У Києві попрощались з військовим і медійником Олександром «Бромом» Берменком. ФОТОРЕПОРТАЖ
Олександр «Бром» Берменко десятки років працював продюсером на телебаченні. Захищав Україну з 2014 року, а на початку повномасштабного вторгнення повернувся з Чехії, де мав роботу, — і знову пішов на фронт.
Прощання з військовим Олександром Берменком сьогодні відбувалось у трьох локаціях. Киянина проводжали у Центральному військовому шпиталі на Печерську, потім — віддали останню шану на Майдані, а звідти поїхали до храму Петра і Павла на Центральному міському кладовищі на Берковцях, де відспівували та поховали.
Медійники, друзі й рідні ділились спогадами про «Сашка», як його звично звали все життя.
Останнім місцем служби Олександра Берменка була 71-ша окрема єгерська бригада (71 ОЄМБР). Це військове формування Десантно-штурмових військ (ДШВ) Збройних сил України, яке спеціалізується на веденні бойових дій у специфічних умовах, таких як лісисто-болотиста місцевість, і є частиною 8-го десантно-штурмового корпусу.
Дмитро Теленков, був головним редактором телеканалу, де працював Олександр Берменко. Він згадує сьогодні його тонкий гумор і неосяжну доброту. А ще — відданість Україні.
«Я вже збився з рахунку, скільки разів він потрапляв на війну… Спочатку було АТО, потім ще раз, потім ще раз. Він повертався, потім він туди знову йшов. Саша завжди був такий, знаєте, спокійний, добрий, врівноважений. У нього була можливість до великої війни виїхати за кордон — працювати. От я тільки сьогодні дізнався про те, що він поїхав за кордон, почав працювати, а на четвертий день — повернувся. Він пішов на фронт. От це якраз те, що характеризує Олександра, як особистість».
Олександр пішов у АТО добровольцем, був у 95-й десантно-штурмовій бригаді, згодом — у 25-й ОШБР. А коли почалася повномасштабна війна, він перебував в Чехії. Коли всі виїжджали з країни — він повернувся», — уточнила життєві віхи військового Людмила Головіна, яка багато років працювала із Захисником на культовій програмі «Доброго ранку, Україно!».
Людмила зазначила: «Сашко загинув, коли йому було 54 роки, 7 лютого 2025-го. І він вважався безвісти зниклим до певного часу. Ми думаємо, що коли була в травні велика передача тіл, саме тоді його повернули додому. У в Чернігівському морзі його особу встановили вже по ДНК».
Лише у листопаді цьогоріч про упізнання тіла Олександра Берменка повідомили дружині, доньці та брату.
«Так, місцем загибелі був Покровський напрямок, селище Янтарне…», — згадала Людмила Головіна.
Найближчим до Олександра був молодший на сім років брат Олексій. Сьогодні він розповів, що у складні для родини часи Сашко фактично був йому за батька. Мама багато років хворіла і була лежачою, тож молодший опікувався нею.
Олексій поділився, що коли почалось широкомасштабне вторгнення, то брат сказав:
«Зробімо такий вчинок, за який би нам було б не соромно… Це було реально круто і чесно. Він повернувся з Чехії й пішов на фронт. Сашко був на вдачу воїном, він був мотивований, фізично розвинутий, в нього був хороший настрій і він вмів вирішувати легко багато проблем».
Сьогодні Олексію було важко говорити про загиблого брата. Він зізнався, що не може повірити у те, що його «Сашеньки» вже немає.
«Всередині відкрилась якась безодня… Він був Людиною… Дуже сильною, з нереальним почуттям гумору. А тепер це місце в моїй душі — порожнє. Як буде далі? Буду Сашеньку ще більше любити…»
Біля труни з тілом загиблого Захисника були безутішні донька та дружина.
Побратим Олександра Берменка, В’ячеслав Мельничук, зазначив, що загиблий був для нього не просто старшим товаришем, він був у віці його батька. Тож з самого початку на фронті між військовими склались довірливі відносини.
«Він був старшим групи, він людей заводив, був з ними на позиціях, коли тримали оборону, він виводив їх з передової… Саша — це дуже достойна людина. Він за темпераментом спокійний, він — людина високих моральних якостей. Олександр ніколи нікого не підставляв і так, як він був справжнім лідером — вів за собою людей. Я дуже багато чому вчився в нього. Я знав, що завжди можна на нього розраховувати. Ось оце і є мій головний посил», — розповів на прощанні з Олександром Берменком військовий.
Після останньої шани Захисникові, національний прапор, який вкривав його труну, передали дружині. Олександра Берменка поховали на Алеї героїв Центрального міського кладовища.
Читайте також:
- «Захищали небо над Україною: у Києві попрощалися з Мирославою Копчею та Артуром Вільчинським».
Ольга СКОТНІКОВА, Віра ДЕРЕВ’ЯНКО, «Вечірній Київ»