За кермом — Ольга Клименчук: як у 1987 році киянка ламала стереотипи
Свого часу «Вечірній Київ» опублікував про 28-річну водійку таксі, яка понад сім років впевнено керувала машиною, писала вірші та зберігала вірність улюбленому місту.
У жовтні 1987 року, напередодні Дня автомобіліста, на першій сторінці «Вечірнього Києва» з’явилася незвична фотокартка: з вікна автомобіля усміхалася молода жінка. Журналіст Юрій Леонідов відверто зізнавався у своєму нарисі: «Якось незручно почуваєшся, коли за кермом жінка». Утім, його співрозмовниця — 28-річна Ольга Клименчук — на той момент мала за плечима вже майже вісім років водійського стажу та була справжньою гордістю колективу АТП-33 004.
Для киян кінця 1980-х жінка за кермом жовтого таксі була рідкістю, але для самої Ольги це була улюблена робота. Вона з щирим захопленням розповідала про щоденні зміни: «Час у дорозі летить. А кожна зміна по-своєму цікава. Нові пасажири, знайомства, маршрути. От чого не люблю, то це одноманітності».
В інтерв’ю Ольга ділилася й суто побутовими деталями, які сьогодні читаються як унікальний документ епохи. Вона заробляла до двохсот карбованців на місяць, зазначаючи, що для життя їй цього цілком вистачає.
Торкнулися в розмові й делікатної теми — чайових: для радянської людини демонстративна зверхність окремих пасажирів сприймалася болісно, тому Ольга категорично не приймала подібного ставлення: «Трапляються, звісно, пасажири, які кидають гроші з панського плеча. Мовляв, здачі не треба… Це принижує». Розповідала водійка й про складні міські маршрути, коли доводилося блукати між будинками через суцільні знаки «цегла» та хвилюватися під пильним оком ДАІ.
За суворим робочим графіком та нічними змінами ховалася тонка, поетична душа. Виявляється, Ольга писала вірші, а до роботи в київському таксі встигла два роки пропрацювати в Афганістані, звідки привезла особистий щоденник із промовистою назвою «Спогад про Батьківщину». У ньому вона занотовувала тугу за рідним містом, близькими та улюбленим кермом.
Професіоналізм Ольги визнавали й колеги: саме їй довірили представляти підприємство на міських змаганнях таксистів із промовистою назвою «Де ця вулиця, де цей дім?».
Ця архівна замітка «Вечірнього Києва» зберегла для нас надзвичайно теплий, живий і натхненний портрет киянки, яка не боялася обирати власний шлях, ламала стереотипи та щиро любила свій затишний і гомінкий Київ.
До теми: «Красуня Києва — 88»: як столиця обирала свою першу королеву краси.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»