Таємницю родини відкрили через весільну ікону у заповіднику «Переяслав» на Київщині
У Переяславському заповіднику оцифрували старовинні вінчальні ікони й встановили імена нареченої та нареченого, які створили сім’ю.
У Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав» під час оцифрування музейної колекції встановили імена подружжя, яке вінчалось під цими образами 150 років тому.
Команда НеМо: Ukrainian Heritage Monitoring Lab яка займається оцифруванням, відпрацювала ікони «Ісус Христос» та «Мати Божа Одигітрія» другої половини ХІХ століття.
Ці образи зберігаються у фондах Національного історико-етнографічного «Переяслав».
«Під час оцифрування вдалося відчитати написи на звороті ікон і встановити, що вони належали подружжю Терлецьких», — зазначили фахівці.
Йдеться про пару ікон «Ісус Христос» та «Мати Божа Одигітрія», створених не пізніше 1876 року як традиційний весільний дар.
«Тривалий час полотна вважалися анонімними зразками академічного іконопису. Завдяки зображенням надвисокої якості фахівцям вдалося «прочитати» їхню історію. Хоча автор образів невідомий, написи на звороті ікон чітко вказують на час і місце події. Петро й Олександра Терлецькі взяли шлюб у Стрітенській церкві міста Полтави 4 лютого 1876 року.
«Здавалося б, це — фрагмент родинної історії. І це так, але, якщо розібратись у контексті, — предмети стають ще й цікавими свідченнями історії України.
Насамперед саме прізвище — Терлецькі. Дуже поширене на заході України серед представників усіх соціальних станів. Однак на Лівобережжі це прізвище зустрічається значно рідше, і може свідчити про приналежність власників до старшин Гетьманщини чи духовенства, особливо зважаючи, що пара одружувалась у досить відомій церкві великого міста», — пишуть дослідники.
Вони зазначають, що Стрітенська церква — одна із найдавніших у Полтаві, парафія якої існувала принаймні з XVII століття. Та й церкву перебудовували кілька разів, останній зафіксований на світлинах варіант мав риси пізнього бароко. Храм нині втрачений, його зруйнували комуністи в 1937-1938 році.
Вінчались Терлецькі після 4 лютого 1876 року — уже після Валуєвського циркуляру та буквально за кілька місяців до Емського указу.
Ці документи забороняли використання української мови у всіх сферах життя.
«Якщо підпис українською яко народною ще можна собі уявити у невеликій сільській церкві, то для міщан, а ще бодай би з якимось статусом, це б означало чималі проблеми», — додають подробиць дослідники.
Вийшло так, що історія однієї сімʼї та її вінчальні образи показали складні історичні реалії українського суспільства в часі російських окупацій різних періодів.
«Це унікальний випадок, коли ікони дозволили відновити історію конкретної родини через понад століття», — наголосили дослідники.
У заповіднику додали, що традиція дарування парних ікон на весілля має візантійське походження і була поширена в православному світі.
Оцифрування музейних фондів здійснюється для збереження культурної спадщини, особливо в умовах війни, та дає змогу точніше досліджувати експонати.
Читайте також:
- «Володимирський собор і його куратор: 180 років від народження Адріана Прахова».
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»