Лавра без Мазепи — неповна історія: у Києві обговорили встановлення пам’ятного знаку гетьману біля Успенського собору

5 червня у Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» відбулося відкрите громадське та експертне обговорення щодо встановлення пам’ятного знаку Івану Мазепі біля Успенського собору. Саме погруддя гетьмана вже створене й наприкінці 2025 року було представлене в експозиційному просторі Лаври. Тепер ідеться про наступний етап — його розміщення у просторі Верхньої лаври як частини ширшого «Мазепинського шляху».

Участь в обговоренні взяли історики, науковці, представники культурного середовища, громадських організацій, військові, а також автори скульптурного й архітектурного рішення.

Для Лаври Мазепа — не випадкова постать. Він був одним із її найбільших меценатів: давав кошти на будівництво й перебудову лаврських споруд, підтримував друкарню, церковне мистецтво, оздоблення храмів. Значною мірою саме завдяки йому Лавра отримала той бароковий образ, який ми впізнаємо сьогодні.

Тому встановлення пам’ятного знаку Мазепі в Лаврі — це не просто поява ще одного об’єкта в історичному просторі. Це спроба чесно назвати те, що й так давно присутнє в її стінах, архітектурі й пам’яті. Без імені Мазепи історія Лаври справді залишається неповною.

Йдеться не про великий монумент, який мав би змінити вигляд історичного ансамблю, а про камерний пам’ятний знак у просторі Верхньої лаври. За задумом авторів і науковців, він має не конкурувати з архітектурою святині, а допомогти розповісти її історію повніше — з іменем людини, яка багато зробила для цього місця і для України.

«ПЕРШИЙ КРОК — НАЙВАЖЧИЙ»

Відкриваючи зустріч, генеральний директор Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» Максим Остапенко наголосив: ідея вшанування Мазепи в Києві давно назріла. Особливо нині, коли війна з росією триває не лише на фронті, а й у просторі пам’яті, символів та історичних сенсів.

«Трохи сумно говорити, що лише зараз, на п’ятому році великої війни, ми втілюємо цей проєкт, тоді як у Києві пам’ятник Мазепі так і не постав. Але такі постаті української історії мають бути повернуті у важливі історичні місця, які формували нашу політичність, культуру і спадщину. Ми маємо розуміти, наскільки ці імена потрібні саме сьогодні», — сказав Остапенко.

За його словами, росія на окупованих територіях послідовно повертає у публічний простір власні імперські символи. Україна ж має повертати свої імена — тих діячів, чию роль століттями намагалися спотворити або витіснити з історичної пам’яті.

«Наш ворог, приходячи на територію, ставить своїх істуканів, відновлює Леніних, Судоплатових та інших катів українського народу. Ми ж маємо повертати в наш історичний простір наших видатних діячів. Іван Мазепа — саме така постать», — наголосив він.

Гендиректор Лаври підкреслив, що Мазепа важливий не лише як меценат і державник. У його постаті є ще один вимір — свідомий виклик російській імперській машині, який згодом став частиною довгої української традиції опору.

«Гетьман Іван Мазепа зробив неймовірне для української історії, культури і духовності. Але найголовніше — він перший кинув офіційний виклик цій імперській російській машині. Наші вороги називають нас мазепинцями, петлюрівцями, бандерівцями, але значною мірою все це почалося з вибору і свідомої дії Івана Мазепи», — сказав генеральний директор заповідника.

Окремо він нагадав про зв’язок гетьмана з Лаврою. Мазепа не лише фінансував будівництво та перебудову лаврських споруд, а й тривалий час був пов’язаний із цим середовищем. Його мати, Марія Магдалина Мазепина, була ігуменею Вознесенського жіночого монастиря, що діяв навпроти Лаври.

«Історичний простір Києво-Печерської лаври, у який Мазепа зробив величезний особистий внесок, має отримати пам’ятний знак. Це місце, де його присутність не треба вигадувати — вона вже є в історії Лаври. Наше завдання — нарешті назвати її належним чином», — зазначив Остапенко.

