Охорона культурної спадщини не може фінансуватися за залишковим принципом — інтерв’ю з директоркою профільного департаменту Києва

Але частину історії країна втрачає не лише через війну. Руйнування відбуваються і через недосконале законодавство, брак фінансування та безвідповідальність власників.

Водночас Київ намагається змінити підходи: повертає об’єкти через суди, запускає реставрації, готує нові списки історичної забудови і шукає фінансування у міжнародних партнерів. Але чи достатньо цього, щоб реально зберегти культурну спадщину?

Що сьогодні працює, а що — гальмує процес, і які рішення потрібно ухвалювати вже зараз — для спільного проєкту «Київ FM» та «Вечірнього Києва» розповіла директорка Департаменту охорони культурної спадщини КМДА Марина Соловйова.

НЕОБХІДНО ЗАПРОВАДИТИ НЕВІДВОРОТНІСТЬ ПОКАРАННЯ ДЛЯ НЕДОБРОСОВІСНИХ ВЛАСНИКІВ ОБ’ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

— Марино Михайлівно, хочеться сьогодні почати розмову із загального — що сьогодні потрібно змінити, щоб система охорони культурної спадщини працювала ефективніше і об’єкти не втрачалися?

— Сьогодні перед державою, перед Києвом і перед людьми стоять дуже серйозні виклики спровоковані війною. І культурна спадщина також від цього потерпає. Станом на 1 січня лише в столиці були пошкоджені 173 об’єкти культурної спадщини внаслідок російської агресії. Але проблема не тільки в цьому.

Є серйозні питання на законодавчому рівні. Від серпня 2024 року у Верховній Раді лежать ініційовані та розроблені Києвом 2 законопроєкти, які, на нашу думку, суттєво могли б вплинути на ситуацію.

Ключове, на чому я наполягаю, і що прописане в одному з цих законопроєктів — це невідворотність покарання. Якщо власник або орендар недбало ставиться до об’єкта, не виконує умов охоронного договору, не підтримує його, не реставрує і не відновлює, місто повинно мати право вимагати повернення такого об’єкта у комунальну власність.

Якби ця норма була закріплена на законодавчому рівні, власники і орендарі розуміли б, що йдеться не лише про їхню приватну власність, а про надбання всього суспільства, яке потрібно зберігати.

Зараз цей законопроєкт уже пройшов перше читання, але ще не ухвалений. І я вважаю, що це рішення є принципово важливим.

Ще одне питання — це штрафи. Сьогодні вони фактично не працюють як стримуючий механізм. Для фізичних осіб це 1700 гривень, для юридичних — 170 тисяч. І для багатьох це не проблема: можна порушити, заплатити штраф і продовжувати далі.

Тому необхідно на законодавчому рівні посилювати відповідальність і формувати інше ставлення до культурної спадщини — як до цінності, яку потрібно берегти.

— А зараз повертати об’єкти, про які не дбає власник, доводиться через суд?

— Така практика є. І вона складна. Як приклад, тут можна згадати садибу Терещенків. Це комплекс історичних будівель кінця XIX століття: головний неоготичний особняк Івана Терещенка та флігель. Пам’ятка архітектури місцевого значення. У 2007 році її вивели з комунальної власності і передали в приватні руки.

Місто довго боролося, і лише у вересні 2023 року Велика Палата Верховного Суду нарешті поставила крапку — головний особняк Терещенків офіційно повернули громаді Києва. Але залишався ще флігель — прибудова садиби, яка також перебувала в приватних руках. Судова тяганина навколо нього тривала ще понад два роки. І тільки 23 лютого 2026 року державний реєстратор остаточно скасував право приватної власності на цей об’єкт. Тобто зараз вся садиба Терещенків — і головний будинок, і флігель — повністю повернута у комунальну власність Києва.

Але важливо розуміти, що це тривалий процес і дуже складний шлях. Суди тривали роками. Залучені були і київська прокуратура і Департамент охорони культурної спадщини, фахівці міської адміністрації, Київради, а також представники родини Терещенків, зокрема Мішель Терещенко.

 — У своїй авторській колонці для одного зі ЗМІ Ви говорили, що охорона культурної спадщини не може фінансуватися за залишковим принципом. У Києва зараз теж такий підхід?

— Ми розуміємо, що зараз війна, і місто в першу чергу спрямовує кошти на підтримку ЗСУ, на допомогу військовим, а також на відновлення пошкодженого житла — адже багато киян залишилися без домівок. І це абсолютно логічні пріоритети в умовах війни.

