Від травм війни до відродження: у столиці триває третє бієнале цифрового мистецтва

Третє Бієнале цифрового та медіа мистецтва, яке триває у Музеї історії міста Києва, має назву «Поле Пам’яті. Час Відновлення». Воно досліджує взаємодію травми війни та відродження, екологічні й політичні виклики та місце штучного інтелекту в культурі.

«„Поле Пам’яті» — простір відповідальності й свідчення; «Час Відновлення» — жива метафора надії та сили, що проростає з руїн. AR, VR та AI-інсталяції залучають глядача до співтворчості й емпатії, перетворюючи пам’ять на дію. Бієнале робить видимими голоси українських художників і утверджує українське цифрове мистецтво воєнного часу як органічну частину європейської та світової сцени — з відчутним глобальним резонансом», — зазначив український куратор UBiennale 2025 Валерій Коршунов.

На думку міжнародного куратора Юрія Леха, UBiennale — це не просто експозиція, а простір діалогу між Україною та світом. Адже в одному просторі поєдналися роботи з Іспанії, Португалії, Польщі, Італії, Австрії, Литви та інших країн.

«Музей історії Києва вдруге приймає бієнале цифрового і медіамистецтва, де сучасні інноваційні технології поєднуються з уявою митців, — зазначила генеральна директорка Музею історії міста Києва, депутатка Київради (фракція „УДАР“) Вікторія Муха. — Тема є дуже актуальною для Києва та України, адже наше суспільство переживає глибоку колективну травму війну. Тож важливим є створення безпечного простору, запрошення відвідувачів до небайдужості, спільної творчості та діалогу».

Як розповіла екскурсовод Валерія, експозиція бієнале прагне показати, що відновлення може бути вже зараз, а поле пам’яті можливо трансформувати в щось терапевтично, місце для відновлення. У цьому просторі пам’ять постає як ландшафт, де свідчення та травми утворюють певний рельєф, що змінюється, залежно від наших дій. А мистецтво і технології стають мовою пам’яті та співпереживання.

Для відвідувачів це унікальна нагода побачити українські та закордонні роботи цифрового та медіамистецтва, адже зазвичай на виставках вони представлені досить фрагментарно.

У першому залі привертає увагу проєкт Олега Харча «Фейкомет + Ілон Маск 3», це інсталяції у формі «героїчних постатей», «рятівників» та «космонавтів». Він продовжує роздуми митця про міфологізацію історичних фігур та власну участь у створенні міфів.

У «Фейкометі» вихідною точкою стала автоіронія, де умовний «фейкомет» розповідає «легенду». Ця тема стала ще актуальнішою під час повномасштабного вторгнення, коли посилилися інформаційні атаки, ІПСО та «диванний фронт». У «космонавтах» — фокус на техноіконах та популізмі.

«Це вже третя трансформація цього проєкту, — розповів Олег Харч. — Ілон Маск від позитивного героя, якого я у 2021 році запрошував його в Україну, став об’єктом глузування. А фейкомет привертає увагу до сприйняття потоку інформації, коли люди не шукають джерела та не верифікують повідомлення, стаючи жертвами фейків».

Поруч — робота Ганни Трофімової «Такий захисний механізм», в якому авторка досліджувала психологічні реакції людини на кризові обставини.

«Я розповідаю про свій особистий досвід, який є не лише індивідуальним, а й колективним. Зібрала історії багатьох людей, які ділилися станом завмирання від великої кількості негативних новин. Цей стан є захисним, він блокує і позитивні, і негативні відчуття, — пояснила Ганна Трофімова. — Окрім аудіо, розмістила металеву проволоку, щоб відвідувачі, слухаючи досвід інших, могли створити власну інсталяцію, опираючись на власні відчуття».

Ще один об’єкт, який пережив декілька трансформацій — піаніно-фотоапарат Вальдемарта Клюзко та Ігоря Бельського. Інструмент «Україна», спершу призначений для навчання і музичних вечорів, був частиною інсталяції, перформансу, героєм опери, в кінці якої його розбивали.

Як зазначив Вальдемарт Клюзко, нині робота розповідає про відродження, як з розбитого можна створити щось нове. Піаніно перетворилося на камеру-обскуру, де всередині, у темному просторі, можна побачити проєкцію того, що відбувається перед інструментом.

В іншій залі можна побачити, зокрема, цифрове фешн-шоу Юлії Овчарик, на якому моделі з’являються як аватари у складних 3D-вбраннях та аксесуарах з кінетичними деталями. Драматургію перетворення визначають вогонь і вода.