Він також пояснив, чому реалізація проєкту затягнулася. Ініціатива почалася ще до його приходу на посаду генерального директора заповідника, однак на різних етапах її доводилося погоджувати з Міністерством культури, керівництво якого за цей час змінювалося кілька разів. Додаткові вимоги стосувалися, зокрема, статусу Лаври як об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

«Ми узгоджували проєкт на різних етапах із керівниками Міністерства культури, яке за цей час уже кілька разів змінювало очільників. Потім з’явилися вимоги щодо погоджень, пов’язаних із ЮНЕСКО, і це надовго зупинило нашу роботу. Ми готували велику кількість документів як для об’єкта всесвітньої спадщини», — пояснив Остапенко.

Водночас, за його словами, проблема була не лише в документах. На одному з етапів сама ідея встановлення пам’ятного знаку Мазепі в Лаврі викликала спротив на рівні посадовців.

«Було сказано, що встановлення пам’ятника або пам’ятного знаку Мазепі в Лаврі — це буде ідолопоклонство. Це було сказано високими керівниками Міністерства культури. Зараз позиція міністерства є конструктивнішою, але важливо показати: це не моя особиста ініціатива, а велика робота істориків, архітекторів, скульпторів і людей, які розуміють значення Мазепи для Лаври й України», — сказав він.

Остапенко назвав пам’ятний знак першим кроком до ширшого повернення Мазепи в київський публічний простір. За його словами, після цього місто матиме більше підстав повернутися й до питання повноцінного пам’ятника гетьману в Києві.

«Перший крок найважчий. Якщо він буде зроблений правильно, історично достовірно і якісно, далі буде легше. Тоді ми матимемо справедливе право вимагати від влади Києва встановлення повноцінного пам’ятника Мазепі», — наголосив він.

«ЖОДЕН ІЗ ПАМ’ЯТНИКІВ МАЗЕПІ НЕ ПРОФІНАНСУВАЛА ДЕРЖАВА»

Докторка історичних наук Ольга Ковалевська, одна з найавторитетніших дослідниць мазепинської доби, під час обговорення нагадала: історія вшанування Івана Мазепи в Україні та світі ніколи не була простою.

За її словами, пам’ятники й пам’ятні знаки гетьману нині є у п’яти країнах — США, Великій Британії, Австрії, Румунії та Україні. Водночас більшість таких ініціатив поставали не завдяки державному фінансуванню, а коштом діаспори, підприємців, громад, церковних середовищ і приватних меценатів.

«Жоден із пам’ятників Мазепі, встановлених у ХХ — першій чверті ХХІ століття, не був профінансований українською державою. Це завжди були кошти українського бізнесу, приватних осіб, греко-католицької церкви, громадян. Усі ці проєкти стали результатом громадської і приватної ініціативи», — сказала Ковалевська.

Окремо вона згадала нереалізований проєкт державного пам’ятника Мазепі в Києві. Після указу Президента України 2007 року відбувся конкурс, було визначено проєкт, а місцем для пам’ятника розглядали Площу Слави. Однак згодом фінансування не передбачили, і проєкт фактично зупинився.

«Минуло 17 років, а держава з Києвом досі не знайшли можливості встановити державний пам’ятник, який уже пройшов конкурс і бюрократичні процедури. Це показує, наскільки складним залишається повернення Мазепи в публічний простір навіть тоді, коли формально всі рішення вже ухвалені», — зазначила історикиня.

За словами Ковалевської, ідея пам’ятного знаку Мазепі у Києво-Печерській лаврі виникла ще у 2017 році. Після консультацій із науковцями вирішили, що знак має бути антропоморфним, компактним і виконувати не лише меморіальну, а й просвітницьку функцію.

Іконографічною основою образу стала прижиттєва гравюра Мазепи авторства німецького гравера Мартіна Бернігерота 1706 року. Це важливо, бо йдеться не про умовний чи випадковий образ гетьмана, а про зображення, максимально наближене до його часу.

