«Я краще одягну сто ветеранів, ніж отримаю оплески»: чому відомий український актор узявся створювати адаптивний одяг

Олег Загородній — український актор театру і кіно, який із початком повномасштабного вторгнення взявся за справу, далеку від знімальних майданчиків. Спочатку разом із конструкторкою одягу Оксаною Лебединською він забезпечував українських військових формою, а згодом започаткував бренд Unique Human, покликаний допомагати захисникам, які внаслідок поранень втратили кінцівки.

Сьогодні команда розробляє адаптивний одяг, який зовні майже не відрізняється від звичайного, але має спеціальні конструктивні рішення для людей із протезами. Головна мета Олега — створити бізнес-модель, за якої продаж повсякденного одягу фінансуватиме безкоштовне виготовлення адаптивного для ветеранів.

До розроблення моделей долучаються самі захисники. Серед них — Дмитро Терещенко, який у 18 років пішов на фронт, втратив ногу внаслідок російського обстрілу, а після реабілітації став спортсменом, здобув сім золотих медалей на міжнародних змаганнях і розпочав модельну кар’єру.

Про те, як народилася ця ініціатива, чому адаптивний одяг — це насамперед про самостійність і гідність та як звичайна покупка може допомогти українському ветерану, герої розповіли «Вечірньому Києву».

ВІД ВІЙСЬКОВОЇ ФОРМИ ДО АДАПТИВНОГО ОДЯГУ

На початку повномасштабного вторгнення Олег Загородній, як і мільйони українців, постав перед питанням: чим може бути корисним країні?

Актор згадує, що тоді його товариш Назар Грабар разом із братом долучилися до війська. У розмовах із ними Олег дізнався про одну з нагальних проблем перших місяців великої війни — нестачу якісного та зручного одягу для військовослужбовців.

Водночас він давно знав Оксану Лебединську — професійну конструкторку одягу, яка працювала в індустрії моди.

Їхнє знайомство почалося ще в ті часи, коли Олег навчався на актора й підробляв моделлю. Оксана тоді працювала конструкторкою в одного з відомих українських дизайнерів.

Коли розпочалася велика війна, робота в модній індустрії фактично зупинилася. Оксана не знала, чим займатиметься далі. Саме тоді Олег запропонував їй використати професійні навички для допомоги військовим.

«Ми зустрілися, і Олег запитав: „Що ти будеш робити?“ Я відповіла, що не знаю. А він каже: „Давай робити те, що ти можеш робити найкраще“. Так ми й почали розробляти одяг для військових. Тоді ж хлопцям практично нічого було вдягнути», — згадує Оксана Лебединська.

Починали фактично з нуля. Команда не мала доступу до готових військових лекал, тому всі моделі розробляла самостійно. Шукали тканини, фурнітуру, експериментували з кроєм, консультувалися із захисниками та вдосконалювали речі відповідно до їхніх потреб.

Згодом почали виготовляти не лише військову форму, а й термобілизну, флісові штани, куртки та інший необхідний одяг.

Олег фінансував виробництво з власних коштів, зокрема акторських гонорарів. Поступово до ініціативи долучалися благодійники з-за кордону. Одяг передавали військовослужбовцям безкоштовно. Частину речей актор особисто відвозив на фронт, зокрема на Донеччину.

За словами Олега, за час волонтерської діяльності команді вдалося виготовити тисячі одиниць одягу.

«Ми ніколи не продавали військовим те, що шили. Це була наша допомога хлопцям, які нас захищають», — пояснює актор.

Поступово забезпечення українського війська покращувалося, а кількість звернень щодо форми зменшувалася.

Оксана згадує, що останні залишки військового одягу команда передала приблизно рік тому.

«До нас приїхав пастор і забрав останній одяг для військових. А потім Олег каже: „Давай робити щось нове“. Він завжди приходить із гарними ідеями. І від них просто неможливо відмовитися, бо розумієш, що це потрібно», — усміхається конструкторка.

Цього разу йшлося про людей, які вже повернулися з війни, але продовжують щодня долати її наслідки.

«МИ НЕ ПОВИННІ ДІЛИТИ ЛЮДЕЙ»: ЯК НАРОДИЛАСЯ ІДЕЯ UNIQUE HUMAN

Олег розповідає, що дедалі частіше почав зустрічати на вулицях Києва військових і ветеранів із протезами.

Він бачив, як вони займаються спортом, гуляють містом, відвідують магазини, працюють, зустрічаються з друзями. І замислився над тим, наскільки звичайний одяг пристосований до їхніх потреб.

Адже людина з ампутацією не перестає цікавитися модою, хотіти гарно виглядати чи мати власний стиль. Водночас звичайні речі нерідко створюють додаткові незручності.

