«Попри політичні розбіжності, наша головна задача — розвиток міста», — голова фракції «УДАР» у Київраді Мирослава Смірнова
24 березня Київ розпочав процес завершення опалювального сезону і водночас входить у підготовку до наступної зими. Робити це доводиться в умовах війни, дефіциту коштів і складних відносин із центральною владою.
Енергетичний план міста досі не погоджений, водночас на
місцевому рівні доводиться ухвалювати рішення швидко і часто без
належної підтримки держави.
Паралельно виникають питання до роботи самої Київради — від кадрових
рішень до політичних конфліктів і тиску на депутатів. Наскільки це
впливає на ефективність управління містом? Про це для спільного проєкту
«Київ FM» та «Вечірнього Києва» поговорили з головою фракції «Удар
Віталія Кличка» у Київській міській раді Мирославою Смірновою.
З ЧАСТИНОЮ ГОЛІВ РАЙОННИХ АДМІНІСТРАЦІЙ ДІАЛОГ Є, З ЧАСТИНОЮ — СИТУАЦІЯ СКЛАДНА
— Мирославо Михайлівно, у грудні минулого року Ви очолили одну із
найбільших фракцій у Київській міські раді. Попри Ваш великий політичний досвід, наскільки це принципово інша робота — очолювати фракцію?
— Насправді це не принципово інша робота. Я вже третє скликання депутатка,
працювала головою адміністрації, тому це було моє рішення — використати свій
досвід, щоб налагодити комунікацію між Київською міською адміністрацією,
депутатськими фракціями і, передусім, киянами.
Впевненості додала і моя робота на держслужбі — я очолювала Департамент
суспільних комунікацій КМДА, де отримала великий досвід взаємодії з
громадськістю. І зараз ми багато працюємо над тим, щоб діалог між владою і
громадою був відкритий і чесний, щоб ні влада, ні громада не боялися викликів,
складних рішень і правди — навіть якщо вона неприємна.
Я вдячна фракції за підтримку. У мене немає проблем із комунікацією з
депутатами — всі розуміють рівень відповідальності. Якщо подивитися на
останні сесії Київської міської ради, саме фракція «Удар» давала максимальну
явку, бо ми, мабуть, одразу після мера найбільше відчуваємо відповідальність і
ті виклики, які стоять перед містом.
— Одразу після призначення в коментарі журналістам Ви говорили, що одним із основних задань для себе бачите налагодження роботи депутатського корпусу з районними адміністраціями, оскільки відсутність взаємодії позначається на роботі депутатів. Що в цьому плані вдалося зробити?
— Сталося так, що я очолила фракцію напередодні серйозних обстрілів і великих
викликів для Києва. Колосальна відповідальність лягла не тільки на Київську
міську раду та адміністрацію, а й на райони. І, мабуть, це й сприяло тому, що
комунікація почала налагоджуватися — вона стала більш людською, без політичного протистояння.
Бо те, що було раніше, іноді просто не вкладалося в голову. Ми пам’ятаємо
ситуації, зокрема в Деснянському районі та інших, коли депутат працює з
людьми, збирає підписи, добивається виділення коштів, а далі ці гроші або не
освоюються, або роботи виконуються формально — наприклад, ремонт даху в
грудні, або взагалі кошти знімаються через «неможливість виконання».
Фактично це виглядало як політичне замовлення — щоб знизити рейтинг
депутата з конкурентної партії чи фракції. Але це хибний підхід. Людина, яка
займається забезпеченням життєдіяльності району, має мінімально втягуватися
в політичні конфлікти. Я це кажу і з власного досвіду роботи головою адміністрації. Хоча ми розуміємо, що їм також ставлять певні задачі — з огляду на те, ким і як вони призначені.
Водночас зараз є певне «потепління» — можливо, через виклики, з якими
зіткнувся Київ. Ми бачимо, що місто фактично залишилося без належної
підтримки держави: 8 мільярдів торік у нас вилучили, ще понад 12 мільярдів -
це борг держави за різницю в тарифах. Тобто маємо мінус близько 20 мільярдів
у бюджеті Києва — а це податки киян. І це важливо розуміти.
Має бути відповідальність кожного: і окремого киянина, і міської влади, і держави. Ми всі відповідаємо за країну — навіть якщо комусь це не подобається.
— Ви згадали Деснянський район, його очільник є одним із найбільш
одіозних районних керманичів. Пам’ятаємо історію, яка сталася із
застосуванням насильства проти депутатки Ганни Старостенко, і тоді Київрада і до президента звернулася і до першої леді. Але жодної реакції не було, між тим, цей держслужбовець продовжує демонструвати відверто дивну поведінку. Є якісь важелі у депутатів, або у нас, киян, вплинути на це?
— Державний службовець такого рівня, публічна особа повинна розуміти: кожне
її слово і кожне рішення мають наслідки. Це відповідальність людини, яка
формує сигнал для суспільства. Який це сигнал? Бити жінок? Виганяти військових? Але бумеранг завжди повертається.
