«Позивний: Художник»: у столиці знайомлять з творчістю митців, які стали військовими

У Музеї історії міста Києва триває виставка «Позивний: Художник». Вона об’єднує роботи митців, переважно киян, які взяли до рук зброю, щоб захищати свою країну.

Їхні твори демонструють, як мистецтво може бути не лише естетичним, а й терапевтичним, документальним і сакральним, перетворюючи пережитий досвід на символи віри й перемоги. Виставка приурочена до Дня захисників і захисниць України.

«Для нашого музею це велика честь, ми готували виставку з любов’ю, шаною і вдячністю. Більшість робіт, які представлені, створені київськими художниками, які не вагаючись стали на захист України, — зазначила генеральна директорка Музею історії міста Києва, депутатка Київради (фракція „УДАР“) Вікторія Муха. — Через ці роботи можемо побачити війну їхніми очима. Це і пейзажі зруйнованих міст, і портрети побратимів. Виставка нагадує нам, що війна триває та якою ціною дається кожен день життя. Дякуємо митцям, які знаходять сили та продовжують творити».

За словами директора Департаменту культури КМДА Сергія Анжияка важливо, що такі проєкти є та демонструються у столичних закладах культури.

«Мистецтво допомагає людині зрозуміти, яким сьогодні є світ. А завтра це вже стане історією. Митці, які стали військовослужбовцями, окрім основного завдання не полишають бажання донести свої емоції та переживання через власні твори, які показують, чим живуть вони та як відчувають світ. Сподіваємося, відчути це серцем зможуть і відвідувачі», — зауважив він.

Виставка була підготовлена у співпраці з Національною спілкою художників України.

«З перших днів повномасштабного вторгнення поставало питання: а чи на часі зараз мистецтво. І такі проєкти підкреслюють, що воно потрібно всім нам, потрібно Україні. Мистецтво і лікує, і розповідає про надзвичайно важливу віху історії, яка пишеться сьогодні», — наголосив голова Спілки Костянтин Чернявський.

Заступниця голови Спілки та співорганізаторка виставки Ганна Ярова звернула увагу, що професійні митці здобувають освіту протягом багатьох років: вони навчаються в художній школі, академії, аспірантурі. І попри таку тривалу професійну підготовку під час повномасштабного вторгнення без роздумів залишали основну діяльність, йшли у військо, стали снайперами, артилеристами, пілотами БпЛА.

Вона нагадала, що чимало художників, а потім викладачів Академії, 80 років тому, під час Другої світової, також були на фронті, змальовували подвиги військових та своїх побратимів. Нашим сучасникам випала така ж доля, вони виконують як громадянську, так і мистецьку місію.

В експозиції представлені роботи сімох митців-членів Національної спілки художників України, серед яких — Сергій Герасименко, Василь Теличко-Еверт, Артем Шевченко, Володимир Гурін, Володимир Вакуленко, Микола Мединський і Василь Семко. А також Давида Чичкана, Вадима Піщерського, Олексія Іванюка та Іванни Костюк.

Сергій Герасименко згадує, що почав малювати під час повномасштабного вторгнення, коли під Бахмутом у 2022 році загинув його кум.

«Зробив в його пам’ять дві представлені тут роботи — «Маріупольська Богородиця» і «П’єта», на тримачах ящиків для автоматів. Символізують, що коли ми тримаємося всі разом, ми є силою, — розповів він. — Творчість на війні у кожного складається по-різному. До моїх рук потрапили кришки ящиків від набоїв. Почав на них малювати ікони, а потім на будь-яких дощечках, що потрапляли до рук.

Інколи інтуїтивно розумієш, що хочеш зробити, а інколи дошка сама тебе веде, ти ніби проявляєш деревину. У класичному іконописі дошку покривають левкасом і працюють по білому, а в народних іконах частіше використовують чисте дерево, яке дихає і проявляється крізь фарбу. І в мене також бажання, щоб дерево світилось і працювало, дихало. Адже ці дошки теж мали свою історію, тож я намагався їх максимально зберегти».

Сергій Герасименко поділився: побратими навіть вважали, що його ікони рятували їх від смерті. Адже в його роті не було загиблих, дивом вдавалося розгортатися на мінному полі чи вчасно заходити у приміщення під час прильотів.