Наприклад, щоб поправити протез ноги, іноді потрібно повністю знімати штани. А застібки, які здаються цілком зручними людині з двома руками, можуть виявитися складними для того, хто користується протезом верхньої кінцівки.

Саме тому команда вирішила створювати речі, які поєднуватимуть сучасний дизайн із продуманою функціональністю. Так з’явився Unique Human — бренд чоловічого одягу, одним із головних напрямів якого стало виготовлення адаптивних моделей.

Олег наголошує, що не хоче створювати окрему моду для людей з інвалідністю. Навпаки, його мета — щоб люди з ампутаціями могли обирати такий самий стильний одяг, як і всі інші.

«Треба, щоб костюми були і для мене, і для нього ідентичні, але з функціоналом», — пояснює актор.

За його словами, важливо, щоб адаптивні елементи не впадали в очі, але водночас були максимально зручними. Це можуть бути приховані блискавки, еластичні вставки, особливості крою чи інші рішення, які полегшують одягання та користування протезами.

«Я не хочу ділити людей на тих, хто має ампутацію, і тих, хто її не має. Людина повинна мати можливість вдягатися так, як їй подобається. Просто для когось цей одяг має бути додатково пристосований», — розповідає Олег.

Однак втілити таку ідею виявилося значно складніше, ніж просто змінити крій звичайних штанів.

«СПОЧАТКУ КАЗАЛИ, ЩО ЇМ НІЧОГО НЕ ПОТРІБНО»: ЯК ВЕТЕРАНИ ДОПОМАГАЮТЬ СТВОРЮВАТИ ОДЯГ

Оксана Лебединська пояснює, що головне завдання конструктора адаптивного одягу — не лише зробити річ зручною, а й передбачити потреби людини в різних життєвих ситуаціях.

Саме тому команда почала запрошувати до майстерні ветеранів із різними видами ампутацій. Загалом у консультаціях та примірках взяли участь приблизно 10–20 людей. Кожен розповідав про власний досвід, показував, із якими незручностями стикається, та пропонував рішення.

«Ми запитували хлопців: що зробити, щоб вам було простіше, комфортніше? Вони самі давали нам запити. Наприклад, для високої ампутації звичайної блискавки у шві може бути недостатньо. Тоді ми пробували використовувати еластичну тканину, щоб усе ж таки був доступ до протеза», — пояснює Оксана.

Особливої уваги потребують речі для людей з ампутаціями верхніх кінцівок. За словами конструкторки, спочатку деякі ветерани просили просто вкоротити рукави, оскільки не користувалися протезами рук. Однак згодом до майстерні прийшов молодий чоловік, який щодня носить протез на роботу. Його досвід показав, що адаптивний одяг для людей із протезами верхніх кінцівок також надзвичайно потрібний.

«Ми вже думали трохи відкласти цей напрям. Але коли прийшов хлопець, який щодня користується протезом, я зраділа. Зрозуміла, що такий одяг потрібен і що ми маємо продовжувати над ним працювати», — розповідає конструкторка.

Іноді самі ветерани спочатку не усвідомлюють, наскільки адаптивний одяг може полегшити їхнє повсякденне життя.

«Бувало, приходить людина з ампутацією і каже: „Та мені нічого не треба, я вже так звик“. А потім починає приміряти й говорить: „Ні, це дійсно треба, це дійсно зручно“. І для мене це велика радість», — зізнається Оксана.

Вона відповідає за створення лекал та еталонних зразків. Після того як конструкцію перевірили й удосконалили, моделі передають на швейні виробництва. Підрядники команди працюють у Києві та Київській області.

«У нашій майстерні Олег — генератор ідей, а я роблю все інше до того моменту, поки лекала не поїдуть на виробництво», — усміхається Оксана.

Сьогодні команда вже розробила кілька адаптивних моделей і продовжує працювати над новими рішеннями. При цьому Оксана зізнається, що могла б повернутися до звичної роботи в індустрії моди, але нинішня справа має для неї особливе значення.

«Я могла б займатися чимось іншим. Але від такого неможливо відмовитися, тому що це дуже потрібно», — зізнається вона.

У 18 РОКІВ ПІШОВ ЗАХИЩАТИ ЧЕРНІГІВ, А У 19 ВТРАТИВ НОГУ

Одним із ветеранів, які допомагають команді Unique Human удосконалювати адаптивний одяг, став Дмитро Терещенко. Сьогодні він займається моделінгом, бере участь у фотозйомках, виходить на подіум і здобуває спортивні нагороди.

