Шлюбні мотиви Великодня: у музеї Івана Гончара показують унікальні фото
У музеї Івана Гончара знайомлять на документальних фото з Великодніми гуляннями хлопців і дівчат, кажуть, що після тривалого посту починався період зустрічей, гулянь та спільної творчості.
Великдень був для молоді в часи наших пращурів і релігійним святом, і часом, коли
хлопці й дівчата могли більше бачитися, придивлятися одне до одного та відкрито проявляти симпатію через пісні, ігри й танці.
Колекція світлин, як завжди все, що відкриває з власних архівів музей Івана Гончара — вражаюча. Кожне фото занурює у роздуми, спогади, заохочує більше дізнатись з історії.
Про Великодні гуляння музейники пишуть, що часто саме вони були першим крокам до створення нових родин.
«Ділимося тим, як саме відбувалися ці зустрічі та в які ігри бавилася молодь. Текст підготовлено на основі матеріалу Лесі Горошко-Погорецької», — зазначають організатори виставки.
Писанка, виявляється, була не лише неодмінним атрибутом Великодня, а й знаком уваги, симпатії.
«На Гуцульщині нею дякували за запрошення до танцю, на Опіллі — за частування під час Запустів. На Яворівщині хлопці співали дівчатам під вікнами й за це отримували писанки. А подекуди писанка була ще й частиною великодніх обливань — нею могли відкупитися від поливання або подарувати її поливальникам», — діляться історичними знахідками у музеї Івана Гончара.
А ще тут розповідають про флірт у піснях і дражнилках.
«Веснянки й гаївки були не лише про весну. У них часто звучали шлюбні мотиви, залицяння. Серед таких пісень були й жартівливі „передирки“ („перекори“, „дражнилки“) — тексти яких часто містили дошкульні і навіть сороміцькі закиди на адресу протилежної статі», — розкривають секрети молоді дослідники.
«Ярмарки на дівчат»: дослідники вважають, що в частині великодніх і весняних звичаїв збереглися сліди дуже давніх форм пошлюблення.
З розповідей бабусь ми знаємо, що раніше парубків з іншого села чи роду могли сприймати як «чужих», а знайомства між молоддю часто супроводжувалися суперництвом, жартами й символічними ритуалами.
«Одним із таких відгомонів були так звані „ярмарки на дівчат“. На Поділлі хлопці під час Масниці символічно „викуповували“ дівчат, а вже на Великдень ті дарували їм крашанки. Іноді такі обрядові ігри справді ставали початком реальних пар і майбутніх шлюбів», — пояснили традицію музейники.
Обіллєш — пару знайдеш, — це — про обливання у великодній понеділок.
Так виявляли симпатію. Батьки нерідко охоче дозволяли облити свою доньку, бо вірили, що це сприятиме її швидкому заміжжю.
Якщо ж дівчину ніхто не обливав, це сприймали як недобрий знак. А хлопець, який не облив жодної дівчини, вважався таким, що навряд чи одружиться цьогоріч.
Музей Івана Гончара цьогоріч на Великдень у Софії Київській співатиме весняний хоровод із с.Розкошівка для пар, які планують брати шлюб у найближчому майбутньому і готові це засвідчити за давньою традицією перед усією громадою.
12 квітня | 12:00-20:00.
Читайте також:
- «Безсмертя українців вишите на сорочках: Музей Гончара показав історію через вишиванки».
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»