Три тисячі киян погодилися на тимчасове переміщення у разі потреби — Марина Хонда

Щоб з’ясувати, хто саме потребуватиме допомоги в критичній ситуації, у столиці провели масштабну актуалізацію даних. Соціальні працівники перевірили адреси, уточнили потреби людей та з’ясували, хто зможе залишатися вдома, а кому необхідно заздалегідь підготувати місце для тимчасового проживання. Водночас ця робота вже породила чимало чуток — аж до примусової евакуації та вилучення квартир.

Навіщо Києву знадобилася така перевірка, що насправді відбувається під час актуалізації даних та як місто планує діяти у разі тривалого відключення тепла — для спільного проєкту «Київ фм» та «Вечірнього Києва» розповіла заступниця голови КМДА з питань здійснення самоврядних повноважень Марина Хонда.

У ШЕВЧЕНКІВСЬКОМУ РАЙОНІ НЕВДОВЗІ З’ЯВИТЬСЯ ЦЕНТР ЖИТТЄСТІЙКОСТІ

— Постійні обстріли, тривоги, перебої зі світлом — усе це стало частиною повсякденного життя киян. І дедалі частіше можна почути думки, що Київ починає нагадувати прифронтове місто. У Вас є таке відчуття?

— Мені здається, більшість киян сьогодні відчувають критичну втому від усього, що відбувається. І справа не лише в постійних обстрілах чи побутових труднощах, а й у невизначеності. Ми не розуміємо, що буде далі, скільки ще триватиме війна і до чого нам потрібно готуватися.

Звичайно, ми продовжуємо працювати, готуватися до різних сценаріїв і робити максимум можливого. Але я, наприклад, не можу зі стовідсотковою впевненістю сказати, що нас чекає навіть найближчим часом. Ми не знаємо, якими будуть подальші дії росії, які в неї плани і як розвиватимуться події.

Тому всі наші рішення та плани ґрунтуються на тій інформації, яку ми маємо сьогодні. Ми намагаємося передбачити ризики й підготуватися до них, але розуміємо, що не все залежить від нас.

— У таких обставинах нам особливо важливо дбати про своє ментальне здоров’я. Тому хочу поговорити про розвиток мережі Центрів життєстійкості. Незабаром такий центр має відкритися в Шевченківському районі Києва. Що це буде за заклад і чим він відрізнятиметься від інших центрів психологічної допомоги?

— Ми вже тривалий час розбудовуємо в Києві систему підтримки ментального здоров’я. При цьому намагаємося враховувати потреби різних категорій людей. Адже психологічна підтримка дитини, ветерана чи родини, яка втратила близьку людину, потребує різних підходів. Іноді ці потреби змінюються навіть у межах однієї життєвої історії. Наприклад, спочатку ми допомагаємо дружині військового, яка чекає на повернення чоловіка. А якщо він, не дай Боже, гине, цій самій жінці вже потрібна зовсім інша психологічна підтримка.

Саме тому ми розвиваємо різні формати допомоги. У міських лікарнях уже працюють відповідні центри, а найближчим часом справді плануємо відкрити Центр життєстійкості в Шевченківському районі.

Це спільний проєкт міста та ЮНІСЕФ, який повністю фінансується міжнародною організацією. Центр уже пройшов необхідну верифікацію в системі Міністерства соціальної політики. Причому ми плануємо, що він стане не лише місцем допомоги киянам, а й навчальною базою для психологів з усієї України.

У Києві вже є Центри життєстійкості, створені громадськими організаціями або окремими громадами, які мають свої представництва в столиці. Але переважно це були локальні ініціативи. Натомість новий центр буде комунальним і працюватиме в міській системі надання соціальних послуг.

— А яку конкретну допомогу зможе отримати людина в такому центрі? Адже часто після пережитої трагедії потрібна не лише розмова з психологом, а й допомога з вирішенням цілком практичних проблем.

— Саме так. Центр життєстійкості — це не просто місце, де можна отримати консультацію психолога. Йдеться про комплексну підтримку людини, зокрема й допомогу у вирішенні соціальних питань.