Однак ще кілька років тому його життя було зовсім іншим. Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, Дмитру виповнилося лише 18 років. Він жив у Чернігові, навчався й будував плани на майбутнє. Проте з перших днів великої війни вирішив стати на захист рідного міста.

Спочатку долучився до територіальної оборони Чернігова, а згодом — до лав Збройних сил України. Після оборони міста продовжив службу на прикордонні, а наприкінці 2022 року вирушив на схід України. За словами Дмитра, саме там він уперше побачив війну в усій її жорстокості.

«Те, з чим ми стикалися на Чернігівщині, не можна порівняти з тим, що було на сході. Там було справжнє пекло», — згадує ветеран.

Його підрозділ виконував бойові завдання на Донеччині та Луганщині. У березні 2023 року після одного з таких завдань позицію українських військових накрили російські реактивні снаряди.

Унаслідок обстрілу були загиблі та поранені. Дмитро отримав тяжке поранення ноги. Через щільний ворожий вогонь евакуацію довелося чекати понад десять годин.

«Техніка не могла під’їхати через обстріли. У нас були загиблі й поранені. Я пролежав приблизно одинадцять-дванадцять годин. Лише вночі мене змогли евакуювати», — розповідає захисник.

Наслідком поранення стала ампутація ноги. Через дуже коротку куксу підібрати зручний протез виявилося складно. Зрештою Дмитро отримав можливість продовжити лікування та протезування у Сполучених Штатах Америки. Саме там почався новий етап його життя.

СІМ ЗОЛОТИХ МЕДАЛЕЙ І НОВА МРІЯ — ПІДКОРИТИ МОДНИЙ ПОДІУМ

Після поранення Дмитро вирішив спробувати себе у спорті. Плаванням він почав серйозно займатися вже після ампутації. Спочатку взяв участь у змаганнях Oceanman Ukraine, де подолав двокілометрову дистанцію на відкритій воді.

А вже у 2024 році представляв Україну на Air Force and Marine Corps Trials у Лас-Вегасі. За словами ветерана, там він виборов сім золотих медалей: п’ять із плавання та дві з веслування на тренажері.

Згодом здобув ще одну золоту нагороду на міжнародних змаганнях із плавання на відкритій воді. Однак спорт став не єдиним напрямом, у якому Дмитро вирішив реалізувати себе.

Ще до війни він цікавився модельною кар’єрою, а під час реабілітації у США отримав можливість спробувати себе перед камерою. Важливу роль у цьому відіграла фотографиня українського походження, з якою він познайомився під час лікування.

Вона запропонувала Дмитру фотосесію, а згодом переконала, що він має всі шанси розвиватися в модельній індустрії.

У 2024 році Дмитро вперше вийшов на подіум Ukrainian Fashion Week, представляючи колекцію українського бренду Andreas Moskin. Саме тоді він познайомився з Олегом Загороднім, який працював над режисурою показу.

Згодом їхнє знайомство переросло у співпрацю над Unique Human. Дмитро став не лише моделлю бренду, а й одним із консультантів, які допомагають створювати адаптивний одяг.

Він добре знає, наскільки важливо мати швидкий доступ до протеза, особливо коли потрібно поправити його або відрегулювати кріплення. У звичайних штанах це може бути складно, тоді як адаптивні моделі дозволяють зробити необхідні маніпуляції значно швидше.

Проте Дмитро переконаний: функціональність не повинна бути єдиною перевагою такого одягу.

«У першу чергу, функціональність — це дуже важливо. Але всі ми розуміємо, що кожен із нас хоче передати через свій образ особисту красу, свою енергетику», — наголошує ветеран.

За його словами, люди з протезами так само хочуть мати стильний гардероб для різних життєвих ситуацій — роботи, спорту, прогулянок, побачень чи святкових подій. І саме тому ідея Unique Human йому близька.

«Я НЕ ХОЧУ ПРОДАВАТИ ОДЯГ ВЕТЕРАНАМ»

Соціальна складова Unique Human — принципове питання для Олега Загороднього.

Актор пояснює, що хоче побудувати бренд, у якому продаж звичайного чоловічого одягу забезпечуватиме фінансування адаптивних моделей для захисників. Тобто покупець, який обирає речі Unique Human, водночас підтримуватиме виготовлення одягу для ветеранів.

«Я би хотів побудувати таку модель, що є бренд одягу Unique Human. І коли ти його купуєш, то ти напряму підтримуєш створення адаптивного одягу», — пояснює Олег.

Поки що ця модель лише формується. Наразі проєкт значною мірою тримається на особистих коштах актора, його гонорарах та допомозі благодійників.