І в Офісі президента мають розуміти, що такі історії б’ють не лише по конкретній людині — це вдаряє по всій вертикалі влади. Тому до кадрових рішень треба ставитися дуже відповідально.
Інше питання — чи є зараз люди, які готові взяти на себе цю відповідальність у такий складний період: виправити ситуацію, виправдати очікування і виправити помилки попередників. Це теж не факт.
Попри політичні розбіжності, ми всі — керівники, і наша головна задача -
розвиток міста. Саме цим має керуватися кожен, хто працює в Києві.
Скажу відверто: з частиною голів адміністрацій діалог є, з частиною — ситуація
складна. І такі випадки мають ставати публічними. Бо за Конституцією джерело
влади — це народ, і він має реагувати. Ми бачимо, як у Європі люди реагують на
дії влади.
Так, у воєнний час неможливо виходити на мітинги чи акції. Але залишаються
законні інструменти — звернення, петиції, робота громадських організацій. І якщо це масово, це неможливо проігнорувати. Не лише 61 депутат, а громада Києва — це мільйони людей, і з цією позицією доведеться рахуватися. Кожен державний службовець має щодня зважати, що він говорить і що робить. Бо за кожну дію і за бездіяльність — є відповідальність.
ТИСК НА КИЇВ — ЦЕ ВЖЕ НЕ ЛИШЕ ПРО ВНУТРІШНЮ ПОЛІТИКУ, А Й ПРО РЕПУТАЦІЮ КРАЇНИ
— І ця відповідальність — не лише політична, а й перед законом? І це
вже сфера діяльності правоохоронних органів?
— Саме так. Але сьогодні ми бачимо, що, принаймні в Києві, правоохоронні
органи спрямовані на те, щоб тиснути на Київську міську державну
адміністрацію і депутатів міської ради. Я це відчула на собі. 28 квітня 2025 року у мене вдома були проведені обшуки, підставою для яких стало моє відрядження до Будапешта.
Так, я справді була запрошена на форум, де зустрічалася із заступником мера угорської столиці, доповідала про ситуацію в Україні, налагоджувала комунікацію з партнерами.
Друга історія — також відрядження, але вже в межах проєкту «Європейська
столиця демократії». Раз на три місяці там збираються партнери, і ми
презентуємо ініціативи Києва — відкритість, діалог із громадою, створення
відкритих просторів. Цю поїздку, до речі, оплачували організатори. І після
цього — кримінальна справа.
В обох випадках я ставила питання: ви справді вважаєте, що заступника мера
Будапешта або всіх учасників форуму потрібно викликати як свідків? Як на це
відреагують міжнародні партнери? Якою європейською демократією ми тоді
можемо оперувати?
Тому до відкриття і ведення таких справ потрібно підходити дуже обережно. Бо
мова вже не лише про внутрішню політику, а й про репутацію країни.
— Що по цим справам зараз, вони закриті чи якісь дії ще тривають?
— Я хочу нагадати, що з 2019 року в Київській міській адміністрації провели
понад 1200 обшуків. У різних підрозділах по колу вилучали тони документів,
вручили понад 300 підозр. І значна частина цих дій припала саме на минулий
рік. Водночас кількість обвинувальних вироків, які набрали законної сили, -
лише чотири.
Кримінальні провадження нерідко відкриваються за надуманими підставами.
Наведу приклад. В одному з комунальних підприємств провели тендер, після
якого правоохоронці відкрили кримінальну справу з формулюванням — «з
метою заволодіння бюджетними коштами». Хоча переміг підрядник, який
запропонував ціну на 2 мільйони гривень меншу. Тобто підприємство зекономило кошти бюджету, але і підрядник, і саме підприємство отримали кримінальну справу.
Це взагалі вкладається в логіку правової держави? Тому я хочу, щоб люди мислили критично. Не варто сприймати все поверхнево. Бо сьогодні дуже багато популізму і голої критики — а так бути не повинно.
ДОПОМОГА КИЄВУ — ЦЕ ДОПОМОГА КИЯНАМ, А НЕ ОСОБИСТО
МЕРУ
— План енергетичної стійкості Києва досі не затверджений РНБО. Хоча
документ був розроблений за участі багатьох експертів і підтриманий
депутатами. Що Київ буде робити?
— Ми розраховуємо, що центральна влада не зацікавлена в тому, щоб Київ залишився без тепла, води, електроенергії чи каналізації. Бо всі живуть і працюють у цьому місті. І має бути розуміння: Києву потрібно допомагати, а не ігнорувати. Ідеться не про допомогу меру, а про допомогу киянам. Київ — найбільше місто країни, з якого вилучають найбільше податків.
Це дуже великі кошти. Якщо в інших громадах вилучення ПДФО становить
близько 40%, то в Києві — до 60%. Є також військовий податок, який у нас
забрали, тарифна різниця — усе це накопичується.
При цьому є витрати, які неочевидні для людей. Наприклад, метрополітен: низький тариф не означає, що його не потрібно утримувати. Насправді він фінансується з міського бюджету — за рахунок податків киян.
Є багато таких речей, які не лежать на поверхні. Але формується спрощене уявлення — часто через телеграм-канали і поверхневі оцінки. У результаті складається викривлене ставлення і до влади, і до місцевого самоврядування.
