення, кожен фантастичний звір унікальний.
Окрім масштабних просторових панно, на поверхах Палацу розсипані камерні керамічні рельєфи-емблеми. За задумом художників, вони слугують своєрідними інтелектуальними підказками та загадками для вихованців гуртків.
Яскравим зразком є емблема «Шахи», яка зображує напружену баталію між англійською Королевою та японським Імператором. Мініатюрний пісочний годинник фіксує хід королеви, а на керамічній дошці з неймовірною точністю викладено реальну історичну шахову партію.
Сьогодні мозаїки Ади Рибачук та Володимира Мельниченка переконливо доводять свою позачасовість. Вони виходять далеко за межі звичайного декору чи історичного свідчення київського модернізму — це живі, пульсуючі острівці світла й великого мистецтва, які щодня зустрічають і надихають нові покоління юних киян.
До теми: як мозаїки Києва стали культурним кодом міста: інтерв’ю з дослідницею Оленою Борисовою.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»