Однак команда вже підготувала запас одягу, яким, за словами Олега, можна забезпечити приблизно сотню ветеранів. І всі ці речі планують передати безкоштовно. Актор наголошує, що не хоче перетворювати допомогу захисникам на комерційну послугу.

Для нього це насамперед спосіб подякувати людям, завдяки яким українці мають можливість продовжувати працювати та жити у своїй країні.

«Я знаю Діму особисто, я знаю особисто Колю, я бачу їхні потреби. Я хочу бути як громадянин України корисним для них. Це мій вибір», — говорить Олег.

Водночас він прагне, щоб проєкт не залежав винятково від благодійних внесків. Саме тому працює над розвитком комерційного напряму бренду. У перспективі це дозволило б розширити виробництво та допомагати значно більшій кількості людей.

Окремо Олег наголошує: ветерани, які беруть участь у рекламних кампаніях та фотозйомках, повинні отримувати за свою роботу гідну оплату. Адже нерідко їм пропонують зніматися безкоштовно, обіцяючи натомість публікації та впізнаваність.

«От візьмімо Діму. Він класно виглядає, хоче розвиватися в моделінгу і має на це повне право. Але він втратив ногу, захищаючи нас. І що виходить? Він повернувся з війни, а йому тепер казатимуть: „Приїдь, познімайся, ми про тебе публікацію зробимо“. Ой, як класно! А він що, за це хліб купить? Тому я намагаюся знаходити гроші, щоб платити хлопцям гонорари. От пішов, познімався для українських брендів одягу й думаю: „О, клас, тепер у мене є на гонорари хлопцям“», — розповідає Олег Загородній.

ЗАМІСТЬ ГУЧНОГО ПОКАЗУ — ОДЯГ ДЛЯ СОТНІ ЗАХИСНИКІВ

Спочатку Олег розглядав можливість організувати масштабну презентацію Unique Human. Модний показ із професійними моделями, гостями, фотографами та представниками медіа міг би привернути увагу до бренду.

Але підрахувавши витрати, актор замислився, чи варто витрачати значні кошти на одну подію. Адже за ці гроші можна виготовити чимало адаптивного одягу.

«Що краще, що дієвіше для цих 100 людей? Ну точно не мої оплески», — пояснює він своє рішення.

Тому команда вирішила зосередитися на практичній допомозі, а презентацію ініціативи планує провести в цифровому форматі.

До співпраці також долучається Всеукраїнське об’єднання «Ветеранський корпус». Олег не приховує, що мріє масштабувати проєкт. Адже потреба в адаптивному одязі в Україні лише зростатиме.

Водночас актор розуміє: для того, щоб забезпечувати тисячі людей, потрібні виробничі потужності, постійне фінансування та партнери.

Поки що команда робить те, що може, використовуючи наявні ресурси. І кожна нова модель, кожна вдала примірка, кожен ветеран, який відчуває різницю між звичайним та адаптивним одягом, переконують їх, що рухаються у правильному напрямі.

КОЛИ ВДЯЧНІСТЬ ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА КОНКРЕТНІ СПРАВИ

Українські військові, які повертаються з фронту після тяжких поранень, потребують не лише якісного лікування, протезування та реабілітації.

Не менш важливими є можливість працювати, займатися спортом, подорожувати, зустрічатися з друзями, реалізовувати власні мрії та почуватися незалежними в повсякденному житті.

Іноді цьому можуть сприяти речі, на які більшість людей навіть не звертає уваги.

Наприклад, блискавка на штанах, яка дозволяє швидко поправити протез. Або спеціальний крій куртки, завдяки якому людина може вдягнутися самостійно.

Для Оксани Лебединської найкраще підтвердження важливості її роботи — слова ветеранів, які після примірки зізнаються, що навіть не уявляли, наскільки зручнішим може бути одяг.

Для Дмитра Терещенка — це можливість поєднувати функціональність зі стилем, продовжувати модельну кар’єру та залишатися собою.

А для Олега Загороднього — нагода перетворити власні професійні можливості на допомогу людям, які захищали Україну.

Він не залишив акторську професію, продовжує зніматися та працювати, але тепер значна частина його зусиль спрямована на справу, яка не вимірюється касовими зборами, рейтингами чи кількістю оплесків. Бо іноді найважливіша роль у житті — та, для якої не потрібні ані сценарій, ані сцена. А результатом стають не овації глядачів, а трохи більше свободи для тих, хто заплатив за нашу свободу надто високу ціну.

Також читайте:

• «Після влучання ракети мої руки залишилися на штурвалі БМП»: історія ветерана «Фенікса», який знову навчився літати.

Сніжана БОЖОК, фото Олексія САМСОНОВА «Вечірній Київ»