«Крок за кроком ми приводимо спортивні об’єкти Києва до стандартів доступності», — заступниця голови КМДА Олена Говорова

У столиці вже працюють нові центри, запускаються програми за позабюджетні кошти, а спортивні бази, як-от «Спартак», отримують друге життя.

В інтерв’ю для спільного проєкту «Київ FM» та «Вечірнього Києва» заступниця голови КМДА Олена Говорова розповіла про те, як Київ сьогодні зберігає і розвиває спортивну сферу.

НАШЕ ЗАВДАННЯ — СТВОРИТИ УМОВИ ДЛЯ ВИХОВАННЯ ЧЕМПІОНІВ

— Пані Олено, Ви — бронзова призерка Олімпіади-2000 у стрибках у висоту. Як олімпійський досвід допомагає Вам сьогодні в роботі заступниці голови КМДА?

— Безперечно, цей досвід зі мною й досі. У спорті всі, хто досягає високих результатів, завжди працює на конкретну мету. Це постійний рух від одного змагання до іншого — чемпіонат світу, Європи, Олімпійські ігри. Ти завжди налаштований на результат.

Саме такий підхід я використовую і в роботі сьогодні. Крім того, спорт — це про комунікацію. Коли ти все життя перебуваєш у спортивному середовищі, вмієш будувати взаємодію, працювати в команді. Це дуже допомагає у щоденній роботі й дозволяє швидше знаходити рішення.

Ще один важливий момент — уміння не зупинятися. Спортивний досвід навчив: якщо щось не вдалося з першого разу, це не фініш. Завжди можна знайти інший шлях. І, як правило, коли пробуєш різні варіанти, результат обов’язково з’являється.

— Як багато об’єктів спортивної інфраструктури зазнали пошкоджень унаслідок повітряних атак?

— На жаль, постраждало чимало об’єктів. Зокрема, школа «Атлет» у Дарницькому районі, база футбольного клубу «Київський локомотив», спортивний комплекс «Спартак», а також навчально-спортивний комплекс «Авангард», який зазнав пошкоджень ще на початку повномасштабної війни.

Попри те, що «Авангард» перебуває у підпорядкуванні Міністерства молоді та спорту, кияни об’єдналися, щоб якнайшвидше відновити його роботу. Ми разом із тренерами, вихованцями спортивних шкіл і містянами провели толоку, відновили баскетбольний зал, а згодом організували благодійний матч за участі відомих спортсменів, артистів і блогерів.

Особливо серйозно постраждала база футбольного клубу «Київський локомотив» — там, на жаль, навіть загинула людина. Під час візиту мера Парижа Анн Ідальго до Києва ми продемонстрували масштаби руйнувань. За результатами цієї зустрічі Париж виділив 100 тисяч євро на часткове відновлення спортивної бази. Ще 100 тисяч євро було надано метрополією Парижа — на придбання автобуса та спортивної форми для дітей, які там тренуються, зокрема й для внутрішньо переміщених осіб.

Що стосується школи «Атлет», там уже провели поточні ремонти, зокрема замінили вікна. На наступний рік заплановане відновлення футбольного поля. На базі «Спартак» відновили легкоатлетичну доріжку, яка зазнала пошкоджень.

Загалом наше завдання — максимально швидко ліквідовувати наслідки атак, щоб тренувальний процес для дітей і киян не зупинявся.

— Коли ми говоримо про розвиток спорту в такому великому місті, як Київ, що це означає на практиці?

— Передусім — це збереження дітей, які займаються спортом, і тренерів, які з ними працюють. Це також збереження та відновлення спортивної інфраструктури, де ці діти можуть тренуватися навіть в умовах війни.

Місто підтримує спортсменів, зокрема через стипендії міського голови для молодих і талановитих атлетів. Паралельно ми працюємо над відновленням об’єктів спортивної інфраструктури. Один із прикладів — навчально-спортивна база «Спартак», яку два роки тому передали в комунальну власність. Відтоді там провели значний обсяг робіт, щоб діти могли повноцінно тренуватися.

Ще один важливий напрям — оновлення матеріально-технічної бази. Наприклад, у дитячо-юнацькій спортивній школі зі спортивної гімнастики обладнання не змінювали понад 30 років. Торік, за підтримки федерації та завдяки Стеллі Захаровій, місто отримало нове обладнання для юних гімнастів і гімнасток.

