Як працює медико-волонтерська місія FRIDA Ukraine у прифронтових зонах: інтерв’ю з Владиславою Романюк та Крістіною Авраменко
Волонтерська медична організація FRIDA Ukraine з’явилась у перші тижні повномасштабної війни — без готової стратегії, офісу чи великої команди. Сьогодні це десятки лікарів, міжнародні партнери, системні виїзні місії та тисячі пацієнтів у прифронтових і деокупованих громадах.
Журналістка «Вечірнього Києва» зустрілась у столичному офісі й поговорила з двома лікарками місії медичних волонтерів FRIDA Ukraine — керівницею організації Владиславою Романюк і Крістіною Авраменко. Вони розповіли про те, як ініціатива «знизу» перетворилася на медичну організацію, що працює там, де медицини майже не залишилося, і чому інколи людям важливо привезти не лише ліки, а й відчуття, що про них пам’ятають.
Лише за 2025 рік лікарі FRIDA Ukraine провели 62 виїзні місії у Запорізькій, Сумській, Чернігівській, Київській, Житомирській, Черкаській, Закарпатській, Херсонській, Миколаївській областях.
Вони також прийняли 7 тисяч 419 пацієнтів і надали понад 42 тисячі медичних послуг.
«ЗУПИНИТИСЯ БУЛО НЕМОЖЛИВО»
Про витоки знаної в Україні волонтерської медичної місії «Вечірньому Києву» розповіла Крістіна Авраменко — координаторка виїзних медичних місій FRIDA Ukrain.
— Крістіно, як виникла FRIDA Ukraine і як волонтерська ініціатива переросла в масштабну медичну організацію?
Крістіна: - FRIDA Ukraine з’явилась на початку повномасштабного вторгнення — у березні 2022 року. Спершу не було жодного плану створювати організацію. Наші засновники, Роман Гольдман і Марк Невяжський, громадяни Ізраїлю, перебували в Києві й особисто застали перші дні війни. Народ Ізраїлю добре розуміє, що таке війна, тому вони не могли залишатися осторонь.
Тоді була критична ситуація з медикаментами: аптеки закривалися, лікарі виїжджають, люди залишалися без життєво необхідної терапії, особливо пацієнти з хронічними захворюваннями.
Роман і Марк мали широку мережу професійних контактів, тож колеги й партнери почали надсилати необхідні ліки, а вони — розвозити й безкоштовно передавати їх людям.
Ще наприкінці лютого, маючи можливість перетинати кордон, вони допомагали евакуювати українців: зустрічали людей на кордоні, вивозили сім’ї, хворих, маломобільних — усіх, хто потребував допомоги. Коли навантаження на кордон зменшилося, фокус знову змістився на медикаменти й адресну допомогу в Києві.
Після деокупації Ірпеня, Бучі, Чернігівщини волонтери почали їздити туди, і FRIDA Ukraine долучилася до цих поїздок. Тоді стало очевидно: просто роздавати ліки недостатньо. Люди запитували, як їх приймати, у якому дозуванні, що робити далі. А ми не були лікарями. Саме тому з’явився допис із закликом до медиків приєднуватися.
— Хто першим з лікарів долучився до місії?
Крістіна: — Першою лікаркою, яка відгукнулася, була Владислава Романюк.
Вона залучила колег, і поступово навколо FRIDA Ukraine почала формуватися медична команда. Спершу це були консультації «між видачею медикаментів», а згодом — повноцінні виїзні прийоми.
Потреби людей лише зростали: до терапевтів додалися кардіологи, гінекологи, урологи, спеціалісти УЗД. Так місія природно перетворилася на медичну організацію.
Зупинитися було неможливо. Ми розширювали географію, залучали донорів і бізнес, вибудовували партнерства. Сьогодні FRIDA Ukraine — це великі міжнародні проєкти, співпраця з UNICEF та іншими глобальними організаціями, серйозна звітність і велика відповідальність.
«МИ ПРИВОЗИМО ЛЮДЯМ ВІДЧУТТЯ, ЩО ВОНИ НЕ ПОКИНУТІ»
Владислава Романюк — лікарка та керівниця організації FRIDA Ukraine продовжує розповідь, вона у місії — увесь час повномасштабної війни й має багато особистого лікарського досвіду і спогадів про те, як і кому допомагали медики-волонтери.
— Владиславо, ви в місії FRIDA Ukraine з кінця березня — початку квітня 2022 року. Це був час деокупації Київщини, що ви робили?
Владислава: — Наші перші виїзди були невеликими, радше розвідницькими. Команда складалася буквально з кількох людей: ідеологів місії — двох небайдужих волонтерів з Ізраїля, представників Першого тель-авівського госпіталю Марка Невяжського та Романа Гольдмана, мене як лікаря-терапевта й гастроентеролога, хірурга, фельдшера швидкої та медсестри.
Перший виїзд був у Бородянку — ми роздавали гуманітарну допомогу і намагалися зрозуміти, чим можемо бути корисні.