У Володимира Вакуленка інша історія: коли він був на фронті, не малював. Ескізи почав роботи після третього поранення.

«Раджу всім долучатися до мистецтва, воно лікує. Багато хто знав, що я художник і архітектор, питали, чому не малюю — бажання не було, мозок був заточений на інше, — зауважив він. — А після поранення, коли проходив реабілітацію, став працювати. Зараз проходжу ВЛК і планую повертатися назад».

На виставці можна побачити, як одну зі старих робіт Володимира Вакуленка — «Трійця» 1996 року, в техніці монотипія, так і новіші — в техніці енкаустика. У них художник пробував знайти нові форми та вираження для натюрморту.

Капелан Микола Мединський, який пише ікони, звернув увагу, що українське мистецтво — це не просто про гарну і красиво зроблену річ. Це щось сакральне, що формує українські сенси, є фундаментом сьогодення та створює новітню історію. Особливо він підкреслив дипломатичну роль сучасного українського мистецтва за кордоном, яке має змогу розказати про наше буття і боротьбу світовій спільноті.

Серед його робіт — ікона Богоматері, що тримає в руках Україну.

«На перший погляд, вона незавершена, бо не має обличчя, — розповів Микола Мединський. — Символічно поєднує покоління українців, котрі перебувають під покровом Богородиці. В усі часи вони виборювали гідну державу. В часи княжої доби, козацтва, УПА і січових стрільців. А нам залишилося сформувати обличчя, образ України в майбутньому, про яку мріяли всі покоління».

Микола Мединський поділився, що також переважно працює з артефактами війни, фронтовими матеріалами та називає свій проєкт «Від руйнації до життя».

«Те, що першопочатково несло сенси війни, руйнації та смерті прагну перетворити у витвір мистецтва, який нестиме сенси життя, української культури та самобутності, — поділився він.

Микола Мединський звернув увагу, що одним з елементів виставки є маскувальна сітка, яка, на його думку, має особливе значення.

«Давно використовую маскувальну сітку як катапітасму, надаючи тому сенс. На моє переконання вона є видимою формою невидимого покрову пресвятої Богородиці. Українське військо з часів козацтва знаходиться під знаменом Пресвятої Богородиці, а сьогодні українські жінки власноруч плетуть маскувальні сітки, щоб прикрити наших воїнів від ворожого ока», — зазначив він.

На виставці є й столичні пейзажі Володимира Гуріна, який пішов на війну в 59 років.

«З маленьким етюдником він обійшов увесь Київ, змалював всі старовинні куточки. Зокрема й ті, яких вже немає, але які збереглися на його творах. Має тисячу пейзажів. Отримав Премію імені Сергія Шишка і зараз захищає нас», — розповіла Ганна Ярова.

Василь Теличко-Еверт з 2022 року працює над серією «Портрети побратимів», закарбовуючи військових, з якими служить. Також має графічну серію «Військовий пейзаж».

Його роботи показували в стінах Міноборони, в Будинку офіцерів та Будинку художників. Він продовжує творити, а у відпустці з батьками розписує православні храми.

Василя Семка, тричі пораненого на фронті, показують окопну графіку, безпосередньо зроблену на передовій та у шпиталі.

Також можна побачити твори Давида Чичкана, який загинув на фронті у серпні 2025 року. Ці роботи 2023-2024 років для експонування надала його мати, Тетяна Ілляхова. Давид завжди був бунтарем, а, перебуваючи у війську, зображував своїх побратимів.

«Позивний: Художник»

Коли: до 12 жовтня, графік роботи: середа-неділя: 12:00-19:00, каса працює до 18:30
Де: МВЦ Музею історії міста Києва, вул. Б. Хмельницького, 7, 4 поверх
Вартість квитків: 100/50 грн (повний/пільговий)

Читайте також:

• У Музеї історії міста Києва триває третє українське бієнале цифрового та медіа мистецтва. На виставці сучасне мистецтво та нові технології (доповнена реальність, віртуальна реальність і штучний інтелект) працюють із темами пам’яті та відродження, взаємодії людини та природи, боротьби за право бути та творити майбутнє.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»