Розвиток спорту сьогодні — це створення умов, збереження середовища і робота на перспективу. Зокрема, щоб після перемоги ми змогли повернути дітей, які через війну виїхали за кордон, і дати їм можливість знову займатися спортом у Києві.

БЕЗБАР’ЄРНІСТЬ — ОБОВ’ЯЗКОВА УМОВА ДЛЯ СПОРТОБ’ЄКТІВ КИЄВА

— Як місто впроваджує принципи безбар’єрності у спортивній інфраструктурі?

— Для нас це обов’язкова умова, бо всі об’єкти в комунальній власності мають бути доступними і для ветеранів, і для людей з інвалідністю. Без цього сьогодні неможливо говорити про розвиток спорту як системи.

Наприклад, на стадіоні «Спартак» уже створений реабілітаційний центр для ветеранів і спортсменів. Сам стадіон дуже старий, там багато сходів, утім ми вже облаштували майданчики та підйоми, щоб людина на кріслі колісному могла безперешкодно дістатися до центру. Окремо опрацьовуємо рішення з додатковим входом — щоб заїзд був максимально зручним і одразу вів до спортивної інфраструктури.

У дитячо-юнацьких спортивних школах, де зараз тривають капітальні ремонти, безбар’єрність закладаємо одразу. Фактично без цього об’єкт не може бути введений в експлуатацію.

Є й складніші кейси. Наприклад, реабілітаційний центр у легкоатлетичному манежі розташований на третьому поверсі, і туди важко дістатися. Тому ми зараз думаємо над встановленням ліфта, щоб люди могли безпечно підніматися й отримувати послуги. Аналогічно — в басейні на Бастіонній: завершуємо ремонт роздягалень та інженерних систем і так само враховуємо вимоги безбар’єрного простору.

МІСТО РОЗГЛЯДАЄ АЛЬТЕРНАТИВУ «КРИЖИНЦІ» НА БАЗІ «АВАНГАРДУ»

— Оскільки ми вже говоримо про інфраструктуру, не можу не запитати про долю льодового спорткомплексу «Крижинка». Чи є підстави для побоювань батьків, що цей майданчик може припинити роботу?

— Будівля «Крижинки» перебуває у приватній власності. У листопаді змінився власник. Спочатку він не розглядав можливості подальшого функціонування ковзанки. Після переговорів Департаменту молоді та спорту і моїх особистих зустрічей із новим власником нам вдалося досягти домовленості: тренувальний процес не буде припинений щонайменше до кінця спортивного сезону, тобто до 31 травня.

Наразі чинний договір оренди гарантує роботу ковзанки для двох дитячо-юнацьких спортивних шкіл: «Лідер» і «Сюїта». Місто щороку сплачує близько 8 мільйонів гривень за оренду цих приміщень. Для нас принципово важливо, щоб діти продовжували тренування, а тренери могли працювати без перерв.

Паралельно ми обговорюємо з власником можливість довгострокової оренди. У такому форматі місто готове долучатися до підтримки об’єкта. Наразі я не можу сказати, чи йдеться саме про «Крижинку» в її нинішньому форматі, чи про альтернативну ковзанку, однак головне — щоб тренувальний процес для дітей не переривався.

— Якщо орієнтуватися на ваше спілкування з новим власником, чи є відчуття, що він готовий піти назустріч місту?

— Зі свого боку ми робимо все можливе, щоб власник погодився на довгострокову оренду, й ковзанка лишилася в міській спортивній інфраструктурі. Для нас це принципова позиція.

Водночас ми розуміємо, що місто має думати й про альтернативи. Є ще навчально-спортивна база «Авангард», яка перебуває у власності Міністерства молоді та спорту. Наскільки мені відомо, тренувальний процес там давно не ведеться.

Саме тому Департамент молоді та спорту ініціював питання передачі цієї бази в комунальну власність. У такому разі місто зможе провести ремонт і запустити ще одну ковзанку. Це значно простіше й швидше, ніж будувати новий об’єкт із нуля.

Поки що офіційної відповіді від Міністерства молоді та спорту ми не отримали, але це питання в роботі, і ми обов’язково інформуватимемо про подальші рішення.

— Якщо не «Авангард», які альтернативи? Чи має місто інші льодові майданчики, де могли б тренуватися діти?

