Париж, Капрі та розпорошена спадщина: як Київ заново відкриває художницю Анну Крюгер-Прахову

У Національному музеї «Київська картинна галерея» триває мистецький проєкт «Анна Крюгер-Прахова (1876 — 1962). Музейна прем’єра», створений до 150-річчя від дня народження художниці.

Експозиція презентує творчий шлях майстрині — від учнівських студій у Київській рисувальній школі Миколи Мурашка до пізніх творів, де вона балансувала між ідеологічними вимогами та власним творчим покликанням. Особливе місце на виставці посідає анімалістика: у кожному залі представлені виразні начерки, живописні етюди та великі композиції з тваринами у головних «ролях».

Донедавна в українських державних музеях зберігалися лише поодинокі картини та малюнки художниці, але завдяки щедрому дару родини Понамарчуків найчисленніше монографічне зібрання творів Крюгер-Прахової відтепер належить Київській картинній галереї.

Виставковий проєкт має неабияку популярність серед шанувальників живопису, які відкривають багатогранність творчого обдарування цієї донедавна призабутої мисткині.

Днями «Вечірній Київ» завітав до музею, де поспілкувався з однією з кураторок проєкту, мистецтвознавицею, завідувачкою відділу науково-дослідної роботи «Київської картинної галереї» Галиною Алавердовою, та дізнався цікаві факти про виставку, авторку творів, історії довкола зображення італійських пастухів-музикантів і загадкового портрета Ванди Богомазової.

ПОВЕРНЕННЯ З НЕБУТТЯ ТА МАСШТАБИ ПОСТАТІ ХУДОЖНИЦІ

— Пані Галино, чому ця виставка є настільки знаковою для Київської картинної галереї? І як виникла сам ідея цього проєкту?

— Важливість виставки полягає в тому, що це перше за майже 20 років продовження вивчення життєвого шляху і творчості цієї непересічної художниці.

Ідея виникла наприкінці роботи виставки Олександра Мурашка, яка експонувалася в нашому музеї торік. Окрасою її експозиції був портрет Анни Крюгер-Прахової з первістком Володимиром. Також ми знали, що у родини Понамарчуків є велика збірка робіт Анни. Керівництво музею одразу підтримало ідею організації виставки, яка ширше представила б постать А. Крюгер-Прахової у культурному просторі сучасного Києва. Час проведення проєкту вдало збігся із важливою датою — 150-річчям від дня народження художниці.

— Чому ж ім’я Анни Крюгер-Прахової так довго залишалося поза увагою широкого загалу?

— На мою думку, головна причина у тому, що в колекціях державних музеїв її робіт завжди було обмаль. У Національному художньому музеї України зберігається лише кілька невеличких творів, у Музеї історії міста Києва — два.

Ключовими полотнами художниці володіють лише Музей мистецтв Прикарпаття в Івано-Франківську (дипломна картина «На оленях», 1906) та Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського («Ранок на березі острова Капрі»). Але обидва шедеври до цього часу ніколи не покидали стін своїх музеїв. Те ж саме можна сказати і про велику картину «Перші роки колективізації» (1933), яку у 1974 році придбав Запорізький обласний художній музей.

За останні роки XX століття і вже на початку XXI — твори Анни Крюгер-Прахової експонувалися на двох масштабних виставках. У 1995 році в залах Національної спілки художників України онука художниці, відома київська мисткиня Олександра Прахова, влаштувала спільну виставку.

А вже 2007 року у залах музею «Духовні скарби України» шанувальники мистецтва мали можливість побачити велику експозицію живопису і графіки Анни Крюгер-Прахової, ядро якої складалося з колекції родини Понамарчуків і було доповнено картинами від нащадків художниці та приватних збирачів. Виставку супроводжував вихід першого монографічного каталогу її робіт.

— Як сталося, що дипломна картина з північними оленями потрапила до Івано-Франківська, а ключова капрійська композиція — у Чернігів?

— Це дуже показова історія. Після смерті Анни Августівни у 1962 році діти художниці передали в дар Міністерству культури дві вже згаданих великих за розмірами картини. Мінкульт розпорядився ними дивно: начебто за згодою дарувальників головну картину її капрійського періоду «Ранок на набережній острова Капрі» відправили до Чернігова, а дипломну роботу з Академії мистецтв, як уже згадувалося, в Івано-Франківський краєзнавчий музей, із якого вже 1980 року виокремився Музей мистецтв Прикарпаття.