Але водночас я, як директор департаменту, вважаю, що фінансування реставрації культурної спадщини також має бути серед пріоритетів. Бо якщо ми втратимо ці об’єкти зараз, відновити їх потім буде надзвичайно складно, а інколи — неможливо.

Реставрація — це значно складніший і дорожчий процес, ніж нове будівництво. Спочатку потрібно провести наукові дослідження: з’ясувати історію об’єкта, коли і ким він був збудований, визначити його цінність, перевірити наявність облікової документації, паспорта пам’ятки і те, що саме є предметом охорони.

Усе це потребує часу і ресурсів. І вже після цього формується проєкт. Вартість таких робіт значно вища, ніж у звичайному будівництві.

ПАМ’ЯТНИК ВОЛОДИМИРУ ПОТРЕБУЄ ВІДНОВЛЕННЯ, МІСТО ШУКАЄ МОЖЛИВОСТІ

— Зрозуміло, що реставрація — це дороговартісний і тривалий процес, але цей процес рухається. Які об’єкти реставрували в 2025 році і які плани на 2026?

— Так, Київ виділяє певні кошти, і робота триває. На сьогодні вже завершена реставрація будинку на Костянтинівській. Це найдавніший зі збережених житлових будинків Києва, який має оригінальну об’ємно-просторову композицію з рисами оборонної споруди. Кияни його знають, як будинок Биковського або Петра I.

На ще двох об’єктах нині тривають роботи. Зокрема це Будинок ювеліра Захара Брезгунова на Андріївському узвозі. А також двоповерховий будинок на Сковороди, 9Б, який був зведений наприкінці XVIII століття. Він один із небагатьох, що принаймні частково вцілів після катастрофічної Подільської пожежі 1811 року, яка знищила понад дві тисячі споруд. Це вже активна фаза реставрації, але, на жаль, через обмежене фінансування кошти виділяються не в повному обсязі, а частинами.

Є й інші об’єкти, які потребують негайного втручання. Зокрема, пам’ятник Володимиру на схилах Дніпра — це важливий символ і для Києва, і для всієї країни, і він також потребує відновлення. Але наразі чекаємо на фінансування.

— Чекаємо чи шукаємо?

— Звісно, шукаємо. Активно працюємо з міжнародними партнерами, шукаємо можливості залучення грантових коштів. Є зацікавленість з боку ЮНЕСКО та інших організацій. Ми надаємо їм інформацію і визначаємо об’єкти, які потребують першочергової уваги.

Серед них — Покровська церква, пам’ятник Володимиру, а також Гостинний двір. Щодо останнього, це дуже складна і болюча історія, адже об’єкт досі перебуває у державній власності. Київ неодноразово звертався з проханням передати його у комунальну власність, є відповідні рішення Київради, але ситуація поки не змінилася. Водночас будівля руйнується — навіть під час руху метро відчувається вібрація, і це викликає серйозне занепокоєння.

Щоб залучити фінансування, необхідно мати підготовлену науково-проєктну документацію. Саме вона визначає обсяг робіт, необхідні матеріали і загальну вартість. Без цього міжнародні партнери не можуть приймати рішення щодо фінансування.

Але проблема в тому, що навіть на підготовку такої документації також потрібні кошти. Наприклад, будівля РАЦСу на Борисоглібській, яка була пошкоджена внаслідок обстрілу, потребує саме такого етапу. Те саме стосується і будівлі Поштової станції.

Ми вже звертаємося до Київради з проханням виділити хоча б фінансування на розробку цієї документації, щоб у подальшому мати можливість залучати партнерів і рятувати ці об’єкти.

ПІДГОТОВКА НАУКОВО-ПРОЄКТНОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ НА РЕСТАВРАЦІЮ МОЖЕ ТРИВАТИ ДО РОКУ

— До речі, щодо тих об’єктів, які постраждали внаслідок обстрілів. А хіба немає спеціальної постанови Кабміну, яка спрощує процес реставрації таких пам’яток?

— Раніше відновлювати об’єкти культурної спадщини можна було за дефектними актами. Потім цю практику скасували, у постанові від 01.10.2025 не передбачається складання і проведення робіт на підставі дефектного акту. В усіх випадках складається акт технічного стану об’єкта.

Постанова №1342, про яку ви кажете, частково повернула можливість діяти. Якщо об’єкт пошкоджений внаслідок російської агресії, можна проводити роботи за дефектним актом — але лише ті, які не зачіпають конструктивні елементи і не впливають на те, що є предметом охорони.

Щоб це визначити, обов’язково піднімається облікова документація і паспорт пам’ятки. Саме там зафіксовано, що саме підлягає охороні. Якщо пошкоджений саме цей елемент, тоді вже потрібні наукові дослідження і повноцінна науково-проєктна документація.