Льодових майданчиків у Києві катастрофічно не вистачає, і це об’єктивна проблема.

Наразі місто використовує кілька варіантів: комунальний майданчик «Шалет», а також орендує години для тренувань на ВДНГ і на АТЕКу. Утім цього, безумовно, недостатньо.

Саме тому ми опрацьовуємо можливість створення ще однієї ковзанки на стадіоні «Спартак». Технічні можливості для цього є, але одразу скажу — йдеться про позабюджетне фінансування. Ми розуміємо пріоритети міста в умовах війни, тому рухаємося обережно й відповідально.

Не хочу забігати наперед, утім робота в цьому напрямі триває. Сподіваюся, вже у вересні Київ отримає ще одну ковзанку.

ЛЬОДОВІ ВИДИ СПОРТУ В КИЄВІ ПОПУЛЯРНІ, АЛЕ МАЙДАНЧИКІВ БРАКУЄ

— А загалом зимові, принаймні льодові, види спорту популярні в Києві?

— Так, і дуже. У Києві шалена кількість дітей займається зимовими видами спорту: шорт-трек, фігурне катання, хокей. Попит величезний настільки, що тренування у хокеїстів і фігуристів часто починаються о 5:00 або 5:30. Причина проста: майданчиків не вистачає.

Після початку повномасштабної війни кількість дітей, які займаються, наприклад, хокеєм, навіть зросла — до столиці приїжджають родини з інших регіонів, і діти продовжують тренування вже тут.

Ще до 2022 року місто планувало реалізувати проєкт ковзанок у 5 районах Києва. Йшлося не про змагальні арени, а про мультифункціональні майданчики: взимку — ковзанка, влітку — простір для ігрових видів спорту. На жаль, війна внесла свої корективи, і цей проєкт поставили на паузу.

Водночас ми не зупинилися. Ми не говоримо: «У нас нічого немає і ми нічого не можемо». Ми шукаємо можливості: кошти, партнерів, обладнання для ковзанок. Це дороговартісний напрям, утім його потрібно розвивати.

Я добре знаю цю історію і як мама спортсмена. Мій син 5 років займався хокеєм. Ми їздили з Подолу на ВДНГ на тренування о 7–8 ранку. Так і народжуються спортсмени — через дисципліну, витривалість і системну роботу.

— Загалом дитячий спорт — це те, куди потрібно вкладати максимально, якщо ми хочемо виховати майбутніх чемпіонів. Ідеться не лише про інфраструктуру, а й про підходи. Ви не раз говорили, що головне завдання тренера — «утримати дитину в спорті». Як місто допомагає саме в цьому?

— Насамперед у Києві діють спеціальні програми підтримки для молодих і талановитих спортсменів. Ми системно працюємо з тренерами, намагаємося створити для них стабільні умови. Дитячо-юнацькі спортивні школи віднесені до критично важливих підприємств — і це принципове рішення.

Є види спорту, де кадрова ситуація особливо складна. Наприклад, у хокеї практично немає жінок-тренерок — працюють переважно чоловіки. Тому питання збереження тренерського складу для нас дуже важливе.

Місто продовжує фінансувати спорт у повному обсязі. Ми намагаємося закривати проблеми з усіх боків — ті, що стоять перед нами вже сьогодні.

Будь-який тренер або директор ДЮСШ може звернутися безпосередньо до Департаменту, і ми намагаємося оперативно реагувати. Наприклад, школа акробатики на Спортивній площі роками працювала без опалення. Після передачі в комунальну власність ми вирішили це питання: зробили опалення, ремонти, створили нормальні умови для тренувань.

Так само відновлюємо поля, оновлюємо простори, щоб діти могли займатися футболом та іншими видами спорту. Усе, що залежить від міста, ми робимо.

СПОРТ — ОДИН ІЗ ГОЛОВНИХ ШЛЯХІВ РЕАБІЛІТАЦІЇ ТА СОЦІАЛІЗАЦІЇ ВЕТЕРАНІВ І ВЕТЕРАНОК

— Ще один важливий напрям, який потребує уваги, — ветеранський спорт. Як сьогодні вибудувана система роботи Києва з ветеранською спільнотою?

— Ветеранів багато, і ми розуміємо: їх потрібно соціалізувати, відновлювати, реабілітувати через спорт.