Наприклад, людина внаслідок обстрілу втратила житло. Вона перебуває у стані сильного стресу, не розуміє, куди звертатися, які документи оформлювати, на яку допомогу може розраховувати. Для нас, як для представників міської влади, ці механізми зрозумілі, адже ми працюємо з ними щодня. Але для людини, яка вперше опинилася в кризовій ситуації, усе це може бути надзвичайно складним.

І саме тут мають допомогти фахівці нового Центру життєстійкості. Вони не лише нададуть психологічну підтримку, а й допоможуть зорієнтуватися в системі соціальних послуг, пояснять, куди звернутися, та супроводжуватимуть людину в процесі отримання допомоги.

Тобто ми хочемо, щоб людина, яка опинилася у складних життєвих обставинах, не залишалася сам на сам із проблемами й не була змушена самостійно шукати допомогу в різних установах.

ПРИМУСОВА ЕВАКУАЦІЯ ТА ВИЛУЧЕННЯ КВАРТИР — ЛИШЕ ЧУТКИ ТА МАНІПУЛЯЦІЇ

— Усі ми зараз намагаємося пристосуватися до нових умов життя та підготуватися до можливих викликів. Але є люди, які в разі надзвичайної ситуації не зможуть самостійно подбати про свою безпеку. І тут хочу запитати про верифікацію киян, яким може знадобитися тимчасове переміщення. Свого часу ця новина викликала чималий резонанс у соцмережах і медіа. З’явилися навіть повідомлення, що міська влада нібито збирається примусово вивозити людей. Поясніть, про що насправді йдеться?

— Насправді мене дуже здивувала кількість перекрученої інформації та фейків навколо цієї теми. Доходило навіть до тверджень, що в людей нібито забиратимуть квартири. На мою думку, це були цілеспрямовані спроби дестабілізувати ситуацію.

Адже ще в травні, коли ми розпочали цю роботу, ніхто не говорив про евакуацію. Йшлося виключно про верифікацію та актуалізацію даних маломобільних киян, які в разі надзвичайної ситуації можуть потребувати сторонньої допомоги. Із травня ми системно проводимо цю роботу в усіх районах столиці.

Чому виникла така необхідність? Минулої зими, коли були серйозні проблеми з теплопостачанням в Деснянському, Дніпровському та Дарницькому районах, ми зіткнулися з тим, що соціальні служби просто не мали інформації про всіх людей, які потребують допомоги.

Тоді нам доводилося розміщувати оголошення в житлових будинках, щоб знайти таких мешканців. Адже далеко не всі маломобільні люди перебувають на обліку в соціальних службах.

Потрібно розуміти, що Пенсійний фонд не підпорядковується міській владі. Ми не можемо просто звернутися й отримати адреси та телефони всіх людей, які потенційно потребують допомоги. Ба більше, навіть якби ці установи були в нашому підпорядкуванні, передавати такі персональні дані без належних правових підстав заборонено законодавством.

Те саме стосується медичної сфери. Лікарні не можуть просто передати соціальним працівникам інформацію про всіх пацієнтів із четвертою-п’ятою групами рухової активності — зокрема лежачих людей, які перебувають удома й потребують постійного медичного догляду.

Саме тому нам необхідно окремо з’ясувати, де проживають такі кияни та кому з них може знадобитися допомога.

— Верифікація стосується лише маломобільних та самотніх людей старшого віку чи охоплює й інші категорії, зокрема, родини, які виховують дітей з інвалідністю?

— Минулого тижня я зустрічалася з представниками великих громадських організацій, які опікуються дітьми з інвалідністю. Дуже їм вдячна, адже вони звернули мою увагу на те, що в окремих районах міста фактично не провели оцінювання потреб родин, які виховують таких дітей.

Я почала з’ясовувати, чому так сталося. Виявилося, що там, де діти відвідують комунальні реабілітаційні центри соціальної сфери, інформація про них є та оцінювання потреб родин проводили. Але не всі діти користуються такими послугами.

Тобто якщо дитина перебуває в освітньому процесі або отримує соціальні послуги в комунальних закладах, ми можемо отримати інформацію про потреби її родини. Але є діти, які не відвідують комунальні заклади освіти й не користуються послугами міських реабілітаційних центрів. І саме такі родини можуть залишатися поза нашою увагою.

