«Були впевнені, що не доживемо до прем’єри»: як стрічка «Куба та Аляска» підкорює Європу та здобуває престижні відзнаки
Документальний фільм «Куба та Аляска» режисера Єгора Трояновського — це не просто розповідь про війну. Це глибока, емоційна і чесна історія двох українських парамедикинь, які рятують життя на передовій попри втрати, біль і страх.
«Куба та Аляска» — результат творчого тандему трьох країн: України, Бельгії та Франції.
Стрічка вже здобула міжнародне визнання, отримавши Приз журі та Приз глядацьких симпатій на престижному Brussels International Film Festival (BRIFF).
«ХОВАЛИСЯ ВІД РОСІЙСЬКОГО ТАНКУ І ЗАПИСУВАЛИ ПРОЩАЛЬНЕ ВІДЕО»
Фільм слідує за двома жінками з позивними «Куба» та «Аляска», які щодня борються не лише за життя поранених, а й за власне виживання, гідність та людяність. Це не вигадані героїні з кіносценарію, а реальні українки, які самотужки знімали частину відео на відеокамеру «GoPro» в самісінькому епіцентрі бойових дій.
«Коли ми у 2022-ому році погодилися на пропозицію знімати фільм, навіть не уявляли, що його побачить увесь світ. Ми просто знімали, коли могли. А часто — не могли. Бо коли поруч російський танк і твоя задача — рятувати життя, камеру вмикати просто забуваєш», — розповідає Юлія Сідорова з позивним «Куба» в інтерв’ю журналістці «Вечірнього Києва».
Саме відео, зняте під обстрілом, стало поштовхом до створення фільму. У ньому парамедикині прощаються з життям, на випадок, якщо раптом не виживуть. Короткий ролик став не лише першим кадром, а й символом того, наскільки реальним, щирим і нестерильним буде цей фільм.
«Весь цей старт задала „Аляска“, коли ми ховалися за автобусною зупинкою від російського танку, який лупив по нас. Вона записала відео, де ми прощаємося на випадок того, якщо з нами щось трапиться. Ми вижили, а відео стало вірусним».
Після цього дівчатам запропонували стати головними героїнями майбутнього фільму.
«У КІНО СУПЕРГЕРОЇ РЯТУЮТЬ СВІТ, У ЖИТТІ — УКРАЇНЦІ»
Операторів на бойові виїзди бойові медикині зазвичай не брали — надто небезпечно. Тому війна у стрічці знята їхніми руками. А мирне життя, творчість, взаємна підтримка та короткі миті перепочинку — це вже робота знімальної групи.
Режисер Єгор Трояновський створив фільм на контрастах: смерть і життя, війна і мистецтво, втрата і любов, розпач і надія. Цей баланс і робить стрічку унікальною.
«У кіно супергерої рятують світ. А в реальному житті — це українці. І ось вони, „Куба“ та „Аляска“, дві українки, які дійсно рятують світ на землі, а тепер — і на екрані», — сказав Трояновський під час вручення нагород у Брюсселі.
Попри надзвичайну відвертість кадрів, знятих на передовій, Юлія «Куба» свідомо не редагувала й не переглядала свої відеозаписи. Вона хотіла, щоб глядач побачив реальність такою, якою вона була — без прикрас і постановок.
«Я навіть не передивлялася ті записи. Хотілося, щоб все було справжнє. Це дуже особисте, дуже оголене. Але це правда, яку варто побачити», — каже вона.
МІЖНАРОДНІ НАГОРОДИ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО УКРАЇНСЬКОГО КІНО
Світова прем’єра «Куби та Аляски» відбулася на одному з найавторитетніших європейських фестивалів документального кіно — 19 червня Sheffield DocFest у Великій Британії.
Бельгійська прем’єра пройшла 22 червня на BRIFF. Фільм уже показали у понад десятку міст Бельгії та Filmfest München у Німеччині. Попереду міжнародні фестивалі в інших європейських країнах.
14 серпня стрічка вийде у Всеукраїнський прокат.
ОСОБИСТА ТРАГІЧНА ІСТОРІЯ
Для Юлії «Куби» фільм — не просто історія війни. Це пам’ять про її нареченого, який загинув на фронті. Про нього вона майже не говорить публічно.
«Для мене цей фільм передусім — це спосіб зберегти пам’ять про мого нареченого, який загинув на війні. Я майже не розповідаю про цю історію публічно — занадто боляче, надто особисто. Кожен переживає втрату по-своєму. І хоча мені важко говорити про це вголос, я вдячна, що через цей фільм про нього дізнаються у всьому світі.
Окрім особистого, є й спільне — для всієї країни. Це фільм про боротьбу з російською пропагандою. Він чітко показує: хто агресор, а хто захищає свою землю, свою гідність і право на життя. І це правда, яку сьогодні важливо не просто знати — а відчути й усвідомити».
У Бельгії, Німеччині, Британії до українських парамедикинь підходили глядачі — дякували, обіймали, плакали. Багато з них уперше дізнавалися, що насправді відбувається в Україні.
«Ми показуємо, що ми не жертви. Ми — сильні. Ми боремося не лише за територію, а й за свою культуру, мову, право на свободу. Цей фільм — наша зброя проти забуття і пропаганди», — додає «Куба».
СИЛА, ЩО НАДИХАЄ
Попри трагічні події, фільм наповнений світлом і життям. У ньому є місце для радості, гумору, мистецтва, дружби й мрій. Глядачі з різних країн називають стрічку одною з найсильніших документальних робіт про війну останніх років.
«Ми вже показали цей фільм у Великій Британії, Бельгії, Німеччині. Тепер дуже хочемо, щоб його побачили українці. Щоб кожен відчув: ми не одні. Ми сильні. Ми живі», — звертається до українського глядача «Куба».
«Вечірній Київ» писав як легендарна Юлія «Куба» евакуює бійців та по рації рятує їм руки й ноги — «Коли відбиваєш їхнє життя у самої смерті».
Сніжана БОЖОК, «Вечірній Київ»