Нам було важливо об’єднати ці можливості й створити зрозумілу систему, щоб ветеран чітко знав: куди звернутися, які є опції і навіщо. Саме тому ми створили окрему установу КНП «Мілітарі Спорт», яка займається виключно ветеранським спортом. Очолює її Анатолій Єгоров — ветеран, людина зсередини процесу, тож усі питання й потреби йому зрозумілі.

Ми активно співпрацюємо з Федерацією стронгмену України — вона є флагманом цього напряму. Не завжди всі рішення знаходяться швидко, інколи виникають гострі дискусії, однак важливо, що ми підтримуємо одне одного й рухаємося вперед.

Крім того, у Київському міському центрі «Інваспорт» створене окреме відділення для роботи з ветеранами та їхніми родинами. Уже є конкретні результати й успіхи на всеукраїнських змаганнях.

Я бачу хлопців, які після реабілітації кажуть: «Ми не зупиняємося. Ми хочемо йти далі — у паралімпійську збірну, на Паралімпійські ігри, за нагородами». І це найкращий показник того, що система працює.

Сьогодні ветерани можуть займатися дзюдо, плаванням, легкою атлетикою, керлінгом, стрільбою з лука та іншими видами спорту. Через «Інваспорт» вони продовжують реабілітацію і повертаються до активного життя.

— Ветеранський спорт — це напрям, де активно залучають громадський сектор і благодійні кошти. Я знаю, що місто вже реалізує такі проєкти. Про які з них можете розповісти?

— Цього року наші ветерани виїжджали на навчально-тренувальні збори до Італії — за позабюджетні кошти. Повне фінансування поїздки взяла на себе компанія Uklon. Протягом 10 днів ветерани тренувалися, а згодом взяли участь у Всесвітніх пляжних іграх у новому виді спорту — Laser Run.

Це показові змагання, адже саме Laser Run планують включити до програми Паралімпійських ігор. В Італію поїхали троє українських ветеранів — і вони вибороли перше, друге та третє місця. Важливо, що хлопці змагалися на милицях, а не на спеціальних протезах, водночас показали найкращий результат.

До підтримки долучилася й Федерація — через членські внески, а також Паралімпійський комітет Туреччини. Ми намагаємося охопити всі можливі напрями співпраці.

Із компанією Uklon ми працюємо вже рік і домовилися продовжувати партнерство й надалі. Зараз формуємо дорожню карту на наступний рік, щоб системно розвивати цей напрям.

Так само активно співпрацюємо з громадським сектором: зокрема з громадською організацією «Струм», яка допомагала в організації форумів, та з Українською військовою лігою.

Ми відкриті до співпраці з усіма, хто готовий долучатися до розвитку ветеранського спорту. Також працюємо з Асоціацією ПараХокею України — і сподіваюся, що результати цього проєкту вже будуть помітні у вересні.

— Коли ми говоримо про спорт для ветеранів, то йдеться і про регулярні тренування, і про участь у змаганнях, і про програми, що допомагають повернути фізичну форму після поранень?

— Так, і це дуже важливе розмежування. Є ветерани, які кажуть: «Мені не потрібні змагання. Я хочу просто відновитися, займатися спортом для себе» — і це абсолютно нормально. Інші навпаки налаштовані на результат, хочуть рухатися далі й виходити на змагальний рівень.

Саме тому ми паралельно говоримо і про інфраструктуру, і про різні формати залучення. Наприклад, я вже згадувала про Асоціацію ПараХокею України. Я була на змаганнях, де виступали команди ветеранів — це дуже високий накал, справжні спортивні баталії. Для мене це було відкриття.

Сьогодні в парахокеї вже сформована команда з 15 ветеранів. Вони мотивовані, налаштовані на розвиток і потребують подальшої підтримки. Я щиро вдячна людям, які взялися за цей напрям, зокрема Костянтину Сімчуку, який багато вкладає у розвиток парахокею. Тут немає байдужих — люди працюють за покликом.

Крім того, Міністерство у справах ветеранів запустило програму спортивної ветеранської допомоги — з компенсацією занять у спортивних клубах. Київ також долучається: ветерани можуть займатися в мережах клубів Apollo, Sport Life та інших.

ТРЕНЕРСЬКА БАЗА Є, УТІМ ЇЇ ПОТРІБНО ПОСИЛЮВАТИ

— Що стосується тренерів: хто ці люди і чи достатньо їх сьогодні?

