«Красуня Києва — 88»: як столиця обирала свою першу королеву краси

Якщо погортати підшивку «Вечірнього Києва» за 1988 рік, можна знайти унікальні свідчення того, як у місті народжувалася нова епоха публічних міських заходів.

Так, 24 травня у великій залі Жовтневого палацу за зачиненими дверима до самої півночі вирували пристрасті: там обирали володарку титулу «Красуня Києва — 88». Переможницею змагання стала 20-річна студентка філологічного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка Дарина Ніколаєва, якій дісталася символічна корона княгині Либеді.

Журналісти того часу намагалися розгадати секрети вроди першої київської переможниці. Офіційний еталон краси 1988 року описували чіткими параметрами: зріст 175 сантиметрів та вага 62 кілограми. Утім, у газетному матеріалі одразу зазначали, що сухі цифри — це лише основа, до якої обов’язково «необхідно додати чарівність, граційність і дотепність».

Сама Дарина до ідеї змагань краси тривалий час ставилася з часткою скепсису та навіть приховувала участь від друзів майже до самого фіналу. «Я й сама ставилася до таких конкурсів іронічно, — зізнавалася вона. — Десь прочитала: вона не любила тих людей, хто вважав її вродливою, але дуже старалася сподобатися тим, хто вважав її розумною. Щось схоже і мене змусило ризикнути».

Дівчина виросла в інтелігентній родині: мати — етнографка, кандидатка історичних наук з Інституту мистецтвознавства ім. М. Т. Рильського АН УРСР, батько — кандидат технічних наук і доцент. Батьки спершу сприйняли ініціативу доньки негативно, побоюючись за її сесію та хвилюючись через можливий удар по самолюбству у разі поразки. Проте Дарина мала міцний внутрішній стрижень: «Я не вмію програвати. Це, напевно, погано, та водночас багато до чого зобов’язує».

За золотою медаллю у школі, перемогою на республіканській філологічній олімпіаді, першістю у телевізійному конкурсі «П’ять хвилин на роздуми» та дипломом музичної школи по класу скрипки ховалися й досить нетипові захоплення. Окрім літератури та рок-музики, перша красуня столиці палко вболівала за київське «Динамо» та відвідувала секцію жіночого футболу в університеті.

Ретроспектива тих днів чудово передає атмосферу пізньорадянського Києва. На конкурсі виступали Назарій Яремчук, ансамблі «Смерічка» та «Гроно», а серед спонсорів, поруч із державними заводами «Більшовик» та ім. Артема, вже фігурували перші кооперативи й молодіжні об’єднання. Перемога відкрила перед студенткою нові горизонти: окрім подарунків, вона здобула спецприз від БММТ «Супутник» — путівку на Всесоюзний ярмарок у Москві, де представляла республіку разом із Театром на Подолі, а головною нагородою за виборений титул стала безплатна туристична поїздка за кордон.

Відповідаючи на запитання про рідне місто, перша «Красуня Києва» говорила не про власну славу, а про міські проблеми та власні орієнтири: «Дуже люблю Київ, хоч, якщо чесно, багато що мене засмучує. Наприклад, наше неуважне, недбайливе ставлення один до одного… Прикро, коли бачиш байдужість до власної культури та історії».

Серед головних авторитетів столиці 20-річна студентка тоді називала науковців Євгена Патона та Миколу Амосова, письменника Юрія Щербака, режисера Романа Балаяна та футболіста Павла Яковенка.

Після перемоги в «Красуні Києва — 88» ім’я Дарини Ніколаєвої поступово зникло з публічного простору. Хоча конкурс відкрив їй двері до нових можливостей, вона, вирогідно, обрала менш публічне життя. Деталі про її подальшу професійну діяльність та особисте життя залишаються невідомими широкому загалу…

***

Історія першої «Красуні Києва» доводить, що справжня чарівність ніколи не вимірювалася лише зовнішніми стандартами.

Перегортаючи ці жовклі газетні шпальти через десятиліття, ми бачимо не просто короновану переможницю змагання, а яскравий і натхненний портрет молодої київської інтелігенції кінця 1980-х років — розумної, цілеспрямованої та щиро закоханої у своє місто.

До теми: Машина часу в травень 1988-го: як розбудовували нові масиви Києва та про що мріяли новосели.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»