«Учителі — герої, а діти — моє натхнення»: історія британця, який підтримує українські школи

87‑річний британець Робін Джовіт уже кілька років поспіль приїжджає в Україну, щоб допомагати дітям. Він збирає кошти британських благодійників, за які для шкіл закуповують генератори, акумуляторні батареї та STEM‑обладнання.

Цього року його подорож була особливо насиченою й розписаною по днях: Київ, Харків, Запоріжжя. У кожному місті він зустрічався зі школярами та вчителями, багато говорив із людьми, уважно слухав їхні історії, проблеми, сподівання та надії.

Поспілкуватися з паном Робіном особисто не вдалося, тож відповіді на запитання він надиктовував уже в дорозі — у поїзді до Варшави. Він також надсилав фотографії та відео зі своєї поїздки й знову й знову захоплювався стійкістю українців.

Втім, є те, про що він скромно промовчав: дрони для шкіл та для Артеку в Пущі‑Водиці він придбав за власні кошти. Знайшов їх на лондонських сайтах і через місцеве відділення «Нової пошти» (у Лондоні працюють два відділення) переслав в Україну.

Його знайомі з Ротарі клуб Київ-Сіті розповідають, наскільки щиро він переймається тим, щоб діти мали можливість навчатися керувати дронами, навіть найпростішими. А школярі — у повному захваті від такої можливості.

— Під час вашого тогорічного візиту ви оголосили амбітні плани: збір коштів на обладнання для спеціалізованих шкіл (зокрема 3D‑принтери) та закупівлю шкільних автобусів. Розкажіть, будь ласка, більше про результати цієї роботи. Що вже вдалося реалізувати та доставити в Україну?

— Окрім раніше переданих речей — ноутбуків, акумуляторних батарей, вуличного спортивного освітлення, навчальних матеріалів — ми поставили 3D‑принтери та лазерні сканери. Зокрема, 10 — до Харкова, з яких 5 я передав особисто під час візиту.

Також два 3D‑принтери були передані школі в Бородянці, плотер — школі в Бузовій Київської області, а комплект нових акумуляторних батарей — школі №5 у Києві.

До речі, у Великій Британії я знаю багатьох людей, які співпрацюють із волонтерами, що постачають транспорт для українських військових.

— Чи відчуваєте ви втому світу від війни у своїй роботі з британськими донорами?

— Так, певний вплив є. Події в Судані та Газі спершу помітно ускладнили збір коштів — увага донорів завжди обмежена, і нові кризи неминуче відтягують ресурси. Але водночас я бачу й інший бік: моя власна мотивація, постійні поїздки в Україну та щирі розповіді про дітей, яких я зустрічаю, допомагають людям у Британії не забувати про війну.

Крім того, деякі недавні політичні рішення у США, які, на думку багатьох, можуть погіршити становище українських дітей, стали для донорів додатковим аргументом діяти, а не відвертатися. Люди розуміють: якщо світ втомиться, діти заплатять за це найбільшу ціну.

Тому, попри труднощі, мені вдається переконувати донорів продовжувати підтримку — через чесні розмови, конкретні результати та нагадування, що кожна їхня пожертва безпосередньо змінює життя українських дітей.

— Ви згадали про передачу 3D‑принтерів. Чому, на вашу думку, важливо надавати такі сучасні технології зараз, коли школи часто мають базові потреби — у безпеці чи теплі? Яка філософія стоїть за цим рішенням?

— Так, у шкіл є багато базових проблем — безпека, тепло. І все це потребує великих інвестицій. Саме тому ми/я зосереджуємося на конкретних речах, які можемо забезпечити реально.

— Цього разу ви знову відвідали українські освітні заклади. Як би ви порівняли те, що бачите зараз, із попереднім візитом? Чи відчуваєте зміни в настроях учителів і учнів або в їхніх умовах навчання?