— Тренери є, утім їх потрібно постійно розвивати й залучати нових. У нас працює система «Інваспорт» — як всеукраїнська, так і міська. Там є фахівці, які вже мають досвід роботи з людьми з інвалідністю і сьогодні працюють також із ветеранами.

Є тренери з дитячо-юнацьких спортивних шкіл, які паралельно тренують ветеранів. Є федерації, які зацікавлені в цьому напрямі і залучають своїх фахівців. Тобто база є, але її потрібно посилювати, зокрема, через навчання, обмін досвідом, підготовку інструкторів.

Важливу роль тут відіграють люди, які вже мають практику. Наприклад, Ксенія Літвінова, яка працює з командою «Титанові». Її підопічні брали участь у півмарафонах, марафонах, змаганнях з боксу. Вона ділиться напрацьованими програмами, досвідом, підходами — і це дозволяє вирощувати нове покоління тренерів, які вміють працювати саме з ветеранами.

Ідеться не про медичну реабілітацію, а про тренерів, які розуміють специфіку поранень, навантажень і психологічного стану.

Коли ми проводили зустрічі з такими тренерами, для мене було важливо побачити їхні очі й зрозуміти: це не історія «дві години відпрацював і пішов». Це частина їхнього життя. Вони викладаються повністю.

А завдання міста — створити належні умови, щоб ветеран міг прийти в басейн чи спортзал тоді, коли йому це потрібно, і отримати якісну підтримку.

«СПАРТАК» СТАЄ БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНОЮ СПОРТБАЗОЮ

— Ви в цій розмові неодноразово згадували оновлений спортивний комплекс «Спартак». Що сьогодні там доступно і для кого?

— «Спартак» справді оживає. Раніше це була переважно регбійна база, і багато хто хвилювався, що буде далі. Сьогодні ми відновили поле — і там уже проходять національні змагання з регбі.

Відновили готель, де проживають спортсмени. Створили новий тренажерний і кардіозал. Зробили ремонт у залі для легкоатлетів, щоб можна було тренуватися в холодну пору року. Провели освітлення для вечірніх тренувань, облаштували вуличні тренажери під відкритим небом.

Зараз опрацьовуємо питання відновлення басейну — шукаємо фінансування. Також зробили ремонт огорожі та вхідної групи, бо простір має бути не лише функціональним, а й привабливим.

Окремо хочу згадати: завдяки активістам ми відновили барельєф гладіатора Спартака й прибрали радянську символіку. Для мене принципово, щоб цей стадіон асоціювався з українськими спортсменами і нашими досягненнями.

Ми відновили легкоатлетичну доріжку, зараз працюємо над секторами для стрибків у довжину й висоту. Уже приходять діти, телефонують батьки, цікавляться секціями.

На базі займаються діти, дорослі, регбісти, легкоатлети, є й футбол, хоча не в такій кількості. Але головне — «Спартак» живе, наповнюється людьми й має потенціал для розвитку, зокрема і для облаштування льодової ковзанки в майбутньому.

— Назвіть, будь ласка, три професійні події, які принесли вам найбільше задоволення й емоцій у 2025 році

— Знову повернуся до бази «Спартак». Для мене це, без перебільшення, подія номер один.

Ми зробили це разом із партнерами, за позабюджетні кошти. І для мене принципово, що цей простір не просто відкрили, а зробили якісно: там комфортно, сучасно, туди хочеться приходити. Я добре пам’ятаю, що було на цьому місці раніше, і бачу, як усе змінилося — це дає величезне відчуття сенсу роботи.

Я дуже радію, коли нам вдається знаходити можливості там, де здається, що їх немає. Коли всі кажуть: війна, немає коштів, не час, а з’являється обладнання для спортивних гімнастів, з’являються діти, які показують високі результати, з’являються нові умови.

Для мене все, що стосується спорту, — це про подолання «не можна». Про те, як у складних умовах ми змогли створити якісні умови для спортсменів і підтримати тренерів. Саме це приносить найбільше професійне задоволення.

Читайте також:

• «Розмови року: 25 інтерв’ю „Вечірнього Києва“, які читали, обговорювали й поширювали».

Ірина ГЛАВАЦЬКА, «Вечірній Київ»