Нові адреси Києва: провулок в Бортничах змінив назву на честь Олександра Барвінського

Впродовж останнього часу вже Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом.

Також в межах дерусифікації, змінив свою назву і провулок Івана Тургенєва в селищі Бортничі, яке з 1988 року входить до складу міста Києва.

Він з’явився на мапі ще у середині XX століття, отримавши ім’я на честь відомого російського письменника XIX століття. Його ім’я асоціюється з російською літературною традицією, яка тривалий час домінувала в українському публічному просторі — часто на шкоду власній культурній ідентичності.

У контексті повномасштабної війни, розпочатої Росією проти України, дерусифікація стала важливим кроком у переосмисленні символів, назв і постатей, що пов’язані з державою-агресоркою. Іван Тургенєв не мав безпосереднього стосунку до України, а його творчість — попри гуманістичні мотиви — не суперечила тогочасним імперським наративам.

Тому його ім’я було вилучене з переліку назв у Києві, щоб звільнити місце для українських діячів, які справді формували національну культуру, як-от Олександр Барвінський — історик, педагог, громадський діяч, що працював над розвитком української освіти й ідентичності в Галичині.

Ще у червні 2022 року в системі «Київ Цифровий» відбулося електронне голосування, де більшість учасників підтримала варіант «провулок Олександра Барвінського» — на честь українського історика, педагога і громадського діяча. Рішення було затверджене відповідно до законодавства та рекомендацій робочої групи.

Олександр Барвінський народився 8 червня 1847 року в селі Шляхтинці поблизу Тернополя в родині, де духовність і національна свідомість були невід’ємною частиною життя. Його рід мав глибоке історичне коріння, а особливої ваги на формування світогляду юнака мала постать Мартина Барвінського — дядька батька, який був ректором Львівського університету та активним діячем українського життя в Галичині.

Вихований у священницькому середовищі, хлопець змалку засвоїв повагу до праці, точність, обов’язковість і любов до рідної землі. У домі панувала атмосфера побожності та інтелектуального пошуку, а домашня бібліотека з творами українських письменників і часописами сприяла формуванню його національної самосвідомості.

У 1857 році він вступив до Тернопільської гімназії, яка була осередком українського духу на Поділлі, і саме там почав формуватися його громадянський темперамент.

У другій половині XIX століття Олександр Барвінський став ключовою фігурою українського просвітницького руху в Тернополі. Саме з його ініціативи у 1876 році була заснована місцева філія товариства «Просвіта», де він спочатку обіймав посаду секретаря, а згодом — голови.

Під його керівництвом «Просвіта» перетворилася на осередок національної культури, започаткувала традицію вшанування пам’яті Тараса Шевченка та активно формувала українську свідомість через лекції, читальні, публікації й культурні заходи. Барвінський також ініціював створення «Руської бесіди» — духовного осередку для інтелігенції, а згодом — «Руського Педагогічного Товариства», яке стало платформою для розвитку української освіти.

У 1884 році товариство вперше оприлюднило програму національного шкільництва, де наголошувалося на важливості навчання рідною мовою, доступності освіти та вихованні свідомих громадян. Свого часу Олександр Барвінський розробив концепцію педагогічного часопису «Учитель», увійшов до його редколегії, а також заснував видавництво «Руської історичної бібліотеки» для поширення україномовної історичної літератури. Його діяльність стала фундаментом для модерної української освітньої ідеї.

У 1885 році його обрали радником Тернопільської міської ради, де він першим почав виступати українською мовою, заклавши приклад для інших.

Згодом працював у Львівській учительській семінарії, а також активно обстоював розвиток українського шкільництва як депутат австрійського парламенту та Галицького сейму.

У своїх промовах і публікаціях він послідовно захищав право на освіту рідною мовою, виступав проти колонізаційної політики, домагався створення українських гімназій і ремісничих шкіл, наголошував на важливості національного виховання. Олександр Барвінський вважав школу основою культурного та економічного поступу народу, а співпрацю родини й школи — ключем до успішного виховання.

Він порушував питання перевантаження учнів, ролі сім’ї у формуванні характеру, а також виховання дівчат як майбутніх берегинь родинного життя. Значний внесок зробив у розвиток українського підручникознавства — його «Руська читанка» стала першим україномовним шкільним підручником, що включав твори Шевченка та інших письменників, і сприяла переходу до фонетичного правопису.

Олександр Барвінський також очолював Наукове товариство імені Тараса Шевченка у Львові, перетворивши його на центр наукової роботи та культурного єднання українських земель.

Його особисте життя Олександра Барвінського, попри його активну громадську та політичну діяльність, було переплетене з особистими втратами, глибокими емоціями та щирою турботою про власну родину.

Відомо, що на початку 1870-х він одружився з Софією Шумпетер, але шлюб тривав недовго — у 1877 році жінка передчасно померла у віці 25 років, залишивши двох малих дітей. Ця втрата стала важким ударом для Барвінського, але він не замкнувся у своїй трагедії, продовживши плідно працювати, виховувати дітей і займатися громадською діяльністю.

У 1879 році Олександр Барвінський узяв другий шлюб із Євгенією Максимівною Любович, яка стала його надійною партнеркою в житті. У цьому подружжі народилося ще шестеро дітей, з яких п’ятеро виросли й стали відомими діячами: Богдан — історик і бібліограф, Роман — інженер і художник, Василь — видатний композитор, Олександр — лікар, Олена — громадська діячка. Один син, Стефан, помер у дитинстві.

Барвінський виховував дітей у дусі любові до рідної землі, освіти й праці. Його родина стала продовженням його ідей — кожен із дітей зробив внесок у розвиток української культури та науки.

Упродовж десятиліть Олександр Барвінський послідовно працював над формуванням національної свідомості українців через освіту, історію та культурну співпрацю.

У 1886 році він започаткував видання «Руської історичної бібліотеки», прагнучи зробити історію доступною для широкого загалу. З-під його пера вийшли підручники, що правдиво висвітлювали минуле України, зокрема «Історія України-Руси» (1920) та «Коротка історія українського народу» (1926).

На прохання «Українського Педагогічного Товариства» Барвінський створив підручник із всесвітньої історії, який у 1923–1924 роках був виданий у Берліні. Його двотомні «Спомини з мого життя» стали важливим джерелом для розуміння громадського й культурного життя Тернополя 1860–1880-х років.

Олександр Барвінський активно співпрацював з провідними діячами Наддніпрянщини, Буковини та української діаспори, зокрема з Миколою Лисенком, Іваном Франком, Максимом Рильським, Лесею Українкою, Миколою Кулішем, Осипом Маковеєм та Степаном Смаль-Стоцьким.

У 1909 році, вийшовши на пенсію, він не припинив громадської діяльності. У жовтні 1918 року взяв участь у проголошенні української державності на західноукраїнських землях, став Секретарем віросповідань і керівником Секретаріату освіти в уряді ЗУНР.

Попри воєнні обставини, продовжував публікувати статті, видавати підручники, писати спогади.

Помер 25 грудня 1926 року у Львові, де й похований. Його життя стало прикладом самовідданого служіння українському народові, а спадок — основою для розвитку національної освіти, культури й історичної пам’яті.

***

Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.

У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.

До теми: Замість зірки радянської пропаганди — визначний діяч Карпатської України: вулиця Августина Волошина в Києві.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»