«Мій досвід свідчить: комунальники під час війни покидають міста останніми», — Володимир Весьолкін

«Вечірній Київ» продовжує розповіді про людей, які працюють у надважкі часи для України та Києва.

Говоримо з директором «Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району міста Києва» Володимиром Весьолкіним, який у найбільш драматичні періоди для Донеччини керував місцевими громадами, а тепер працює для столиці. Він розповів про те, учасником яких буремних подій йому довелося стати.

Бесіда відбулася в опорному парку Подільського району — Куренівському, тому говорили й про його перспективний розвиток.

ВИПІКАВ ХЛІБ, АЛЕ У 2014 РОЦІ ДОВЕЛОСЯ ВЗЯТИ В РУКИ ЗБРОЮ

— Я народився в місті Горлівка Донецької області, там вчився, вступив до вищого навчального закладу — Донецького національного технічного університету за фахом «Менеджмент економіки організацій». І там таки 20 років тому відкрив власну справу — виробництво хліба, хлібобулочних виробів. Почав з маленького цеху, і на початок 2014 року в мене працювало понад 200 людей.

Ми виробляли 5 тон продукції на добу. Працювали цілодобово, й вийшли вже на рівень поважного виробника у регіоні. Це був мій власний бізнес, який я започаткував з членами родини. Ми самі пекли, самі працювали, а потім вже наймали працівників. Мені потім розповіли, що пекарню розграбували й все обладнання окупанти вивезли до росії.

— Як і де ви зустріли оці перші виступи проросійських сил, колаборантів?

— На той момент я був обраним головою селища Зайцеве Донецької області. Це селище міського типу, яке знаходиться на в’їзді в місто Горлівка зі сторони Бахмута. Я переміг у позачергових виборах на посаду селищного голови як кандидат від об’єднаної опозиції і на той момент був єдиним в Донецькій області селищним головою, що не належав ні до Партії Регіонів, ні до комуністів. Тоді було дуже сильне протистояння, але я здобув реальну перемогу.

У 2014 році я вже рік працював селищним головою, і ці захоплення адмінбудівель зустрів у Горлівці, намагаючись допомогти поліції Горлівки, тоді ще міліції, захистити будівлю її Головного управління. Там я познайомився з Андрієм Крищенком, який став мені другом й згодом очолив поліцію Києва, потім став заступником голови КМДА. Нині він захищає Україну.

— Скажіть, будь ласка, Зайцеве таке непросте в тому числі й з географічної точки зору селище, як ви ладнали з людьми?

— Слухайте, вони мене обрали через те, що моя продукція — хліб, булочні вироби, були в кожному їхньому магазині.

Вони казали: якщо він вміє пекти гарний хліб, значить гарна людина і нам все одно, що він бандеровець, націоналіст, як на мене казали місцеві регіонали. Таке було їхнє ставлення.

Я обійшов кожен двір на виборах, поспілкувався. Жителі Зайцевого обрали мене більшістю голосів і, в принципі, коли ми звільнили у 2014 році вже в складі добровольчого батальйону «Артемівськ» більшу частину селища, люди зустрічали нас як представників справжньої влади. Часткова окупація Зайцевого проросійськими бойовиками розпочалася ще у квітні 2014 року, і за кілька місяців місцеві встигли натерпітися від колаборантів. Їм вистачило того беззаконня й безладдя, адже бойовики та самі росіяни приїжджали грабувати. Тоді було набагато легше з людьми спілкуватися, і я не мав проблем у Зайцевому взагалі з мешканцями.

До речі, Горлівка почала своє існування з Зайцевого, бо Зайцеве — це поселення старовинне, а вже Горлівка розбудовувалася біля Зайцевого завдяки розробці корисних копалин, в основному вугілля.

В Зайцевому, між іншим, є те, що ви не побачите в жодному населеному пункті України. В самому центрі селища через дорогу розташовані два кладовища. І одне має назву українське, а інше — російське. Наша селищна рада там регулярно толоки проводила: сьогодні прибираємо на українському, а завтра — на російському кладовищі. Такого ви ніде не побачите, як у нас в Зайцевому.