Розраховувати на експонування останньої ми навіть не мріяли. По-перше, з погляду безпеки, а по-друге — вона має дуже проблемний стан збереження. З тих самих причин ми не залучили твір із Запоріжжя. А чернігівську картину керівництво музею погодилося надати на виставку. Після експонування передамо її реставраторам, бо шедевр потребує їхнього втручання для подальшого збереження.

На подальшій долі визначних картин Анни Крюгер-Прахової, можливо, позначилося й німецьке коріння родини та той факт, що в 1943–1945 роках Анна Августівна із членами сім’ї виїжджала до Німеччини. Хоча Прахови повернулися додому після закінчення війни, радянська система цього не пробачила — син Прахових Адріан отримав 10 років таборів.

КАПРІ, КОЦЮБИНСЬКИЙ, ПРАХОВИ…

— Анна Крюгер належить до знаменитої родини Прахових. Яким був її побут та стосунки в цій мистецькій династії?

— Вона була заміжньою за Миколою Адріановичем Праховим (з 1902 року). Родина шість років замість кількох місяців мешкала на Капрі, де народилося троє з їхніх шести дітей. Це було дуже просте життя — полотняний одяг, скромні капрійські сандалі, італійські няньки та гувернантки. А головне — робота: картини, етюди…

Прикметно, що у своїх знаменитих мемуарах Микола Прахов жодним словом не згадав про Анну як про художницю! Можливо, він трохи ревнував Анночку, як називали її рідні та чоловік, до її безперечного таланту. Хоча Микола Прахов і сам був непоганим художником-аматором, переважно акварелістом. Але він не міг не помічати успіхів своєї більш талановитої дружини.

— На виставці багато уваги приділено саме капрійському періоду й зв’язкам із Михайлом Коцюбинським. Що їх поєднувало?

— Коцюбинський приїжджав на Капрі тричі. У своїх листах він згадує художників Прахових, пише про плани своїх візитів на їхню вілу Чертоза. Микола Прахов гуляв із ним островом, вони милувалися капрійськими польовими квітами, аромати яких нагадували їм рідні, українські., однак цікаво, що подарований на прощання Миколі Адріановичу новий двотомник своїх творів Михайло Коцюбинський надписав саме Анні. Про це Прахов розповідає у своєму короткому мемуарі про зустрічі з Коцюбинським на Капрі. Мабуть, таким чином письменник підкреслив рівність таланту Анни своєму, зробивши подарунок художника — художнику.

У листі до Олександри Аплаксіної Михайло Коцюбинський доволі точно описує нічну різдвяну процесію та її постійних учасників — музикантів-дзампонярів. Завдяки великій та дуже цікавій картині Анни Крюгер-Прахової ми можемо побачити, як саме виглядали пастухи з Абруццо, які завжди приїжджали на острів напередодні Різдва та грали під час святкової ходи вузькими вуличками Капрі. Саме від італійської назви волинки — дзампонья — і пішла назва музикантів. Щасливий випадок допоміг знайти цю картину в колекції київського мистецтвознавця та колекціонера Едуарда Димшиця, який люб’язно зголосився надати твір на виставку. Таким чином і фахівці, і відвідувачі музею мають можливість познайомитися з невідомим раніше полотном Анни Крюгер-Прахової.

На тлі підготовки нашого проєкту відбулася ще одна важлива подія. За кілька тижнів до відкриття виставки родина Понамарчуків подарувала музею 38 творів живопису і графіки Анни Крюгер-Прахової, що входили до їхнього зібрання. Окрасою стала велика картина «Капрійська набережна», яка органічно увійшла до капрійського розділу експозиції виставки вже як власність музею.

А поруч із «Дзампоньє» опинилася чудова пастель із 35 подарованих графічних творів, де зображено саме нічну різдвяну процесію, яку описує М. Коцюбинський у згаданому листі. Таким чином, твори Анночки виглядають як ілюстрації до тексту письменника, підкреслюючи спільність сприйняття ними цікавих подій на Капрі. І все це вдалося встановити завдяки ретельному підходу кураторів до вивчення життя і творчості художниці.