— Великі інвестиції в укриття покращили навчальний процес і зменшили частку онлайн‑уроків. Також, на мою думку, у розмовах зі студентами та вчителями відчувалося більше жаги до навчання. Водночас я помітив більше болю у відповідях учителів, коли запитував, чи є в їхніх родинах військові.
І ще — у кожній школі вчителі демонстрували щиру зацікавленість STEM‑освітою та тими речами, які ми прагнемо постачати: 3D‑принтерами, лазерними сканерами, наборами для кодування тощо.

Я також кажу людям у Великій Британії, що вчителі — це герої. У них є власні сімейні проблеми, і водночас вони мають справлятися з проблемами дітей — не завжди очевидними для іноземного відвідувача.

— Яка історія, зустріч або деталь, яку ви побачили під час цієї поїздки, вразила вас найбільше і чому?

— Мав розмову відверту розмову із декількома жінками, поставив їм провокативне питання, що вони робитимуть, якщо Росія переможе. Вони відповіли, що залишаться в Україні попри війну, але не уявляють свого майбутнього в країні, яку могла б підкорити Росія. Хоча, додали, що багато хто просто не має можливості виїхати…

А ще мене дуже розчули діти, які співали й обіймали мене. Особливо — маленька дівчинка, що подарувала ляльку, зроблену власноруч. Я домовився, щоб її батькам передали гроші на подарунок до Святого Миколая.

— Розкажіть про взаємодію між Ротарі‑клубами у Великій Британії та українськими волонтерськими організаціями, що працюють у Сполученому Королівстві. Чи є у вас успішні приклади спільних проєктів?

— У кожному місті є кілька Ротарі‑клубів, вони співпрацюють, частково об’єднуючи зусилля зі збору коштів, але кожен зосереджується на власних напрямках допомоги.

Щодо моєї роботи з Ротарі‑клубом Kew Gardens, ми співпрацюємо з одним клубом у Києві та одним у Харкові, а також налагодили нові зв’язки зі Львовом і Запоріжжям, які я відвідав уперше.

Партнерські українські клуби: Rotary Club Kyiv‑City; Rotary Club Kharkiv International; Rotary Club Ukraine Unity; Rotary Club Zaporizhzhia‑Khortytsia. Найкраще працювати з одним клубом у кожному місті, щоб уникнути плутанини.

— Що є вашим головним особистим мотиватором продовжувати цю діяльність, витрачати час і сили на поїздки до країни, де триває війна?

— Мої головні мотиватори — це пристрасть допомагати дітям і бажання підтримувати їх до завершення війни. Але у 87 років я вже відчуваю, що сил стає менше.

— З якими думками ви повертаєтеся додому цього разу?

— Після більш тривалої та змістовної поїздки мої думки змінилися. Я вражений ентузіазмом школярів до навчання, особливо STEM. Водночас боляче бачити потреби дітей із фізичними, ментальними та вродженими порушеннями, які потребують благодійної підтримки, часто — від Ротарі.

Вражає стійкість дорослих, які продовжують жити попри тривоги.

А в більш особистих розмовах я почув про: проблеми в шлюбах через ПТСР у партнерів, самотність у вдів, кількість переселенців, тривогу за майбутнє своїх дітей. А також нестачу чистої питної води.

Сподіваюся, одного дня міжнародні медіа більше писатимуть та показуватимуть історії про людей. Наразі ж вони зосереджені на новинах про переговори з Путіним, кількість загиблих і поранених від дронів і ракет та про відключення електроенергії…

 — Чи окреслили вже пріоритетні цілі для наступної гуманітарної місії в Україну?

— Мій перший пріоритет — зібрати більше коштів (наразі £121 000) для шкіл у Києві, Харкові та Запоріжжі, забезпечити STEM‑обладнання для підготовки нового покоління інженерів, допомогти благодійним організаціям, які ми відвідали, та просувати у медіа реальні історії. Сподіваюся, що ця розмова допоможе привернути увагу до цього проєкту.

На завершення зазначу, що я не зміг би робити все це без чудової та відданої підтримки колег із Ротарі в Україні, особливо Сергія Завадського, який був зі мною від самого початку.

Читайте також:

Триває прийом заявок на національний конкурс «Благодійна Україна-2025»

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»