А перша повноцінна медична місія відбулася вже в Чернігівській області, одразу після її деокупації.
— Якою тоді була ситуація на місцях?
Владислава: — Людей приходило небагато — 30–40 на день. Не було зв’язку, інформацію про наш приїзд писали від руки на оголошеннях біля магазинів. Але майже всі, хто приходив, мали величезну потребу не лише в медичній допомозі, а й у можливості просто виговоритися — розповісти про місяць окупації.
Ми побачили серйозну проблему занедбаних хвороб.
Не через війну як таку, а через те, що ще до неї багато людей роками не обстежувалися й не лікувалися.
І тоді стало зрозуміло: одного терапевта недостатньо. Потрібні кардіологи, ендокринологи, лікарі УЗД, гінекологи. Так FRIDA Ukraine почала зростати.
«НАШЕ ЗАВДАННЯ — НЕ ПРОСТО ОГЛЯНУТИ, А ПРОВЕСТИ ЛЮДИНУ ДАЛІ»
— Владиславо, ви згадували, що зараз робота місії значно структурованіша. Як саме ви обираєте локації?
Владислава: — Ми дуже виросли — кількісно, професійно й організаційно. Якщо раніше це були хаотичні поїздки «як вийде», то зараз наша робота розпланована щонайменше на рік уперед.
Ми маємо ліцензію МОЗ, працюємо у взаємодії з Міністерством охорони здоров’я, обласними департаментами, гуманітарними кластерами.
На початку ж усе трималося на дзвінках і довірі. Нас ніхто не «протежував», ми були ініціативою знизу. Часто чули у відповідь: «Нам нічого не треба». Але поступово ми знаходили людей, які були готові співпрацювати. Сьогодні, коли ми кажемо, що їдемо в область, — нас чекають і знають. FRIDA Ukraine стала знаком якості.
— Якщо під час огляду ви розумієте, що людині потрібне подальше лікування, як це відбувається?
Владислава: — Це залежить від напрямку. Наприклад, у дитячих проєктах ми ведемо кожну дитину разом із керівництвом закладу: організовуємо обстеження, лікування, передаємо медикаменти.
У напрямі OncoCare ми проводимо повноцінний онкоскринінг — з аналізами, біопсіями, патоморфологією. Є окремий координатор, який тримає зв’язок із кожним пацієнтом, повідомляє результати та допомагає пройти подальший шлях лікування.
Під час регулярних виїздів, якщо бачимо ургентний стан, — домовляємося з лікарнями, транспортуємо пацієнтів або викликаємо швидку. Якщо ситуація не критична, більшість лікарів залишають свої контакти, щоб пацієнти могли консультуватися далі.
Особливий фокус — гінекологія. Ми наполягаємо, щоб кожна жінка, незалежно від віку, проходила повне обстеження. Якщо потрібне оперативне втручання, скеровуємо до перевірених лікарів у системі НСЗУ — так, щоб людина отримала безкоштовну і гідну допомогу.
«БАГАТО ПРОБЛЕМ МОЖНА БУЛО ВИРІШИТИ ЩЕ РОКІВ 10-20 ТОМУ…»
Як зазначила у розмові з «Вечірнім Києвмо» Крістіна Авраменко, близько 80% роботи лікарів-волонтерів з місії — це консультативні прийоми. Але з часом можливості значно розширилися. У FRIDA Ukraine почали займатися евакуацією маломобільних пацієнтів із зон бойових дій, реалізовувати спеціалізовані медичні проєкти.
— Крістіно, розкажіть детальніше про проєкти?
Крістіна: — Один із них — встановлення гастростом дітям у будинку-інтернаті в Смілі, це було у співпраці з «Охматдитом». Ми організовували госпіталізацію, супровід, операцію й подальше повернення дітей. Ми й надалі підтримуємо цей заклад і відстежуємо результати нашої роботи.
У межах місій ми також надаємо діагностичні послуги: УЗД, лабораторні обстеження. Завдяки партнерству з лабораторією «ДІЛА» пацієнти безкоштовно проходять ПСА-скринінг раку простати та пап-тести для раннього виявлення раку шийки матки.
Якось одній з жінок наші фахівці видалили доброякісне утворення на шкірі розміром з апельсин… вона прожила з ним років двадцять. Потім жінка дякувала, що стала нормально рухатись і ми повернули комфорт у її непросте життя.
Окремий напрям — проєкт OncoCare: мобільний онкологічний скринінг для безсимптомних пацієнтів у громадах, де немає доступу до вузьких спеціалістів.
— Роботи у лікарів багато і вона проходить далеко не у зоні комфорту… Хто ці люди, які безплатно їдуть у складні регіони?
Крістіна: — Переважна більшість наших лікарів — волонтери з України. Вони мають основну роботу й у вихідні їдуть у прифронтові громади, щоб безкоштовно надавати допомогу. До нас також долучаються медики з Ізраїлю, США, Німеччини.
FRIDA Ukraine бере на себе всю організацію: дорогу, проживання, харчування, обладнання, безпеку. Лікареві потрібно лише знайти час і бажання.