Тому зараз ми поставили завдання додатково опрацювати це питання через заклади освіти, щоб охопити якомога більше родин, які виховують дітей з інвалідністю.

БЛИЗЬКО ТРЬОХ ТИСЯЧ КИЯН ПОПЕРЕДНЬО ПОГОДИЛИСЯ НА ТИМЧАСОВЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ

— Скільки киян за результатами верифікації погодилися на тимчасове переміщення, якщо виникне така необхідність?

— Насправді переважна більшість людей не хоче нікуди переїжджати. Понад 90% опитаних сказали, що залишатимуться вдома, навіть якщо ситуація ускладниться.

Особливо категорично налаштовані самотні люди старшого віку. І це зрозуміло. Людина прожила у своїй квартирі багато років і не хоче нікуди переїжджати. Ми маємо це враховувати й розуміти, що в разі надзвичайної ситуації саме до таких людей соціальним працівникам, імовірно, доведеться приходити додому та надавати допомогу на місці.

За результатами верифікації близько трьох тисяч киян попередньо погодилися на тимчасове переміщення. Саме на основі цих даних, які надали районні державні адміністрації, ми зараз визначаємо місця, де можна буде розмістити людей у разі такої потреби.

— Отже — 3 тисячі людей, а не 200 тисяч, як свого часу повідомляли деякі ЗМІ. Звідки взагалі взялася ця цифра?

— Це була одна з маніпуляцій навколо цієї теми. 200 тисяч — це орієнтовна загальна кількість киян, які належать до певних соціальних категорій і потенційно можуть потребувати тих чи інших послуг.

Йдеться про самотніх людей старшого віку, людей з інвалідністю, дітей з інвалідністю та багатодітні родини.

Тобто в чотиримільйонному місті це люди, які мають відповідний соціальний статус і можуть бути отримувачами соціальної допомоги. Але це зовсім не означає, що всі вони потребують тимчасового переміщення або що місто планує їх кудись вивозити.

— Де саме планують розміщувати киян, які погодилися на тимчасове переміщення. Йдеться про заклади в межах столиці чи розглядається можливість переїзду до інших регіонів?

— Ми насамперед орієнтуємося на ті можливості та заклади, які вже є в Києві. Адже під час спілкування люди постійно запитують: наскільки далеко їх перевозитимуть, чи зможуть вони повернутися додому, як бути з особистими речами? У когось поруч живуть знайомі, у когось тут школа, лікарня чи робота.

Тому ми намагаємося підбирати місця для тимчасового перебування якомога ближче до звичного середовища людини. Водночас принципово важливо, щоб ці заклади були енергетично автономними.

Ми розглядаємо насамперед об’єкти, які не залежать від великих теплоелектроцентралей. Це можуть бути заклади, підключені до локальних джерел теплопостачання, зокрема міні-ТЕЦ, або ті, що вже мають автономні системи забезпечення. Десь таку автономність ми створюємо додатково.

ТИМЧАСОВЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ — ЦЕ НЕ ПЕРЕВЕЗТИ ЛЮДИНУ З ОДНІЄЇ БУДІВЛІ ДО ІНШОЇ, ЦЕ ЦІЛИЙ КОМПЛЕКС ПОТРЕБ

— Але ж питання не лише в локації — далеко це від дому чи ні. Як на мене, визначальними тут мають бути і потреби людей, а у всіх вони різні. Як місто враховуватиме це під час тимчасового розміщення?

— Однозначно, ви праві. Ми дуже добре розуміємо, що тимчасове переміщення — це не просто перевезти людину з однієї будівлі до іншої. Необхідно забезпечити їй належні умови проживання та догляд.

Якщо ми розміщуємо людину з порушенням мобільності в закладі, там мають працювати медична сестра, молодший медичний персонал. Якщо йдеться про геріатричний пансіонат, потрібно організувати харчування та повсякденний догляд. Не можна просто поселити людину й розраховувати, що вона самостійно готуватиме їжу та забезпечуватиме всі свої потреби.

Окрема історія — родини, які виховують дітей з інвалідністю. Ми спілкувалися з такими сім’ями й розуміємо, що їм потрібні зовсім інші умови. У місцях тимчасового перебування мають бути реабілітологи, психологи, можливість забезпечити спеціалізоване харчування.

