У царстві тіней буду розмовляти українською: письменнику Майку Йогансену- 130
Поет, прозаїк, перекладач, філолог і сценарист — Майк Йогансен був одним із найяскравіших представників українського авангарду 1920-х років. Його творчість і громадянська позиція зробили його ключовою фігурою доби «Розстріляного відродження».
28 жовтня виповнюється 130 років з дня народження Майка Йогансена — поета, перекладача, філолога і новатора української літератури. У день пам’яті видатного письменника «Вечірній Київ» згадує його життєвий і творчий шлях.
Михайло Йогансен народився 28 жовтня 1895 року в Харкові в родині вчителя німецької мови. Його батько мав латвійське походження і скандинавське коріння, а мати — Ганна Крамаревська — походила з родини старобільських козаків.
У родині Йогансенів росли четверо дітей — двоє синів і двоє доньок. Початкову освіту їм давав батько, який із раннього віку привчав до німецької мови: діти опановували її буквально з пелюшок. Майкові він давав читати «Фауста» Гете в оригіналі. Ще змалку Михась мріяв про далекі мандрівки, захоплювався мовами і згодом опанував майже всі європейські.
Середню освіту юнак здобув у Третій харківській чоловічій гімназії, де навчався поруч із майбутніми поетами-футуристами та науковцями. Перший вірш написав у дев’ятирічному віці німецькою мовою — на дверях льоху. Згодом, під впливом викладачів школи імені Грінченка, перейшов на українську, яку обрав як мову своєї творчості.
У «Автобіографії» 1929 року він згадував:
«Року 1918-го спробував писати вірші українською мовою і знайшов, що вони виходять природніше».
У 1917 році вступив до історико-філологічного факультету Харківського Імператорського університету, де спеціалізувався на латині. Йогансен володів понад десятьма мовами — від англійської, німецької, французької до старогрецької та латини — і перекладав твори Шекспіра, Шиллера, Едгара По, Кіплінга, Веллса та інших.
Під час голоду 1918–1922 років втратив батька, брата і сестру. З юності працював репетитором, а своє життя описував лаконічно: «Не пив, не курив і не мав жінок».
На початку 1920-х років долучився до харківського літературного середовища, став співзасновником Спілки пролетарських письменників «Гарт», а згодом — ВАПЛІТЕ. Навколо нього гуртувалися Юрій Яновський, Микола Бажан, Юрій Смолич, Василь Еллан-Блакитний, Микола Хвильовий, Володимир Сосюра. Його пов’язувала дружба з Олександром Довженком — спільне захоплення полюванням і риболовлею тривало до конфлікту навколо сценарію «Звенигори».
Сидять, зліва направо: Павло Тичина, Микола Хвильовий, Микола Куліш (розстріляний 9 жовтня 1937, Сандармох), Олекса Слісаренко (розстріляний 3 листопада 1937, Сандармох), Майк Йогансен (розстріляний 27 жовтня 1937, Київ), Гордій Коцюба (розстріляний 17 грудня 1938, Харків), Петро Панч, Аркадій Любченко.
Стоять, зліва направо: Михайло Майський, Григорій Епік (розстріляний 3 листопада 1937, Сандармох), Олександр Копиленко, Іван Сенченко, Павло Іванов, Юрій Смолич, Олесь Досвітній (розстріляний 3 березня 1934, Харків), Іван Дніпровський. Фото: Вікіпедія
У 1925 році письменник видав пригодницький роман «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших» під псевдонімом Віллі Вецеліус. Кожен розділ виходив окремим випуском, і загальний наклад сягнув 100 тисяч примірників — справжній бестселер свого часу.
Майк Йогансен активно співпрацював із театром «Березіль», писав у співавторстві з Миколю Хвильовим і Остапом Вишнею, цікавився новаторськими ідеями Леся Курбаса. Його стиль — точний, іронічний, філологічно вивірений.
Він експериментував із формами: сюжетний вірш, балада, нарис, поєднання прози й поезії, містифікація. Вірш «Я знаю: загину», написаний 1920 року, звучить як передчуття власної долі.