На практиці можливості дефектного акту дуже обмежені. Після обстрілів, наприклад на Банковій, де були сильно пошкоджені і Будинок письменників, і житлові будівлі, без науково-проєктної документації обійтися неможливо.

Після кожного такого випадку наші інспектори виїжджають на місце разом з архітекторами, складають акт і визначають, що саме можна зробити негайно. Але це завжди дуже обмежений обсяг робіт.

Основна складність — у підготовці науково-проєктної документації. Це тривалий і складний процес, який може займати до року. Потрібні сертифіковані фахівці з досвідом роботи з пам’ятками, і це теж суттєво впливає на швидкість відновлення.

— До слова, у майбутньому цьому процесу має спряти оцифрування пам’яток культурної спадщини, яке Київ почав робити торік. Що вже вдалося зробити?

— Це справді дуже важливий напрямок, у якому нам допомогла ГО «Україна Інкогніта» та КП «ГІОЦ».

Якщо, не дай Боже, об’єкт культурної спадщини буде пошкоджений — уламками, ракетою чи дроном — відновити його в майбутньому можна буде лише за умови, що ми маємо точні обміри, креслення, фотофіксацію. А 3D-моделювання дає повне уявлення про те, як виглядала пам’ятка до пошкодження. Тобто це не лише про збереження інформації, а про можливість відновлення. І це ключове.

Окрім цього, оцифрування відкриває і додаткові можливості — наприклад, створення відеогідів, віртуальних маршрутів, коли людина з будь-якої точки світу може побачити наші об’єкти. Але головне — це все ж таки збереження.

Я переконана, що всі пам’ятки мають бути оцифровані. Це наше завдання, і ми працюємо в цьому напрямку разом із партнерами, шукаємо технічну підтримку і можливості навчати фахівців.

Цей процес уже частково реалізується. Наприклад, у Софії Київській значну частину об’єктів уже оцифрували — там допомагає Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. І це хороший приклад того, як така робота може бути організована.

ОХОРОННІ ДОГОВОРИ ВАЖЛИВІ, АЛЕ ВОНИ НЕ ГАРАНТУЮТЬ ЗБЕРЕЖЕННЯ ПАМ’ЯТКИ

— Торік департамент підписав 207 охоронних договорів, і ще 34 — цього року. Чому це один із важливих етапів збереження пам’яток?

У цьому документі насамперед фіксується стан пам’ятки на момент його укладення. Наші інспектори виїжджають на місце, проводять огляд, фотографують і документують, у якому стані об’єкт перебуває на момент укладення охоронного договору.

Також визначається режим використання, види і строки виконання робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам’яток, інших пам’яткоохоронних заходів. Наприклад, без науково-проєктної документації не можна проводити жодних робіт, а будь-які зміни мають бути погоджені з департаментом.

Окремо прописуються обов’язки власника — щодо утримання, ремонту і реставрації. Якщо об’єкт перебуває в незадовільному стані, у договорі визначаються конкретні строки, коли та які роботи

— Що відбувається, якщо умови охоронного договору не виконуються? Днями з’явилася новина від прокуратури Києва — вона звернулася до суду щодо будинку на Ярославовому Валу. Там охоронний договір між ОСББ і департаментом укладений ще з 2021 року, але роботи не виконуються.

— Справді, зараз є випадки, коли умови договорів не виконуються. І часто це пов’язано з війною: люди виїхали, бракує коштів, ситуації різні.

У таких випадках передбачений механізм — власник може звернутися до департаменту і укласти додаткову угоду. Наші фахівці виїжджають на місце, фіксують технічний стан об’єкта, складають акт. І якщо є обґрунтовані причини, терміни виконання робіт можуть бути переглянуті.

У випадку, про який ви згадали, до нас із таким зверненням не приходили. Тому потрібно розбиратися, що саме там відбувається. Якщо вже є судова справа, ми обов’язково будемо долучені як третя сторона, адже це безпосередньо стосується наших повноважень.

Загалом охоронний договір зобов’язує власника зберігати об’єкт. Якщо ж ми фіксуємо порушення — наприклад, проводяться роботи без дозволу — інспектор виїжджає на місце, складає акт і видається припис.

У такому приписі ми вимагаємо зупинити всі роботи і надати науково-проєктну документацію, на підставі якої вони проводяться. Якщо цього не відбувається у визначений термін, застосовуються фінансові санкції.

— Що таке щойно виявлений об’єкт культурної спадщини? І який шлях він має пройти, щоб бути внесеним до Державного реєстру пам’яток?