ВАНДА БОГОМАЗОВА, ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ ТА АНІМАЛІСТИКА

— На виставці є загадковий портрет, довкола якого точаться суперечки. Чи дійсно це дружина Олександра Богомазова?

— Так, це акварельний портрет 1924 року з виставковою етикеткою «Портрет Ванди Богомазової (?)». Сьогодні ця атрибуція залишається гіпотетичною тому, що немає документального підтвердження, що Анна Крюгер-Прахова у 1924 році писала аквареллю саме Ванду Богомазову — дружину видатного українського художника Олександра Богомазова. Хоча відомо, що Ванда навчалася у Київському художньому училищі під час викладання там Анни Августівни. Твори Олександра Богомазова та Анни Крюгер-Прахової експонувалися на київських спільних групових виставках 1910-х років. Знайомство могло продовжуватися і у 1920-х роках.

Щоб перевірити цю гіпотезу, ми залучили мистецтвознавців, зокрема Едуарда Димшиця, і навіть експериментували зі штучним інтелектом: пропускали фотографії юної Ванди через ChatGPT, розвертали її обличчя в той самий ракурс під три чверті. Звісно, ШІ — це не науковий доказ, але риси обличчя, розріз очей, характерна зачіска-каре збігаються. І все ж таки портрет експоновано під знаком питання.

— Анімалістика — одна з найсильніших сторін обдарування Крюгер-Прахової. Де вона вчилася так віртуозно писати тварин?

— Це почалося ще з приватної школи Мурашка, а далі був батальний клас Імператорської академії мистецтв у Санкт-Петербурзі, яким керував Павло Ковалевський, а після його смерті — Франц Рубо.

Батальний клас — це передусім коні, адже кінь був усюди головною тягловою силою. На виставці представлено кілька творів із зображеннями коней у різних ситуаціях: на кінському ярмарку, у стайнях, на набережних Капрі. Тут Анна Крюгер-Прахова демонструє неабиякі успіхи у засвоєнні засобів і технік малювання коней та інших свійських тварин. Вона справжня анімалістка!

МІСЦЕ В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА

— Як би ви визначили місце Анни Крюгер-Прахової в історії українського мистецтва?

— На мій погляд, варто чітко окреслити масштаби її обдарування: якщо ми говоримо, що Олександр Мурашко — це беззаперечний геній, то Анна Крюгер-Прахова — надзвичайно обдарована талановита художниця, якій належить особливе місце в історії українського мистецтва першої половини XX століття.

Саме вона зробила чи не першу спробу виходу в простір мистецтва європейського модернізму. Анна навчалася у паризькій приватній академії Оґюста Жозефа Делеклюза (1898–1900), експонувала роботи на виставках у Відні, Римі, Мюнхені, відвідувала музеї та виставкові зали. Тому досвід споглядання і вивчення новітнього європейського живопису дозволив використати досягнення імпресіонізму, постімпресіонізму та модерну під час створення її досить оригінальних творів саме капрійського періоду.

Радянська епоха змінила парадигму творчості Анни Крюгер-Прахової. Вона була змушена підлаштовуватися під вимоги системи. Але навіть у деяких картинах 1920–1930-х років усе ще живе дух Капрі.

— Наприкінці вересня — початку жовтня очікується видання каталогу виставки. Чим він здивує фахівців?

— Цей каталог не просто відображає склад виставки з переліком і репродукціями всіх творів. Це академічне видання, де фахівці та шанувальники мистецтва знайдуть багато додаткових наукових матеріалів: світлини і документи, фрагменти щоденників, ретельно складені перелік виставок та хроніку життя і творчості авторки тощо.

Каталог уже передано до друку. Ми з нетерпінням чекаємо моменту, коли у наші руки потрапить товстенька, у яскравій обкладинці книжка, що пахне свіжими друкарськими фарбами. Її прикрашає репродукція титульного твору виставки — подарованої Понамарчуками картини «Капрійська набережна».

А поки у киян та гостей міста є унікальний шанс побачити ці твори наживо — виставку у Київській національній картинній галереї продовжено до 1 листопада. Це можливість повернути собі ще одне ім’я, яким Україна має пишатися.

До теми: Таємниці щоденників та магія Капрі: столичний музей демонструє твори Анни Крюгер-Прахової.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»