— Як ви приєдналися до добровольчого формування?

— З посади селищного голови, коли вже стало геть небезпечно перебувати в Горлівці, пішов у добровольці. Спочатку вивіз дружину з дітьми, маму і маленьку сестру, значно меншу за мене, в Полтаву. А сам вступив в добровольчий батальйон «Артемівськ». Там мій товариш був командиром батальйону. Він також підприємець, але військовий за фахом. Я долучився до нього в перші дні звільнення Бахмута, тоді ще Артемівська, від проросійських озброєних формувань й був з ним до лютого 2015 року, коли вже війна в певній мірі заморозилася, а переді мною постало питання, що робити далі.

ОСТАННІМ ПОТЯГОМ З МАРІУПОЛЯ ВИВЕЗЛИ ЛЮДЕЙ З НАШОЇ ГРОМАДИ Й ПРИЄДНАЛИСЯ ДО ТРО

— Розкажіть, як налагодили нормальне життя у Зайцевому?

— Нагадаю, що у 2015 році третя частина селища — саме центральна, що знаходиться в притул до Горлівки, залишилася в окупації. Але так званий населений пункт Майорськ, який вже на той момент не був незалежним населеним пунктом (це частина Горлівки), була звільнена. Тому я зібрав у 2015 році наших зайцевських депутатів у Бахмуті.

Провели виїзну сесію, на якій проголосували та ухвалили рішення клопотати перед Бахмутською, тоді ще Артемівською, районною радою, щоб до Зайцевого приєднали населений пункт Майорськ, ту саму частину Горлівки.

Потім місцева районна рада проголосувала й підтримала, а Донецька обласна військово-цивільна адміністрація звернулася до Верховної Ради. І в 2016 році Верховна Рада ухвалила рішення про те, щоб змінити адміністративний устрій і приєднати до Зайцевого чотири вулиці колишнього Майорська та підпорядкувати їх Артемівському тоді району.

Все це дало змогу замінити всі місцеві українські державні установи, що перед тим знаходилися у Горлівці, на Артемівські. І ми нормально зажили, люди почали отримувати пенсію, соціальні виплати, «дитячі» гроші… Все їм перерахували за пропущений період. А з 2016 року указом президента була розпущена селищна рада, утворена військово-цивільна адміністрація. Мене запросили на роботу як її очільника, і, таким чином відновилася повноцінна державна влада.

— До якого року ви були очільником військово-цивільної адміністрації?

— З 2016-го до 2021 року. В 2021 році завершилися адміністративні зміни в Україні, з’явилися так звані ОТГ, і мене запросили очолити Мирненську селищну військово-цивільну адміністрацію Волноваського району. Громада розташована між Волновахою і Маріуполем. Її загальна площа 420 квадратних кілометрів. Це як моя рідна Горлівка, вона теж дуже велика, або як половина Києва. Там 12 населених пунктів, з них 3 були селищами міського типу, а ще 6 селищ стояли просто на лінії розмежування по річці Кальміус. Ось там я зустрів російське повномасштабне вторгнення у 2022 році на посаді очільника ОТГ.

Коли ворог оточував Маріуполь, проходив по нашій громаді. І станом на 25 лютого 2022 року, в нашій громаді вже тиждень не було світла, інтернету, зв’язку. Тоді запустили через генератори вежі Vodafon і це дало змогу оголосити 25 лютого евакуацію.

В село Гранітне пригнали 2 шкільних автобуса, прийшло зовсім небагато людей, але ми встигли вивезти їх — всіх, хто захотів. А там на останній потяг «Маріуполь-Київ-Львів» у Волновасі посадили людей, вони поїхали на безпечну територію.

26-го лютого ми вночі вийшли з населеного пункту, щоб не потрапити в оточення, бо одна справа оточення в місті, а інша — оточення в селі, це дуже безперспективно. І я з хлопцями з нашої адміністрації, нашого села, які взяли до рук зброю, долучилися до батальйону територіальної оборони міста Волноваха.