Що стосується практичної частини: за інформацією з нарад у Київській міській
державній адміністрації, комунікація з державою є. Є очікування, що найближчим часом вона дасть результат, зокрема щодо передачі когенераційних установок.
Також у плані енергетичної стійкості передбачені низка заходів, які потребують
змін до законодавства. Скажімо, багато проєктів не реалізуються через тривалі
експертизи — іноді до восьми місяців. З такими строками підготуватися до зими
неможливо. Тому потрібні зміни до законів і підзаконних актів, щоб пришвидшити ці процеси.
Окреме питання — фінансування. Загальний обсяг потреб за планом — понад 1,1
мільярда євро. Частина коштів уже передбачена: близько 10 мільярдів гривень -
це ресурси міста, які вже працюють. Є ще окремий блок — близько 13 мільярдів
гривень, які місто також бере на себе. Ми плануємо залучати фінансування і через бюджет, і через міжнародних партнерів, зокрема ЄБРР, а також через кредити. Але значна частина коштів — це зона відповідальності держави. І тут виникає питання: інші міста, як-от Житомир чи Харків, отримували і обладнання, і фінансування. Чому Київ — ні?
У КИЇВРАДІ БАГАТО ЛЮДЕЙ, НА ЯКИХ НЕ ТАК ПРОСТО ВПЛИНУТИ
— 9 березня, коли депутати не зібралися на позачергову сесію, щоб ухвалити план енергетичної стійкості Києва, багато хто почав говорити про політичну кризу у Київській міській раді. Чи є підґрунтя, на Вашу думку, для цього?
— Насправді ситуація виглядала так: у четвер меру повідомили, що він має одноосібно підписати комплексний план. І вже на вечір п’ятниці потрібно було
зібрати депутатський корпус. Це об’єктивно складно. По-перше, є депутати, які служать. Їм потрібно оформлювати відпустку або писати заяви — це процедура, яка займає час.
По-друге, були різні обставини: хтось хворів, хтось не зміг приїхати, хтось мав іншу позицію. Частина фракцій не прийшла свідомо — висували свої вимоги.
Комусь ставили завдання: мовляв, нехай мер сам ухвалює рішення. Був і тиск. Але ті, на кого тиснули, все одно прийшли.
У Київраді багато людей, на яких не так просто вплинути. Я, наприклад, у таких ситуаціях займаю публічну позицію — говорю відкрито про те, що відбувається. Бо коли на тебе тиснуть, іншого варіанту просто не залишають. Я готова підтримувати своїх колег: приходити разом із ними, куди потрібно, залучати медіа, робити публічні заяви. Головне — щоб подібні ситуації не руйнували нормальну робочу комунікацію.
ПИТАННЯ ІЗ ГОЛОВОЮ ЗЕМЕЛЬНОЇ КОМІСІЇ ЗАЛИШАЄТЬСЯ
ПІДВІШЕНИМ
— Понад півроку у сесійній залі не розглядалися земельні питання. Торік депутати ухвалили нові правила підготовки та прийняття рішень щодо землі комунальної власності. Чому вони так і не запрацювали?
— Вони не запрацювали, адже після ухвалення цих правил жодного разу не
збиралася земельна комісія (Постійна комісія Київської міської ради з
питань архітектури, містопланування та земельних відносин — ред.).
Скажу відверто: я не знаю жодного депутата, який хотів би вийти з цієї комісії,
щоб не нести відповідальність за окремі рішення. Зараз комісія фактично без
голови. Перемовини щодо того, хто може взяти на себе цю відповідальність
тривають, але остаточного рішення поки немає — ситуація залишається підвішеною.
Водночас за регламентом є механізм: якщо комісія понад 35 днів не розглядає
питання, воно може виноситися до сесійної зали за мовчазною згодою. Тому, якщо комісія не запрацює і не збереться більшість, рішення, ймовірно, будуть одразу виноситися в сесійну залу. І тоді вже більшість депутатів голосуватиме і нестиме за них відповідальність.
— Вже майже рік вакантною у Київській міській раді лишається і посада секретаря. Чи ведуться якісь обговорення кандидатів, які могли б претендувати на цю посаду?
— Я думаю, що в кожній фракції є люди, які могли б взяти на себе цю відповідальність. Але питання в іншому — чи зможе та чи інша фракція зібрати достатньо голосів під свою кандидатуру.
Друге — це ризики. Людина, незалежно від фракції, має розуміти: секретар Київради — це фактично перший у списку тих, на кого починається тиск. У такий складний період взяти на себе ще й цю роль — серйозне рішення.
Водночас, на мою думку, Віталій Володимирович справляється: веде сесії, їх
організовує, рішення ухвалюються. Тому я не бачу зараз критичної проблеми в тому, що Київрада працює без секретаря. Апарат працює, взаємодія між депутатами є, секретаріати фракцій функціонують. Говорити про кризу чи нагальну необхідність призначення наразі, я б не стала.
Ірина ГЛАВАЦЬКА «Вечірній Київ»