У 1928–1930 роках заснував «Техно-мистецьку групу A» та альманах «Літературний ярмарок», де поєднувались літературні експерименти, гумор і філологічна точність:
«Я дуже люблю слово і я думаю, воно відповідає мені любов’ю… Я люблю його за те, що воно грається зі мною, розважає мене, утішає й ніколи не забуває про мене», — стверджував письменник.
У літературі він експериментував із формами: сюжетний вірш, балада, віршоване оповідання, нарис, поєднання прози й поезії, містифікація. Його стиль — точний, іронічний, глибоко філологічний. Вірш «Я знаю: загину», написаний 1920 року, звучить як передчуття власної долі.
Майк Йогансен — автор восьми поетичних збірок, чотирнадцяти прозових книг, чотирьох дитячих видань і першого українського підручника з теорії літератури — «Як будується оповідання» (1928). Серед найвідоміших творів — «Кроковеє коло», «Ясен», «17 хвилин», «Подорож доктора Леонардо…», «Луб’яне решето», «Собака, що лазив на дерево», «Три подорожі», «Під парусом на дубі», «Кос-Чагил на Ембі».
Про його особисте життя відомо небагато: письменник був одружений тричі і кожен зі шлюбів залишив помітний слід у біографії.
Першу дружину Майк залишив сам. Подружжя виховувало сина Віктора, якому Йогансен присвятив свою першу поетичну збірку «Д’горі» (1921). Згодом присвяту було знято, а син виховувався бабусею — матір’ю письменника.
Друга дружина — художниця та скульпторка Алла Гербурт — стала не лише партнеркою, а й творчою соратницею: саме вона оформила найкраще видання «Подорожі доктора Леонардо…».
У них народився син Гайочок, але у 1935 році їхній шлюб розпався, коли Алла закохалася в Михайла Бойчука та народила йому доньку Ганну. Майк Йогансен болісно переживав зраду дружини, писавши Миколі Бажану:
«З жінкою розійшлися ми остаточно. Так сказать, назавжди. Жаліти мене не треба. Я не з таких, кого жаліють. Я курю».
Після цього, за спогадами Юрія Смолича, письменник зробився «женоненависником», часто говорив про зрадливість і дріб’язковість жінок, а згодом завів одночасні романи з трьома — художницею, актрисою і тенісисткою. В усіх трьох був трохи закоханий, усіх трохи зневажав. Коли жінки дізналися одна про одну, всі порвали з ним стосунки.
Невдовзі Майк Йогансен одружився втретє — з Валентиною Ніколаєвою, яка лише через 20 років домоглася посмертної реабілітації письменника.
Після розгрому ВАПЛІТЕ Майк Йогансен опинився в політичній ізоляції. Його незалежна позиція, критичне мислення та небажання пристосовуватися до ідеологічних вимог режиму зробили його небажаним у радянському літературному середовищі.
У травні 1933 року він був серед тих, кого Микола Хвильовий запросив до себе додому — за пів години до свого трагічного самогубства на знак протесту проти репресій.
Пізньої ночі 18 серпня 1937 року співробітники НКВС увірвалися до харківської квартири Йогансена в будинку «Слово» на вулиці Червоних письменників, 5. Його звинуватили в участі в «антирадянській, націоналістичній організації, яка прагне шляхом терору й збройного повстання відірвати Україну від Радянського Союзу». Ці звинувачення були типовими для періоду Великого терору — безпідставними, сфабрикованими, спрямованими на знищення української інтелігенції.
На допитах Йогансен не зрікався своїх переконань і не обмовляв інших. Він відкрито заявляв:
«Його громадянська позиція, гідність і відмова від компромісів стали причиною смертного вироку. 27 жовтня 1937 року, за день до свого 42-річчя, Майка Йогансена було розстріляно в київській тюрмі НКВС».
Його останніми словами стали:
«У царстві тіней буду розмовляти українською».
Символічна могила письменника знаходиться на Лук’янівському цвинтарі, а за архівними даними — його тіло поховано у Биківнянському лісі.
Лише у 1958 році Майка Йогансена реабілітували. Наразі його спадщина повертається до української культури як голос доби, що прагнула свободи слова, гідності й творчої незалежності.
Нагадаємо, що у квітні вперше на столичній сцені поставили виставу за романом Майка Йогансена
До теми: людина з химерним ім’ям: вулиця у Києві отримала ім’я поета та прозаїка Майка Йогансена.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»