Пам’ятний знак пропонують розмістити у Верхній лаврі — на перетині головної та економічної вулиць. Це місце може стати частиною окремого екскурсійного маршруту, присвяченого Мазепі як меценату святині.

Ковалевська також звернула увагу на символічний вимір розташування. За її словами, знак має урівноважити нинішній історичний простір Лаври, де вже є поховання діячів, пов’язаних із доносом на Мазепу Петру І, а також могила Петра Столипіна.

«Погруддя є рівновіддаленим від усіх пам’яток архітектури, які перебувають під охороною ЮНЕСКО, і не становить для них жодної загрози. Пам’ятник компактний, він не перевантажує простір і може працювати як важлива точка для розповіді про Мазепу в Лаврі», — наголосила вона.

Окремо історикиня пояснила, чому нинішнє громадське обговорення було важливим не як формальність, а як доказ фахової та суспільної підтримки проєкту. За її словами, шлях від ідеї до готового об’єкта виявився значно довшим, ніж мав би бути: проєкт проходив звернення, погодження, підготовку документації та додаткові процедури.

«Для чого потрібні ці обговорення? Щоб ми могли додати до документів і запис зустрічі, і підписи учасників, і показати: це не просто чиясь забаганка. Це справді робота колективу — науковців, працівників заповідника, екскурсоводів, меценатів і всіх, хто розуміє, чому Мазепа має бути в Лаврі», — пояснила Ковалевська.

Вона також згадала досвід Полтави, де встановлення пам’ятника Мазепі свого часу супроводжувалося гострим спротивом і політичним тиском. За її словами, тоді теж були дискусії щодо мистецької якості й доречності конкретного проєкту, однак головним стало саме рішення — поставити пам’ятник гетьману.

«У тій ситуації слава Богу, що хоч такий пам’ятник стоїть, бо могло не бути й того. Тепер, коли ми говоримо про Лавру, я хочу, щоб чиновники, від яких залежить останній підпис, розуміли: це рішення справді потрібне. Є суспільний запит, є законодавчі підстави, є готовий об’єкт — і ми можемо зробити це буквально зараз», — сказала вона.

«МАЗЕПА В ЛАВРІ — НЕ ГІСТЬ, А ЧАСТИНА ЇЇ ІСТОРІЇ»

Заступник генерального директора з наукової роботи Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» Костянтин Крайній наголосив, що вшанування Мазепи в Лаврі має давню історію. За його словами, пам’ять про гетьмана тут зберігалася навіть у складні періоди, а з кінця 1990-х років заповідник послідовно повертав цю тему в науковий і культурний обіг.

Він нагадав, що у 1999 році на церкві Всіх святих відновили герб Івана Мазепи, знищений у попередні століття. Згодом у заповіднику відбувалися наукові конференції, виставки й виходили видання, присвячені гетьману та його зв’язку з Києво-Печерською лаврою.

«Ідея створення пам’ятного знаку не виникла раптово. Вона має тривалу історію і спирається на багаторічну наукову роботу заповідника. Йдеться не просто про новий об’єкт у просторі Лаври, а про логічне продовження дослідження й повернення спадщини Мазепи», — зазначив Крайній.

За його словами, теперішня концепція пам’ятного знаку розглядає Івана Мазепу насамперед як ктитора, благодійника і покровителя Лаври. Саме його діяльність на межі XVII–XVIII століть значною мірою визначила архітектурний, мистецький і духовний образ монастиря, який зберігся до сьогодні.

«Ключова ідея проєкту полягає в тому, що Іван Мазепа є найвизначнішим ктитором Києво-Печерської лаври за всю історію її існування. Без його імені Лавра не є тією українською історичною пам’яттю, якою вона має бути», — наголосив він.