Тому ми формуємо окремі напрямки розміщення, щоб кожна людина отримувала саме ту допомогу, якої потребує.

— А чи можна для тимчасового перебування використовувати заклади, які ці люди вже відвідують. Наприклад, реабілітаційні центри?

Так, і це один із напрямків, над яким ми вже працюємо. Наші комунальні реабілітаційні центри для дітей з інвалідністю зараз забезпечені автономними системами. Ми підготували їх за підтримки ЮНІСЕФ, за що я дуже вдячна організації.

Тому якщо вдома в дитини виникнуть проблеми з теплом чи іншими базовими умовами, у такому центрі можна буде розгорнути додаткові місця для тимчасового перебування. Дитина зможе залишитися там на ніч у теплі.

І це надзвичайно важливо, адже для дітей з інвалідністю, особливо тих, які складно адаптуються до змін, звичне середовище має велике значення. Вони знають ці приміщення, знайомі з фахівцями, довіряють їм. Постійно перевозити таких дітей із місця на місце не можна.

Паралельно ми опрацьовуємо можливості наявних геріатричних пансіонатів. Також хочу подякувати приватним закладам, які долучилися до цієї роботи, провели консультації з районними адміністраціями й запропонували додаткові місця для тимчасового розміщення. Їх поки небагато, але це теж важлива допомога.

48 ГОДИН БЕЗ ТЕПЛА — ГОЛОВНА УМОВА, ЗА ЯКОЇ ЗАПРАЦЮЄ ПОСЛУГА ТИМЧАСОВОГО ПЕРЕМІЩЕННЯ

— А що буде з людьми, які категорично відмовляються залишати свої домівки, або з тими, кого взагалі не можна переміщувати за медичними показаннями. На яку допомогу вони зможуть розраховувати, якщо вдома не буде тепла чи можливості приготувати їжу?

— Це, мабуть, один із найскладніших викликів для соціальної сфери. Ми зіткнулися з ним ще минулої зими, особливо коли йшлося про лежачих людей, за якими вдома доглядають рідні.

Ми уже домовилися із київськими лікарнями, щоб вони виділили під ці потреби певну кількість місць і зараз працюємо над тим, щоб збільшити цю кількість. Ці витрати повністю покриє міський бюджет.

Водночас є люди, яких за медичними показаннями взагалі не можна переміщувати, навіть якщо вони постійно перебувають у ліжку. Тому другий напрямок нашої роботи — організація додаткової допомоги безпосередньо вдома.

Насамперед ідеться про забезпечення гарячим харчуванням. Зараз міський гуманітарний штаб співпрацює з благодійними фондами та закладами, які можуть допомогти з приготуванням і доставкою їжі. Ми формуємо відповідний резерв, щоб у разі відсутності тепла, коли люди не матимуть можливості самостійно приготувати їжу, забезпечити їх харчуванням удома.

— Що має статися, щоб соціальні служби почали пропонувати киянам переїзд у безпечніші умови?

— Насамперед ідеться про відсутність теплопостачання протягом 48 годин. Ми готуємо соціальну сферу до складної зими й можливих тривалих перебоїв із теплом.

Якщо в будинку немає опалення понад дві доби і ми розуміємо, що швидко відновити його не вдасться, соціальний працівник має зв’язатися з людиною, яка потенційно потребує допомоги, з’ясувати її ситуацію та запропонувати можливі варіанти.

Адже обставини можуть бути різними. Наприклад, людина старшого віку проживає у квартирі, але має доньку чи сина в сусідньому районі. Він може вирішити тимчасово переїхати до них. І тоді потреби в розміщенні в спеціалізованому закладі немає.

А буває навпаки: у людини є діти, є родичі, але вона категорично відмовляється залишати власну оселю. У такому разі соціальний працівник зв’язується з нею та пропонує вже конкретний варіант тимчасового перебування.

Якщо людина все одно відмовляється, ми оцінюємо, якої допомоги вона потребуватиме вдома. Чи проживає сама, чи разом із родиною, чи має можливість приготувати їжу, чи потрібен їй додатковий догляд. І залежно від цього організовуємо відповідну підтримку за місцем проживання.