А евакуйованим нашим людям дуже допоміг мер Чорткова Володимир Шматько, чудова людина. Він забрав багато наших людей.

11 березня, коли впала Волноваха, ми з неї вийшли. Знову постало питання: моя родина у Києві, а людей з нашої громади, що виїхали, потрібно забезпечити, перереєструвати військово-цивільну адміністрацію. Тому варіант був лише один — Київ. Тим більше Андрій Крищенко наголошував: їдьте зі своїми з адміністрації й долучайтеся до захисту Києва. І таким чином я потрапив у Київ.

— А хто зараз керує вашою громадою в евакуації?

— Керує там жінка, яка не була моєю колишньою співробітницею — вона прийшла на цю посаду вже пізніше. Мені, відверто кажучи, не імпонує робота, яку проводять адміністрації в евакуації, адже внутрішньо переміщені особи й так мають доступ до ЦНАПів. Було зрозуміло, що ця діяльність здебільшого зводиться до паперової роботи. Тому, коли мені запропонували перейти до КП УЗН Подільського району, я погодився: це господарська та управлінська діяльність, якою я займаюся все життя і яка мені ближча за змістом

— Як ви в Києві почувалися в перші дні, коли переїхали?

— Березень, квітень 2022 року займався зовсім іншими справами, не озелененням і не своєю громадою. Її перереєстрація йшла паралельно, а я був долучений до збору добровольчих дружин, по розбиранню завалів після обстрілів столиці. Тоді їх формували в кожному районі. Потім евакуйовували дуже важливе обладнання підрозділів критичної інфраструктури, також возив набої в Ірпінь через понтонний міст. Тоді ніколи було замислюватися, всі були на адреналіні.

А нині я отримую величезне задоволення від роботи, подібне тому, коли випікав хліб. Він був дуже відомий, ми мали гарні продажі. Люди дякували нам за гарну працю постійно. І тут так само: дякують багато киян, мешканців Подільського району, активістів. У нас з ними дуже гарна взаємодія за всіма екологічним питанням.

КОМУНАЛЬНИКИ ПРАЦЮЮТЬ ДО ОСТАННЬОГО

— А щодо труднощів? З чим доводиться стикатися?

— Труднощі у нас, як і у всіх в країні — катастрофічна нестача працівників. Середній (!) вік наших працівників 54 роки. Із штату 200 людей, заброньовані всього 18, плюс працює 6 ветеранів війни, демобілізованих за пораненнями. І підприємство залучене до важливих завдань, зокрема минулої зими — до робіт на пошкоджених ТЕЦ, до відновлення їхньої роботи в більш-менш нормальних умовах. 28 хлопців з нашого колективу нині в лавах ЗСУ.

Після кожного обстрілу ми всі на розборі завалів, прибиранні території. Така робота взагалі не пов’язана з нашим профілем, проте вкрай необхідна.

І коли чуємо про свою працю принизливі вислови, мовляв, нас треба розбронювати, розуміємо, що люди не тямлять, що говорять. Кого розбронюєте? 18 людей? Ну розбронюйте! А як потім ті самі критикани будуть жити? Хто тоді видалятиме дерева, що падають під час негоди на машини й травмують людей? Я вже не кажу про прибирання після обстрілів, коли озеленення відходить на другий план.

З практики знаю, що у складний період з міста поїдуть ГОшники (громадські організації, — прим.ред), фонди, приватні підприємці…Комунальники будуть працювати до останнього. Це не теорія — це мій досвід з 2014 року!

Коли вже нікого немає, залишаться на своїх ділянках тільки комунальники. Ми ж це й по Києву бачили у 2022 році.

Тому принижувати тих, хто працює на місто — просто ганебно. Я вже не кажу про чистоту й підтримання належного санітарного стану території.

— Розкажіть про вашу цьогорічну ініціативу з благоустрою. Чи правильно розумію, що вона виникла через нестачу робочих рук?

