На Байковому кладовищі попрощалися з 26-річною аеророзвідницею «УДА» Ланою Чорногорською
Найгірше, що випало на долю української молоді — це необхідність ховати своїх друзів. Лана Чорногорська мала б реалізовувати сміливі культурні проєкти та втілювати свої креативні ідеї в мирному житті, натомість вона стала «очима» Української добровольчої армії. Попри втому та щире зізнання, що їй вперше по-справжньому страшно, «Саті» повернулася на фронт до своєї команди, де і прийняла свій останній бій. Тепер друзі та побратими обіцяють: її голос, який закликав кричати про війну, не затихне.
1 січня на Південному напрямку обірвалося життя аеророзвідниці Української добровольчої армії (УДА) Лани «Саті» Чорногорської. 26-річна захисниця загинула внаслідок влучання ворожого дрона, залишивши по собі пам’ять як про талановиту мисткиню, культурну діячку та відважну воїнку.
У своєму підрозділі «Удачники» вона була незамінною: Лана опанувала повний цикл роботи з безпілотниками — від технічної підготовки до виконання складних бойових завдань як штурман та операторка FPV-дронів.
Прощання із «Саті» відбулося 6 січня у меморіальній залі Байкового кладовища в Києві. Попри сніжний морозний день, віддати шану захисниці прийшли сотні людей.
Гіркоту втрати розділив і побратим загиблої, боєць підрозділу «УДА». Звертаючись до присутніх, він озвучив те, що сьогодні відчуває ціле покоління: «Найгірше, що можна робити, коли тобі 25–27 років — це ховати своїх друзів, своїх побратимів, своїх посестер. І ми, бійці „УДА“, переживаємо зараз цей момент. Хто знав Лану, для всіх нас це дуже важка і непоправна втрата…»
Він розповів про життєвий шлях молодої захисниці: вона народилася в Запорізькій області, вчилася у Дніпрі, працювала у Харкові та жила в Києві. Її знали як людину неймовірної внутрішньої свободи.
«Дуже автентична, унікальна, войовнича, щира та справжня. Такої, як вона, дійсно більше ніколи не буде. „Саті“ була ідейною людиною з класними креативними підходами», — продовжив військовий.
За словами посестер, Чорногорська вміла поєднувати ніжність із внутрішньою сталевою стійкістю, об’єднуючи навколо себе абсолютно різних людей.
«Попри ніжність і добро, вона була сильною. Її сила була в тому, щоб щодня робити те, що вважаєш правильним. Лана є великим прикладом для всіх нас», — лунало в залі.
Про цей складний вибір — бути сильною, коли страшно — розповіла і близька подруга Поліна Вернигора. Повномасштабне вторгнення перетворило їхнє давнє знайомство на дружбу, сповнену щирих розмов про ціну, яку платить молодь за свободу. Під час останньої відпустки Лана вперше дозволила собі бути вразливою.
«Ми багато говорили про смерть — про те, що на нашу молодість випадає забагато втрат. Лана сказала: „Мені страшно, вперше мені справді страшно“. Вона була втомлена, але не могла не повернутися, бо знала, що там є її команда. У цьому й полягала її сутність — „Саті“ не могла не поїхати, бо знала, що на неї розраховують», — згадує Поліна.
За її словами, прийняти таку втрату майже неможливо, але пам’ять має бути сильнішою за смерть: «Поки жива пам’ять — житиме все те, що вона робила за життя».
Наприкінці церемонії військові подякували всім небайдужим, медіа та батальйону «Госпітальєри» за допомогу в організації прощання.
Вічна слава та вдячність захисниці!
Фото та відео Даші Гришиної
Читайте також: Пішов на фронт у 19, загинув — у 21: історія киянина Владислава Агеєва, стрільця-санітара Третьої ОШБР
Даша ГРИШИНА, «Вечірній Київ»