«В мені є Україна»: найкоротший проспект у столиці отримав ім’я на честь Дмитра Павличка

Впродовж останнього часу вже Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом.

Серед них — і проспект Маршала Костянтина Рокоссовського в Оболонському районі столиці, що десятиліттями носив ім’я радянського воєначальника. Ця магістраль завдовжки лише 680 метрів, була спроєктована у 1960‑х і забудована у 1970‑ті роки.

Костянтин Рокоссовський був радянським воєначальником польського походження, маршалом Радянського Союзу та Польщі. Він командував фронтами під час Другої світової війни, зокрема у битві за Москву та у визволенні Польщі. Після війни очолював Міністерство оборони Польщі, але залишався тісно пов’язаним із радянською владою.

У радянський час його ім’я активно використовувалося в топоніміці — вулиці, площі, проспекти називали на честь «героїв війни» та воєначальників, що символізували радянську військову славу. Саме тому в Києві з’явився проспект Рокоссовського на Мінському масиві.

Вже у наш час, перейменування цього проспекту стало частиною процесу дерусифікації та декомунізації, спрямованого на очищення міського простору від назв, пов’язаних із радянським минулим та країною-агресоркою.

Згідно з результатами опитування у застосунку «Київ Цифровий», за перейменування проспекту Маршала Рокоссовського на проспект Дмитра Павличка проголосували понад 32 тисячі користувачів, і майже 88% з них підтримали нову назву.

Тож на початку грудня 2025 року Київрада ухвалила рішення офіційно перейменувати проспект, увічнивши ім’я Дмитра Павличка — поета, перекладача та громадського діяча, чия творчість і громадянська позиція стали символом української культури та боротьби за незалежність.

Він народився 28 вересня 1929 року в селі Стопчатів на Івано-Франківщині у багатодітній селянській родині. У юності Дмитро приєднався до загону УПА, за що потрапив під арешт — цей досвід залишив глибокий слід у його світогляді.

Початкову освіту Дмитро Павличко здобув у польськомовній школі в Яблунові, згодом навчався в Коломийській українській гімназії, а пізніше — у Яблунівській середній школі.

Свій перший вірш написав ще у третьому чи четвертому класі, а 1944 року, навчаючись у Коломийській гімназії, створив текст, який увійшов до його книжки «Спочатку». Уже тоді він відчув: поезія — це не фотографія, а дійсність, яку творить уява. «Дійсність, створена фантазією людини, набагато краща за фотографію, і живе вона вічно», — згадував пізніше видатний поет.

З осені 1945-го до літа 1946 року він перебував під арештом за звинуваченням у належності до УПА. Сам Павличко не приховував цього факту: у своїх інтерв’ю він згадував, що його загін було розпущено, а його самого відправили назад до школи.

«У шістнадцять років я став українським повстанцем», — згадував поет. У квітні 1945-го п’ятеро хлопців зі Стопчатова, серед яких був і Дмитро, разом із п’ятьма ровесниками з сусіднього Великого Ключева приєдналися до сотні, якою командував Спартан. Перед тим гітлерівці схопили його брата Петра, який навчався у школі старшин УПА в Карпатах, і розстріляли його в Коломиї. «Мама плакала, батько мене не пускав, але я твердо сказав: мушу наздогнати німців і помститися їм за брата», — згадував Павличко.

Пережите у юності стало важливим підґрунтям для його літературної роботи. Уже перші збірки — «Любов і ненависть», «Чорна нитка», «Гранослов», «Сонети подільської осені» — продемонстрували майстерність Павличка у класичних формах та його прагнення до соціально значущої тематики.

У 1964 році він переїхав із родиною до Києва й очолив сценарну майстерню кіностудії імені Довженка.

Згодом, у 1971–1978 роках, редагував журнал «Всесвіт», який під його керівництвом перетворився на справжній культурний феномен, відкриваючи українцям світову літературу. У 1977 році Павличко став лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка, а згодом отримав чимало інших високих нагород.

На думку літературознавців, саме Дмитро Павличко утвердився як один із найвизначніших майстрів сонета в українській поезії. Його творчість у цій класичній формі поєднувала витончену художню майстерність із гострою громадянською пристрастю. Він не обмежувався лише власними циклами — Павличко прагнув показати українському читачеві багатство світової традиції. У 1983 році він уклав антологію «Світовий сонет», де представив переклади європейських авторів, відкривши нові горизонти для української літератури.

Цікаво, що у радянський період поет був членом КПРС і писав ідеологічні тексти, які згодом викликали гучну критику. Проте саме він став одним із організаторів Народного руху України, Товариства української мови імені Тараса Шевченка, був народним депутатом кількох скликань, очолював комітет із закордонних справ Верховної Ради.

Дмитро Павличко — один із авторів Декларації про державний суверенітет України та першої зовнішньополітичної доктрини незалежної держави. Його позиція часто була радикальною: він виступав проти російської мови як «мови окупантів», закликав до заборони КПУ, підтримував українську церкву.

У літературі він залишив десятки збірок поезій, сонетів, поем і притч, а також мемуари «Спогади». Його творчість поєднує класичну форму й політичну пристрасність, інтимну лірику й громадянську поезію. Його тексти ставали піснями, які знали й співали мільйони українців, а його позиція залишалася непохитною, як карпатські скелі.

Помер Дмитро Павличко 29 січня 2023 року у Києві, похований у рідному Стопчатові поруч із батьками. Його життя — це шлях від юного повстанця до державного діяча, від радянського літератора до символу української незалежності.

Рідні та громадськість згадували Дмитра Павличка як людину, яка своїм словом і вчинками формувала українську ідентичність. Для когось він залишився батьком і наставником, для інших — голосом покоління, що прокладало шлях до свободи. Його пам’ять вшановували не лише у колі близьких, а й у широкому суспільному просторі: у виступах, публікаціях, культурних акціях. Павличко став символом того, що поезія може бути не лише мистецтвом, а й дороговказом для нації.

***

Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.

У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.

До теми: у Святошинському районі з’явилася вулиця Олександра Дорошкевича.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»