Кубок пам’яті «Гряна»: як футбол об’єднує побратимів, родину та небайдужих

У Києві пройшов футбольний Кубок пам’яті Олександра «Гряна» Гряника — бійця, на той час полку «Азов», який загинув під час оборони Маріуполя.

Турнір традиційно організовують його батьки за участі побратимів, друзів та футбольної спільноти.

Для родини та близьких це не просто спортивна подія, а спосіб говорити про пам’ять мовою, якою жив сам Олександр — мовою спорту та єдності.

Ще з юних років Олександр захоплювався різними видами спортивної активності, однак з часом його вибір остаточно зупинився на футболі.

Він грав з однолітками, брав участь у турнірах і змаганнях, а згодом поринув у фанатський рух.

Його вибір припав на київський клуб «Динамо», разом із вболівальниками якого Сашко долучився до подій Революції гідності.

Мати бійця Ольга Гряник згадує, що син рідко ділився подробицями своєї участі в протестах:

«Він зазвичай казав: „Я піду просто подивитись, стоятиму в стороні“. Вже потім я побачила в інтернеті фото з коктейлями молотова, які кидав Саня. Він рідко щось розповідав, певно беріг наш спокій».

Після Майдану багато його учасників одразу поїхали на схід захищати країну на початку російсько-української війни.

Олександр також прагнув долучитися до боротьби, однак батьки переконали його завершити навчання, адже він був на останньому курсі університету.

Пробувши вдома стільки, скільки міг, юнак усе ж ухвалив рішення приєднатися до полку «Азов».

«Грян» пройшов курс молодого бійця та додатковий екзамен на витривалість «Спартан».

З 2016 року він служив піхотинцем, згодом кулеметником. Пізніше продовжив контракт, щоб потрапити до пресслужби та опанувати пілотування дронів.

Водночас він не хотів остаточно прощатися з бойовим підрозділом, тому знову повернувся на позицію кулеметника й поставив собі нову мету — вступ до спецпідрозділу снайперів «Знаки» в межах полку.

Зрештою Олександру вдалося потрапити до підрозділу та отримати довгоочікуваний і заслужений шеврон.

У 2022 році він планував пожити цивільним життям, однак повномасштабне вторгнення росії зруйнувало всі плани.

Олександр одразу став на захист Київщини, але не полишав прагнення допомогти побратимам і рідного полку «Азов», які перебували в оточеному Маріуполі.

«Грян» прийняв рішення взяти участь в авіапрориві на «Азовсталь». Загалом у Маріуполь направили 16 бортів, три з яких окупанти змогли збити.

У перший же день «Грян» отримав осколкові поранення стегна та руки від танкового снаряда, однак відмовився від госпіталізації та продовжив участь у боях.

8 травня російські війська скинули авіабомбу в бункер, де перебувала група Олександра.

Попри болючу втрату батьки захисника знайшли в собі сили нести пам’ять про сина.

Цьогоріч до Кубка пам’яті долучилися п’ять команд — друзі Олександра, футбольні фанати, побратими та небайдужі.

Турнір уже став постійним місцем зустрічі для людей, яких об’єднує спільна історія та пам’ять.

«Цей турнір вже став постійним. Тут зібралися друзі Саши, його батька, військові. Ми вдячні кожному, особливо тим, хто зараз боронить нашу країну. Я часто відчуваю Сашу поряд, сьогодні він також з нами. Він все це бачить», — говорить Ольга Гряник, мати Олександра.

Вона також наголошує, що пам’ять про полеглих не повинна обмежуватися лише скорботою:

«Пам’ять це не тільки журба. Це можливість згадувати про наших героїв влаштовувати заходи, які будуть нести цю пам’ять у ваших серцях і серцях ваших дітей. Країна яка не пам’ятає своїх героїв, свою історію — не має майбутнього».

Попри всі складнощі та внутрішній біль батьки Олександра несуть пам’ять про сина через його улюблені справи, які додавали йому жаги до життя та руху.

Журналістка та громадська діячка Алевтина Швецова згадує, що вшанування полеглих було частиною внутрішньої культури підрозділу ще задовго до початку повномасштабного вторгнення.

«В „Азові“, до 2022 року, була традиція вшанування пам’яті бійців, які загинули у російсько-українській війні. З 2014 року Сашко активно долучався до цих заходів, а сьогодні на турнірі ми вшановуємо його пам’ять. Участь у таких заходах це приклад для нашої молоді, українців та українок», — підкреслила Алевтина.

Олександр був багатогранною особистістю, мав багато захоплень та хобі, які тепер стали формою пам’яті для його близьких та небайдужих.

«Ольга та Сергій Гряники допомагають нам пам’ятати. Двічі на рік вони організовують сходження на українські вершини, футбольні турніри, до яких долучаються небайдужі. Це дуже велика робота, яка йде паралельно з усвідомленням найболючішої втрати у житті», — розповіла Алевтина Шевцова.

Читайте також:

Не зміг покинути побратимів і полетів у Маріуполь: у Києві встановили меморіальну дошку Олександру «Гряну» Грянику.

Олександра ПЛАКІНА, «Вечірній Київ»