Крайній підкреслив, що йдеться саме про пам’ятний знак, а не про монументальну домінанту. Тому об’єкт має бути підпорядкований існуючому архітектурному ансамблю, зберігати камерний масштаб і не змінювати історичного характеру середовища.

«Пам’ятний знак має виконувати функцію маркера культурної пам’яті, а не об’єкта монументальної репрезентації. Він має бути інтегрований у простір Києво-Печерської лаври так, щоб не змінювати його структури й сприйняття», — пояснив Крайній.

Водночас він наголосив, що проєкт має не лише історичне, а й сучасне значення. В умовах повномасштабної війни росії проти України встановлення пам’ятного знаку Мазепі є частиною гуманітарної безпеки, політики пам’яті та подолання російських імперських і радянських наративів.

«КАМЕРНИЙ ЗНАК ДЛЯ ПРОСТОРУ ВЕЛИКОЇ ПАМ’ЯТІ»

Про мистецький і архітектурний задум пам’ятного знаку під час обговорення розповіли скульптор Олесь Сидорук та архітектор Віктор Юрків.

Олесь Сидорук підкреслив, що для авторської групи було важливо створити не умовний символ, а максимально правдивий образ Мазепи. У роботі над проєктом, за його словами, велику роль відіграли консультації з науковцями, які допомагали уточнювати деталі й символіку.

«Наше завдання було — максимально зробити правдивий образ. Експерти проєкту давали нам дуже чіткі й змістовні поради щодо деталей, на яких і побудований цей образ. Для такого місця, як Лавра, це особливо важливо», — сказав Сидорук.

Він звернув увагу, що простір Верхньої лаври є камерним, тому будь-які нові меморіальні форми тут потребують особливої обережності. Пам’ятний знак Мазепі, за задумом авторів, не має домінувати над історичним середовищем, а лише делікатно позначити присутність гетьмана в цьому просторі.

Сидорук також нагадав, що це не перший досвід роботи авторської групи з Лаврою. Серед таких проєктів він згадав пам’ятний знак Тарасу Шевченку, а також роботу над відтворенням пам’ятника князю Костянтину Острозькому в Успенському соборі.

Архітектор Віктор Юрків пояснив, що місце для пам’ятного знаку визначила наукова група заповідника. Обрана локація є важливим композиційним центром між будівлями, пов’язаними зі спадщиною Івана Мазепи, а сам знак має бути розташований на осі від головного входу.

«Таке розташування дозволяє органічно інтегрувати пам’ятний знак в історичне середовище та підкреслити взаємозв’язок між архітектурним контекстом і постаттю гетьмана. Він не має випадати з ансамблю, а навпаки — працювати всередині нього», — зазначив Юрків.

За архітектурним задумом, композиція має висоту близько 2,5 метра і складається з бронзового погруддя гетьмана, встановленого на колоні з червоного граніту та сірій гранітній основі. Особливе значення має матеріал основи: її планують виконати із сірого граніту та залишків гранітного цоколя Успенського собору часів Мазепи, які не були використані під час відбудови храму на початку 2000-х років.

«Таке рішення надає композиції не лише матеріальної автентичності, а й глибокого символічного зв’язку з історичною епохою Івана Мазепи. Поєднання квадратних і круглих елементів не є випадковим: воно створює ритм, рівновагу і цілісність архітектурного образу», — пояснив архітектор.

Декоративні елементи з бароковим картушем і гербом Мазепи мають поєднати архітектурну основу зі скульптурною частиною. Їхня пластика відсилає до традицій українського бароко доби гетьмана.

Юрків наголосив, що пам’ятний знак не конкуруватиме з архітектурою Лаври, не змінюватиме характеру ансамблю і збереже камерність, необхідну для такого середовища.

КОМЕНТАРІ ДО ТЕМИ:

Іван Патриляк, доктор історичних наук, офіцер Першого корпусу Національної гвардії України «Азов»:

— Коли подорожуєш сходом України, особливо зруйнованими війною містами й селами, дуже виразно бачиш, наскільки наш простір досі не переозначений. Стоять величезні радянські пам’ятники «героям громадянської війни», а поруч — маленький, майже непомітний знак жертвам Голодомору. У назвах вулиць те саме: якщо не Маяковський, то Пушкін, якщо не Пушкін, то Щедрін.