Але важливо розуміти, що рішення людини може змінитися. Ми мали такі випадки минулої зими: спочатку люди категорично відмовлялися переїжджати, а через тиждень, коли у квартирі ставало нестерпно холодно, самі телефонували й просили їх забрати, бо більше не могли залишатися вдома. Тому ми маємо бути готовими до різних сценаріїв і швидко реагувати на зміну обставин.

40% МЕШКАНЦІВ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ СОЦІАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ — ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНІ ОСОБИ

— Ті три тисячі киян, які попередньо погодилися на тимчасове переміщення, — це окрема категорія людей, не пов’язана з тими, хто вже постійно проживає в геріатричних пансіонатах та інших спеціалізованих закладах. А наскільки самі ці установи готові до складної зими?

У Києві працюють геріатричні пансіонати, чоловічий і жіночий психоневрологічні заклади, а також два дитячі психоневрологічні заклади. Загалом у них постійно проживають близько 2300–2400 людей.

Причому приблизно 40% мешканців цих установ — внутрішньо переміщені особи. І навіть зараз, попри всі складнощі та додаткове навантаження на міську систему соціального захисту, ми продовжуємо приймати людей з інших регіонів. Наприклад, нещодавно до одного з геріатричних пансіонатів перевезли 30 людей із Запорізької області.

Звичайно, усі ці установи ми також готуємо до зими. Наше головне завдання — забезпечити їх необхідним запасом харчів, генераторами та автономними системами життєзабезпечення.

ПІДВИЩЕННЯ ЗАРПЛАТ СОЦПРАЦІВНИКАМ ДОЗВОЛИЛО ЗУПИНИТИ ВІДТІК КАДРІВ, АЛЕ НЕ ЗАЛУЧИТИ НОВИХ

— Ми вже неодноразово говорили з Вами про катастрофічний брак кадрів у соціальній сфері. З 1 січня 2026 року оплату праці соціальних працівників мали суттєво підвищити. Чи вдалося завдяки цьому зупинити кадрову кризу?

Заробітні плати справді підвищили. Нормативи оплати праці зросли у 2,5 раза, і всі ці додаткові витрати ми повністю покриваємо з міського бюджету.

Це дало нам можливість зупинити відтік кадрів. Але сказати, що завдяки підвищенню зарплат ми змогли залучити багато нових працівників, я поки не можу.

Соціальна сфера завжди була складною, а під час воєнного стану навантаження на неї зросло в рази. Фактично всі кризові ситуації, з якими стикаються кияни, так чи інакше потребують залучення соціальних працівників.

Особливо відчутна нестача кадрів у територіальних центрах та спеціалізованих закладах. Наприклад, у психоневрологічних установах традиційно складно знайти медичний персонал. Значна частина таких працівників навіть не проживає в Києві, а приїжджає на роботу з Житомирської чи Чернігівської областей.

Ми також переглянули оплату праці фахівців із реабілітації дітей, і це важливий крок. Але проблема не лише в зарплатах. Нам фізично бракує людей, які готові працювати в цій сфері. І сьогодні тих, хто надає соціальні послуги, значно менше, ніж людей, які цих послуг потребують. Причому кількість отримувачів допомоги постійно зростає.

До того ж далеко не кожна людина готова виконувати таку роботу. Уявіть: під час обстрілів, без електроенергії, потрібно дістатися до самотньої людини старшого віку, яка не може самостійно пересуватися. Допомогти їй помитися, прибрати оселю, приготувати їжу, забезпечити найнеобхідніше. Це надзвичайно важка праця — і фізично, і психологічно.

— Продовжуючи тему соціальної сфери, хочу поговорити про нові послуги, які з’являються в Києві. Зокрема, у липні запрацювала послуга тимчасового відпочинку для батьків, які виховують дітей з інвалідністю. А минулого тижня Ви зустрічалися з представниками громадських організацій, які працюють у сфері підтримки таких дітей. Що обговорювали на цій зустрічі та які проблеми вдалося виявити?

