«Дерево Життя»: у Софії Київській об’єднали творчість українських військових та митців
У часи глибоких випробувань новий артпроєкт став важливим містком між військовими та цивільними, пропонуючи унікальний мистецький погляд на збереження національної ідентичності та вшанування українських захисників.
Нещодавно у Національному заповіднику «Софія Київська» розпочала роботу унікальна експозиція «Дерево життя. Традиції і сучасність». Вона об’єднала зусилля митців Національної спілки художників України (НСХУ), Сухопутних військ ЗСУ та платформи «Позивні». Нова виставка розроблена та реалізована в межах плідної співпраці Сухопутних військ Збройних Сил України та заповідника «Софія Київська».
До кураторської команди увійшли засновник платформи «Позивні», командир навчального взводу Данило Проскурін, військовослужбовець Медіацентру Сухопутних Військ Євген Солонина, який нині перебуває на фронті, та мисткиня Галина Дюговська (НСХУ), яку до проєкту запросили самі військові.
За їхніми словами, нинішня виставка є вже другою у цьому напрямі. Перший проєкт — «Позивні» — викликав значний суспільний резонанс, тож його команда вирішила продовжити та поглибити цю ідею, розкриваючи теми життя, відродження та моральної підтримки суспільства.
В основі експозиції лежить прадавній архетип світового дерева — символу роду, зв’язку поколінь, трансформації та глибинного культурного коду українців.
«Вечірній Київ» завітав до Будинку митрополита, щоб детально роздивитися експозицію нового артпроєкту та поспілкуватися з мисткинею НСХУ Галиною Дюговською та військовослужбовцем Данилом Проскуріним (позивний ДОЦ). Вони розповіли про концепцію виставки, історію створення унікальних експонатів, а також поділилися баченням того, як мистецтво допомагає шукати спільну мову між військовими та цивільним, трансформуючи біль війни у духовне відродження.
В центрі експозиції представлені твори Тетяни Пранчук — випускниці Академії Бойчука та членкині НСХУ. Хоча вона працює у багатьох техніках, зокрема з живописом та графікою, її перша рідна спеціальність — це текстиль та вишивка. Саме вона звернулася до військових із задумом створити мілітарну абетку, яка згодом переросла в іншу роботу — «Дерево позивних».
«Ми почали з того, що зібрали базу даних, десь близько тисячі позивних реальних бійців, — розповідає співкуратор проєкту та голова платформи „Позивні“ Данило Проскурін. — А далі поставили питання, в якій же мистецькій формі можна їх використати на повну потужність. Тоді Тетяна запропонувала тему дерева, і ця ідея нам дуже сподобалася».
За основу кожного з дерев художниця бере оригінал традиційного українського рушника, а орнаменти утворює за допомогою патчів із позивними воїнів. Кожне таке дерево пов’язане з певним українським регіоном.
«Одне з дерев називається „Дерево життя: чотири сили“, тому що тут представлені позивні, які відносяться до тем землі, повітря, вогню, війни („страх“, „жах“), а на противагу їм — позивні, що пов’язані з сонцем і щастям: „красота“, „щасливий“, навіть „морозиво“ як символ абсолютного дитячого щастя, — зазначає Данило Проскурін. — Загалом ми зрозуміли, що мілітарна культура занадто мало вивчена і не систематизована. Так народилася ідея створити платформу, котра б займалася її просуванням і в мистецькій, і в науковій площині, і в роботі з ветеранами».
Цю тему продовжують графічні монотипії Олександра Гребенюка «Серпокрильці», створені вже під час його служби в лавах ЗСУ як оператора БПЛА.
«Для мене серпокрильці — це з одного боку дуже мирні птахи, які асоціюються з райдугою та внутрішнім умиротворенням, — пояснює Данило Проскурін. — А з іншого боку — це володарі повітря. Тут напрошується асоціація з тим, що вони як володарі українського неба несуть українцям мир, а ворогам — смерть».
Важливою частиною експозиції стала робота Людмили Антоненко. Отримавши пропозицію від кураторів створити текстильну абетку, авторка перетворила літери на символічний простір пам’яті. Поштовхом для створення літер у техніці вибійки став почерк її полеглого на війні чоловіка. Авторка розповіла, що для створення просила бійців-захисників власноруч писати свої позивні та літери на аркушах, завдяки чому на тканині постали унікальні, неповторні та сповнені особистого життєвого тепла орнаменти.
У залах Будинку митрополита також представлені витинанки Катерини Гончар та твори молодих авторів, зокрема керамічні панно Анастасії Лелюк, вітражне панно Аліни Соколовської.
Важливою частиною експозиції є серія робіт з лози «Паростки», створена Галиною Дюговською. Мисткиня розпочала працювати над нею у 2022-му році та продовжує й досі, представивши в залах виставки сім скульптурних об’єктів. Ці тендітні та водночас сильні форми з лози уособлюють символ того, що на випаленій війною землі проростуть нові прекрасні паростки життя, нові дерева, квіти та нове майбутнє України.
Окремий потужний пласт виставки — це роботи голови секції декоративно-прикладного мистецтва НСХУ Володимира Балибердіна. Його серія «Янголи перемоги» та ювелірні прикраси створені з використаних гільз, які свого часу митцю передали військові.
Ці твори уособлюють унікальну здатність українців перетворювати смертоносний метал на красиві та позитивні символи відродження.
Серія «Кришталеві гори» виконана зі скла від вітрин та вікон, розбитих внаслідок ворожих обстрілів, а в панно «Козацьке сонце» використані старовинні підкови зі всієї України, включно з Кримом, як символ об’єднання нашої батьківщини.
Галина Дюговська підкреслює глибоку людську та моральну складову нової експозиції:
«Перший проєкт „Позивні“ був організований військовими та розкривав історію походження їхніх позивних, натомість цей проєкт „Дерево життя“ — кардинально інший, — наголошує Галина Дюговська. — Тут ми більше говоримо не про війну, а про життя, про те, як учитися жити далі в цих реаліях. Експозиція — це крок для того, щоб перейти в інший морально-психологічний стан, який не буде психологією травмованих. Це нова мова спілкування та духовного зростання нашого суспільства».
Кульмінацією виставки стала відеоінсталяція під назвою «Мить не минає», представлена в окремій залі. Її автором є відомий український режисер, оператор, фотограф і кінодокументаліст Олександр Дірдовський, який є автором понад 40 фільмів про різних митців. В останні роки він живе у Вільнюсі, проте дізнавшись про цей проєкт, охоче відгукнувся для участі в ньому.
Відео супроводжується музикою видатного сучасного композитора Валентина Сильвестрова. На екрані звучить його знаменита П’ята симфонія, яка свого часу протистояла радянській ідеологічній машині, а нині протистоїть війні. Інсталяція занурює глядача у відчуття «маятника пам’яті», де кожен момент повертає спогади, що тривають у тиші між гілками дерева життя.
Куратори наголошують, що артпроєкт «Дерево Життя. Традиції і сучасність» у Софії Київській — це результат співпраці між військовими та цивільними, яка продовжуватиме розширюватися, формуючи спільний суспільний простір пам’яті та відродження.
Виставка «Дерево Життя. Традиції і сучасність»
- Коли: до 30 жовтня, щодня з 10:00 до 18:00, каса та вхід — до 17:30;
- Де: Будинок Митрополита, 3-й поверх, м. Київ, вул. Володимирська, 24, Національний заповідник «Софія Київська»;
- Вартість: 150 гривень, пільговий — 75.
До теми: «Позивні» як друге ім’я: у Софії Київській відкрили інтерактивну виставку про код воїна.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»