«Я дизайнерка одягу з 20-річним стажем. З початком повномасштабного вторгнення виїхала за кордон. Три роки прожила в Америці та за цей час освоїла цю нову технологію. Для мене вона стала віддушиною, порятунком від новин. Те, що раніше робила руками, захотілося зробити як діджитал кутюр. Увійшла до спільноти цифрових дизайнерів, брала участь у діджитал фешн-вік в різних містах Європи, — поділилася Юлія Овчарик. — Моделі, які крокують подіумом відтворені в цифровому світі. Вони мають надзвичайний одяг, адже тут фантазія необмежена, можна втілювати найнереальніші ідеї — вогняна сукня або одяг, що відтворює фактури та текстури коралів, морських істот. Прагну зацікавити людей, показати, що у віртуальному цифровому світі можна не обмежувати себе жодними рамками. А 3Д об’єкти цих моделей можна завантажити собі на телефон через застосунок».

Також серед українських робіт, представлених на бієнале, — відеоробота «Поема про Море» Вероніки Чередниченко, що є рефлексією на трагедію підриву Каховської ГЕС та екологічну катастрофу, яка акцентує на відновленні та незламності.

Героїнями проєкту «Mавки. Камуфляж» Олени Гром стали реальні жінки з села Горенка Бучанського району, що у березні 2022 року опинилося на лінії фронту й під постійними обстрілами. Після звільнення вони об’єдналися у волонтерську групу «Горенські Мавки», щоб плести маскувальні сітки та «кікімори».

Також можна побачити фрагменти фільму «DIVIA/Дівія» Дмитра Грешка, що документує трансформацію України від безтурботної природної краси до спустошення під час російського вторгнення.

Серед подій — українські прем’єри VR-робіт: зокрема VR-проєкт «Out of Nowhere» австрійської мисткині Kris Hofmann, презентований цього року на Венеційському бієнале та озвучений українською, і поетична VR-подорож «Creation of the Worlds» з Литви, режисерів — Крістіни Буожіте та Віталіюс Жукас, натхненна відомим художником Чюрльонісом. Окрема міжнародна секція представляє мистецтво Іспанії, Португалії, Італії та Польщі.

Професійна програма відбудеться 11 та 12 жовтня (з 14:00 до 18:00) — це дні відкритих лекцій, дискусій, практичних воркшопів, нетворкінгу та live-перформансів. Окремою подією стане онлайн-перформанс із Канади від Тоска Терран, який можна переглянути у VR: презентація музики, створеної «грибами» за допомогою нових технологій.

Українська мисткиня Олена Гром виступить з розповіддю про проєкт. Антон Шинкарук розповість про діджиталізації культурної спадщини та мистецьких проєктів, Анастасія Слепцова — про діджиталізацію культури, новітні технології та українські проєкти що поєднують культуру, мистецтво та технології, а Дмитро Грешко презентує стрічку «Дівія».

Іноземні учасники підключатимуться онлайн. Mike Salmon (Manglebird — VR Chat) розповість про мистецтво створення світів на віртуальній платформі VR Chat, Хосе Рамон Алкала — про розвиток медіаарту у Європі та його еволюцію, Павел Сметана — про розвиток віртуальних технологій, перформансів та взаємодію мистецтва та технологій, Hernando Urrita — про вплив штучного інтелекту на сучасне мистецтво.

Слідкувати за новинами можна у соцмережах: Facebook — Ukrainian Biennale; Instagram — @ukrainian.biennale

Третє Українське Бієнале Цифрового та Медіа Мистецтва

Коли: до 12 жовтня, 12:00–19:00 (ср–нд), вихідні — пн–вт
Де: Музей історії міста Києва, вул. Богдана Хмельницького, 7
Вхід вільний завдяки підтримці Українського культурного фонду

UBiennale — унікальна для України подія, де висока художня якість поєднується з інноваціями AR/VR/AI. Тут народжуються нові сенси, партнерства і компетенції, що залишаються з вами після виходу з музею. Світло перемагає темряву — у буквальному й метафоричному сенсі — через мистецтво, яке вчить пам’ятати і діяти.

Перше бієнале (2021) відбулося за підтримки УКФ, Посольства Іспанії та AECID, об’єднавши 50 митців із 15 країн. Друге — «Пробудження» (2023) — попри блекаути й тривоги, відбулося й частково було представлене на фестивалі MADATAC (Іспанія). Як і раніше, UBiennale 2025 стало можливим завдяки УКФ — що забезпечує вільний доступ до сучасного мистецтва в час війни та підтримує культурну стійкість.

Читайте також:

• «Позивний: Художник»: у столиці знайомлять з творчістю митців, які стали військовими. Чимало творів є взірцями фронтового мистецтва, як ікони на дошках чи портрети побратимів.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»