— Так, це необхідність. Навесні зрозуміли, що основними робочими силами не впораємося з благоустроєм парків і скверів та підтриманням їх в достойному стані. У нас нестача робочих рук понад 40%. Тому всі з апарату комунального підприємства виходимо й фарбуємо, лагодимо, прибираємо на підпорядкованих територіях. Наприклад, у вересні ми три такі толоки провели. Зазвичай вони відбуваються раз на три тижні. От у вересні три локації пофарбували.

А ще коли прийшов працювати в КП УЗН Подільського району, вже тоді відчувалися проблеми з нестачею людей. Допоміг досвід приватного підприємця, коли намагаєшся мінімізувати залучення людей до процесу. Тепер в нашій оранжереї замість людини зі шлангом стоїть автоматична система поливу, яку зробили власними силами.

Будь-де намагаємося замінити ручну працю. Наприклад, опале листя на газонах збираємо за допомогою машини, яка швидше і ефективніше працює ніж люди граблями. Ми минулого року весь сезон так пройшли.

Тому я вважаю, що основне в моєму нинішньому досвіді — намагання максимально пришвидшити процес, зробити його раціональним і ефективним.

У КИЄВІ Я НАЙБІЛЬШЕ ЛЮБЛЮ ДЕКОРАТИВНІ ЛУКИ, ВОНИ НАГАДУЮТЬ МЕНІ СТЕПИ ДОНЕЧЧИНИ

— Які зелені локації, створені озеленювачами Подільського району, вам особисто найбільше до вподоби?

— Найбільше мені подобаються декоративні луки з багаторічних рослин. Їх у Києві впроваджують в усіх районах за ініціативи Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату, він є генератором ідей. А ми втілюємо їх на місцях.

Загалом висаджуємо степові рослини, які квітнуть кожна у свій період, тому виходить безперервне квітування протягом теплого сезону. Там багато степових рослин, що нагадують мені степи Донеччини. Перший позитивний наш досвід зі створення луків був на площі Валерія Марченка на Нивках, потім на Вишгородській, 45, потім локація на вулиці Івана Виговського та проспекті Європейського Союзу. З початку створення луків вимагає ручного прополювання, потім там вже немає місця бур’янам.

Цікавий досвід — створення дощових садків. Такий робитимемо й у Куренівському парку, щоб затримував воду й напував вологолюбні рослини.

Такий красивий об’єкт створили наші фахівці на вході в третій корпус Києво-Могилянської академії на Контрактовій площі. Він невеличкий і був експериментальним. Нині такий робимо у парку «КиньГрусть».

Завдяки мішкам для поливу рослин вдалося озеленити акаціями сильно загазовану вулицю Набережно-Хрещатицьку. Бо навіть акація там так просто не хотіла рости, тому готували для неї ґрунт, потім засаджували простір попід деревами декоративними злаками.

Наше підприємство на замовлення Департаменту захисту довкілля розробило та презентувало проєкт інтерактивного розвитку та відпочинку для Куренівського парку. Нині він перебуває у них на розгляді. Наступного року власним коштом підприємства оновимо дитяче автомістечко у Куренівському парку — єдине свого роду в Києві. Воно вже від початку ремонту парку 7 років тому зазнало пошкоджень від місцевих вандалів.

І хочемо ще відділити Куренівський парк двометровим живоплотом з граба від проїжджої частини проспекту Степана Бандери та промзони. Це знизить рівень шуму та пилу.

— Ми не можемо оминути тему підготовки до зими. Складний період в усіх сенсах, що потребує й ручної праці.

— Дивіться, прибиральна техніка тут стоїть у дворі, пофарбована, з підготовленими щітками та відвалами. От солі покупуємо дуже мало й використовуємо зрідка. В більшій мірі застосовуємо бішофіт, пісок та гранітну крихту (відсів) як протиожеледні засоби. Все це у нас є, закупівлі проведені. Тому ми готові до зими на 99%.

Читайте також:

«Через російські обстріли Київ виробив окремі сценарії організації дорожнього руху, — Олександр Міщенко».

Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»