— Поясню на прикладі Житнього ринку. Навколо нього було дуже багато дискусій, емоцій і навіть маніпуляцій. Але ми підійшли до цього питання фахово і послідовно.

Спочатку наш науково-методичний центр підготував картку виявлення, потім департамент замовив облікову документацію. Коли її подали на консультативну раду, нам повернули матеріали на доопрацювання, бо потрібно було додатково дослідити підземну частину будівлі.

Ми це зробили — разом із керівництвом ринку наші фахівці обстежили всі підземні приміщення, підняли документацію, і вже вдруге подали повний пакет.

У результаті об’єкт спочатку отримав статус щойно виявленого, а згодом Міністерство культури надало йому статус пам’ятки. Це означає, що тепер його не можна перебудовувати чи зносити — він має бути збережений у тих межах і з тими характеристиками, які визначені в документації.

Також важливою є історія з будинком Антона Ржепецького на Софіївській, 20/21. Це цінна історична будівля навпроти Софії Київської. Навколо неї було багато різних трактувань, але ми опиралися на факти і дослідження. Об’єкт отримав відповідний статус і також підлягає збереженню.

Ще один приклад — Будинок Ігнатьєва або Особняк Ігнатьєва на Софіївській, 1/2, який також отримав охоронний статус.

Це ті кейси, де було багато дискусій і побоювань, але в результаті ми змогли ухвалити рішення, які гарантують збереження цих об’єктів.

КИЇВ ПРАЦЮЄ НАД ЗБЕРЕЖЕННЯМ БУДІВЕЛЬ, ЯКІ НЕ МАЮТЬ СТАТУСУ АЛЕ МАЮТЬ ЦІННІСТЬ

— Торік у листопаді Київ презентував перелік із 1200 історичних будівель, які не мають охоронного статусу, але мають цінність. Коли цей перелік буде затверджений?

— Цей перелік формувався на основі історико-архітектурного опорного плану у складі якого уже були визначені об’єкти, які не мають статусу пам’яток, але є історично цінними.

Спочатку йшлося приблизно про півтори тисячі об’єктів. Однак ці обʼєкти потрібно було обстежити, здійснити фотофіксацію і за результатами — по кожному прийняти певні рішення. Хоч були стислі терміни і обʼєми досить значними, нам вдалось провести візуальне обстеження, змогли фізично пройтися по кожному, зробити фотофіксацію. До цієї роботи було залучено працівників Департаменту, фахівців Науково-методичного центру в тому числі і члени Консультативної ради.

У процесі було зафіксовано, що частини об’єктів уже не існує — такі випадки було відокремлено, до певної частини будівель доступ обмежено в звʼязку з режимними обмеженнями повʼязаними з військовими діями. Потім досить складним процесом було систематизувати усю цю інформацію в одну таблицю зі всіма напрацьованими вихідними даними, для подальшого опрацювання експертами.

Експертна група вивчила кожну позицію та по кожній надала свої пропозиції. Також було зафіксовано будівлі, які на час обстеження вже отримали статус памʼятки чи щойно виявленого обʼєкта культурної спадщини. Далі вже, на підставі опрацьованих матеріалів експертної групи, робоча група аналізувала пропозиції та зауваження та приймала подальші рішення по кожній категорії.

У результаті перелік був суттєво уточнений і доопрацьований. Зараз у ньому орієнтовно 1200 об’єктів. Найближчим часом ми плануємо подати його в остаточній редакції, і він буде винесений на розгляд сесії Київради.

— Коли депутати проголосують за цей перелік, які обмеження накладатимуться на власників цих об’єктів?

— Частина цих будівель після додаткових досліджень може отримати статус об’єктів культурної спадщини. У переліку є справді цінні споруди, які потенційно можуть бути внесені до відповідного реєстру.

Якщо це відбудеться, для власників діятимуть чіткі обмеження. Такі об’єкти не можна буде зносити, перебудовувати чи змінювати без погодження. Фактично йдеться про більш відповідальне ставлення до історичної забудови і збереження її автентичності.

Навіть у випадку перепланувань чи будь-яких змін власник буде зобов’язаний звертатися до органу охорони культурної спадщини і погоджувати подальші дії.

Паралельно на законодавчому рівні також готуються зміни щодо історичної забудови. Зокрема, вже є новий законопроєкт, який зараз проходить перше читання. Тобто ті підходи, які ми впроваджуємо на рівні міста, мають отримати і загальнодержавне закріплення.

Читайте також: «Як Київ захищає свої пам’ятки під час війни: Департамент охорони культурної спадщини прозвітував про роботу за рік».

Ірина ГЛАВАЦЬКА