— Справді, влітку ми запровадили послугу, яка дозволяє дитині з інвалідністю до двох тижнів перебувати під наглядом фахівців, у групі. А батьки в цей час можуть зайнятися власним здоров’ям, роботою чи розв’язувати побутові питання. Насправді, коли мама постійно доглядає за дитиною з інвалідністю, у неї часто немає часу навіть на те, щоб піти до лікаря.

Ми отримали позитивні відгуки й поступово розширили цю послугу. Зараз нею можуть скористатися родини з дітьми віком від 6 до 17 років включно. Спочатку ми працювали з певною віковою категорією та окремими видами порушень, а потім поступово розширювали коло дітей, щоб зрозуміти, які можуть виникати труднощі та як їх вирішувати. Адже коли таку послугу надає комунальний заклад, до нього завжди більше уваги й вищі вимоги.

Коли ми набрали першу групу, то організували окрему зустріч із батьками. Пам’ятаю, наші фахівці дві-три години відповідали на їхні запитання. Батьків цікавило: де перебуватиме дитина, хто за нею доглядатиме, чим вона займатиметься, чи можна буде спостерігати за тим, що відбувається.

І ми розуміли, що навіть після всіх пояснень батькам потрібен час, щоб звикнути до цієї ситуації. Так само й дітям, які раніше ніколи не залишалися без батьків, необхідні два-три дні для адаптації.

Тому для нас було дуже важливо почути самих батьків, зрозуміти їхні побоювання, з’ясувати, чи всі знають про цю послугу і як правильно про неї розповідати.

БАЗОВІ СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ, ПЕРЕДБАЧЕНІ ЗАКОНОМ, ПОТРЕБУЮТЬ ЩЕ ЗАТВЕРДЖЕННЯ СТАНДАРТІВ

— У кінці серпня Верховна рада ухвалила законопроєкт №14 191 щодо підтримки осіб з інвалідністю з дитинства та дітей з інвалідністю. За ним, серед іншого, впроваджується 4 базові послуги для родин. Частина з них — у столиці вже працюють. Зокрема й та, яку ми щойно обговорили. А ще — послуга раннього втручання. Наскільки ця послуга сьогодні доступна киянам і що зміниться після набуття чинності новими нормами?

— Справді, новий закон визначає перелік базових соціальних послуг. Але тут виникає дуже важливе питання — хто і за які кошти забезпечуватиме їх надання.

Візьмімо, наприклад, раннє втручання. Тривалий час навіть не було чіткого розуміння, до якої сфери належить ця послуга — медичної чи соціальної. Адже з дитиною працює мультидисциплінарна команда, до якої входять фахівці різних напрямків.

Водночас я переконана, що раннє втручання — надзвичайно важлива й ефективна послуга. Якщо фахівці вчасно виявляють певні порушення розвитку дитини, пояснюють батькам, як діяти та яку допомогу потрібно забезпечити, це дозволяє запобігти багатьом проблемам у майбутньому або суттєво зменшити їхні наслідки.

У Києві така послуга вже існує. Її надають у наших реабілітаційних центрах, а в окремих районах відповідні команди працюють також на базі інклюзивно-ресурсних центрів. Але проблема в тому, що досі немає єдиної системи надання цієї допомоги. Потрібно визначити, хто координуватиме роботу фахівців, як взаємодіятимуть медична, освітня та соціальна сфери, хто відповідатиме за супровід родини.

Аналогічна ситуація з послугою тимчасового відпочинку для батьків, які виховують дітей з інвалідністю. Її також визначили як базову. Проте для повноцінного впровадження необхідно затвердити стандарти, розрахувати вартість і встановити, хто саме фінансуватиме її надання.

Наскільки я розумію, початкова ідея полягала в тому, щоб такі базові послуги фінансувалися на державному рівні. Але ми всі бачимо, наскільки складна зараз ситуація з державними фінансами.

Тому, звичайно, сподіваємося, що необхідні рішення будуть ухвалені й кошти знайдуться. А поки продовжуємо працювати з тими ресурсами, які маємо, щоб кияни могли отримувати ці послуги вже сьогодні.

Читайте також:

“1125 людей постраждали від російських обстрілів у Києві від початку року, майже 400 із них — за останні 5 тижнів».

Ірина ГЛАВАЦЬКА для «Вечірнього Києва»