— У далеких селах, містечках, проблеми з медичним обслуговуванням виникли не тільки під час війни, який стан здоров’я тамтешніх пацієнтів і які ваші висновки?
Крістіна: -Ми працюємо там, де проблеми з доступом до медицини існували ще до війни: у сільських громадах, де максимум — фельдшер і сімейний лікар.
Covid і повномасштабна війна лише поглибили цю прірву. Люди роками не проходили обстежень, тому ми часто бачимо надзвичайно запущені випадки.
Для лікарів це інколи унікальний клінічний досвід, але з людської точки зору — це боляче. Багато проблем можна було вирішити за кілька годин ще 10–20 років тому.
— Кожна поїздка місії — усвідомлений ризик…
Крістіна: — Так, кожна поїздка — ризик. Ми узгоджуємо місії з військово-цивільними адміністраціями, працюємо з медичним кластером, забезпечуємо волонтерів бронежилетами та аптечками. Буває, що місії доводиться скасовувати в останній момент. Під прямі обстріли ми, на щастя, не потрапляли, але працюємо в умовах постійної небезпеки.
«ХЕРСОН ПОСІДАЄ ОКРЕМЕ МІСЦЕ У СЕРЦІ FRIDA Ukraine»
Крістіна Авраменко розповіла «Вечірньому Києву», що вона приєдналась до FRIDA Ukraine одразу після звільнення Херсона. А на окупованій території досі живуть її близькі. Оскільки на херсонців росіські війська влаштовують фактично «сафарі». полюючи за цивільними людьми і дітьми дронами, то надання допомоги у цій місцевості — особливо ризиковане. Але поранених дуже багато.
Владислава Романюк розповіла про особливості роботи на Херсонщині.
— Владиславо, ви багато працюєте в Херсонській області. Що для вас означає цей регіон?
Владислава: — Херсон — це окрема історія і окреме місце в серці FRIDA Ukraine. Уже на другий день після деокупації туди поїхала наша розвідкоманда з гуманітарною допомогою. Відтоді ми буваємо там щонайменше раз на місяць.
Медична інфраструктура там була практично знищена — окупанти вивезли все. Пам’ятаю, як ми приїхали в лікарню без світла, з однією лампочкою в коридорі, і робили УЗД у повній темряві. Для місцевих лікарів навіть такі базові речі були недоступні.
Херсонці живуть під постійними обстрілами. Вони можуть бути різкими, злими — але це наслідок того, в яких умовах вони існують. Лікар або приймає це і співпереживає, або не витримує таких виїздів.
«ІНОДІ ДОСТАТНЬО ПРИВЕЗТИ „ШМАТОЧОК“ УКРАЇНИ…»
— У кожного з вас десятки людських історій у пам’яті — після поїздок. Що найбільше врізалось?
Владислава: — Їх і справді — тисячі. Але одна з найсильніших — про усиновлення. За ці роки троє наших лікарів усиновили дітей з тих дитячих будинків, куди ми їздили. Це були непрості діти, але ці історії стали можливими саме завдяки нашим поїздкам.
Діти у прийронтових зонах — живуть у підвалах. Без світла, без можливості гратися, виходити на повітря, повноцінно спілкуватись. Це було дуже боляче усвідомлювати — хотілося їх забрати і врятувати. Якось у одому із сіл Єгор, 12 років, сказав: «Я люблю Україну, все буде добре».
Таких дітей там багато, і вони не винні в жодних політичних процесах. І я переконана, що з наближенням бойових дій дітей треба примусово евакуйовувати.
А я ще пам’ятаю виїзди на Донеччину — у Часів Яр і Сіверськ. Люди жили під землею, і ми були першими лікарями, яких вони бачили за роки. Один військовий журналіст тоді запитав: «Навіщо ви ризикуєте життям, якщо глобально нічого не зміните?»
І відповідь була проста: ми можемо привезти людям у підвали шматочок України — відчуття, що вони не покинуті, що про них пам’ятають. Іноді саме це стає вирішальним.
— Це ваша мотивація і сенс роботи у місії?
Владислава: — Так. Розуміння, що кожен виїзд — не випадковий. Хтось вчасно дізнався про онкологію, хтось погодився на евакуацію, хтось відчув просту людську доброту. Це і є те, заради чого ми їздимо.
— Ви згадували випадки смерті людей, ви були свідками?
Крістіна: — Так. Ми заходили в деякі будинки, де люди вже загинули, і ми просто йшли далі, бо не мали часу і ресурсів.
Це абсурдні та жорстокі реалії війни, до яких доводиться звикати, аби захистити власну психіку.
FRIDA Ukraine для мене — це не лише медицина. Це спосіб залишатися на зв’язку з людьми, регіонами і країною, яка продовжує боротися.
Читайте також:
- «Розмови року: 25 інтерв’ю „Вечірнього Києва“, які читали, обговорювали й поширювали».
Усі фото — FRIDA Ukraine
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»