За 35 років українська держава, на жаль, так і не переозначила належним чином ані суспільний, ані міський простір. Зняти імперські й радянські символи — це правильно, але не може бути вакууму. Бо вакуум завжди чимось заповнюється. Питання тільки — чим саме.

Ми часто говоримо складними категоріями, але солдату, школяру, звичайній людині потрібно показати обличчя. Ось людина, ось її вибір, ось її місце в нашій історії. Не всі можуть працювати з абстракціями. Саме тому такі пам’ятні знаки потрібні: вони дають людині конкретний образ і точку опори.

У випадку з Мазепою, наскільки я розумію, є все: рішення, підстави, концепція, сам об’єкт у матеріалі. Порушень у тому, щоб створити правильний пам’ятний знак, немає. Але результату досі немає. І це дуже нагадує логіку гальмування будь-яких позитивних речей: давайте ще почекаємо, давайте ще розберемося, давайте подивимося, чи дозволяє один закон, чи не суперечить інший.

Коли ставили російські й радянські символи, ніхто жодних дозволів не питав. Наші міста й села більшовики та москалі перейменовували миттєво — без слухань, без погоджень, без дискусій. Мазепинські собори нищили, могили зрівнювали із землею, фундаменти викопували, кістки викидали. І тоді ніхто не згадував ані про ЮНЕСКО, ані про процедури.

Тому ми можемо обговорювати й дискутувати, але треба пам’ятати проблему, яку Мазепа дуже добре знав і пережив на собі: «Всі покою щиро прагнуть, та не в один гуж всі тягнуть». У питаннях історичної пам’яті важливо не лише сперечатися, а й ухвалювати рішення. Бо якщо ми самі не повернемо своїх людей у свій простір, за нас цей простір знову заповнять чужими іменами.

Владислав Дутчак, позивний Доцент, начальник хорунжої служби 1-го корпусу Національної гвардії України «Азов», історик, кандидат філософських наук:

— Тут уже звучало питання, чому такі ініціативи досі наштовхуються на спротив — тихий, не завжди публічний, але відчутний. Для мене це не випадковість і не просто бюрократична затримка. Якщо хтось роками ставить палиці в колеса людям, які намагаються повернути українську історичну пам’ять у належне їй місце, це багато говорить про позицію цих людей.

Йдеться не лише про пам’ятний знак у Лаврі. Йдеться про відновлення української історичної справедливості — про право називати своїх героїв, говорити про своїх державників і позначати власний простір власними іменами. Якщо комусь заважає Мазепа в Лаврі, то, очевидно, проблема не в самому пам’ятному знаку. Проблема в небажанні бачити Україну українською.

Тому варто чітко сказати тим, хто намагається це гальмувати: зупинити цей процес не вдасться. Українську правду і українську пам’ять не можна нескінченно блокувати процедурними перепонами, кулуарним спротивом чи затягуванням рішень. Там, де треба буде допомогти і дотиснути, ми це зробимо.

***

За підсумками обговорення учасники підтримали встановлення пам’ятного знаку Івану Мазепі на території Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». У резолюції наголосили, що йдеться про відновлення історичної справедливості та належне вшанування внеску гетьмана у розвиток Лаври й української державності.

Заповіднику рекомендували продовжити реалізацію проєкту в законному порядку, а Київській міській владі — повернутися до виконання указу 2007 року щодо увічнення пам’яті Мазепи, зокрема спорудження повноцінного пам’ятника гетьману в столиці.

ПО ТЕМІ: Чому Мазепу неможливо зрозуміти поза Лаврою — розмова з історикинею Ольгою Ковалевською

Олена ПЕТРИШИН, фото Борис КОРПУСЕНКО «Вечірній Київ»