«Через історію нашої родини показую дорослішання українського суспільства», — Марія Стоянова про фільм «Фрагменти льоду»

9 січня в столиці стартує прокат документального фільму «Фрагменти льоду» Марії Стоянової. Торік він отримав декілька нагород на 21-му Міжнародному фестивалю документального кіно про права людини DOCUDAYS UA — Головну нагороду в конкурсі DOCU/УКРАЇНА, Спеціальну відзнаку конкурсу DOCU/СВІТ, Головну нагороду студентського журі та відзнаку від журі Спілки кінокритиків України.

Фільм є подорожжю відеоархівом батька режисерки Марії Стоянової, фігуриста українського ансамблю «Балет на льоду», який гастролював за кордоном у 80-х і 90-х роках. За цими касетними записами його донька відтворює непересічну історію дорослішання: свого, своєї сім’ї та всього суспільства в Україні. Стрічка передає водночас широкий плин історії та її вплив на життя реальних людей аж до нового потрясіння — повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році.

Для Марії це повнометражний дебют після короткометражних архівних фільмів. Оператором фільму вважається батько режисерки — Михайло Стоянов.

Над звуком працював український звукорежисер Василь Явтушенко («Бачення метелика», «Євродонбас», «Назовні»). Режисером монтажу фільму був Віктор Онисько, який загинув, захищаючи Україну, в грудні 2022 року. Фільм розпочали у 2019 році, а закінчували вже без Віктора, якому присвятили стрічку. За його справу взялась режисерка монтажу Марина Майковська («Ми не згаснемо»).

Світова премʼєра фільму відбулась в межах міжнародного конкурсу повнометражних фільмів на Visions du Réel 2024 року у Швейцарії.

Як розповіла «Вечірньому Києву» продюсерка стрічки Аліна Горлова, фільм мав розмаїту фестивальну історію, найбільше показів було в Німеччині. Також планується дистрибуція в Канаді, так само як і в Норвегії, яка є країною спільного виробництва фільму.

«У Німеччині глядачі дуже зацікавились фільмом, особливо через спільний досвід радянської окупації. В розмовах часто зʼявлялись паралелі з падінням Берлінського муру, — зазначила Аліна Горлова. — В інших країнах, які не мали комуністичного досвіду, було корисно комунікувати з аудиторією щодо того чим радянський союз був насправді. Через плин часу та відсутність цього досвіду, в Європі стає досить популярним вважати що комунізм є позитивною альтернативою устрою держави та суспільства. Також завдяки фільму ми можемо говорити та про деколонізацію. У фільмі є декілька дуже цікавих сцен про те як росія в радянські часи просувала свою культуру вперед, натомість культури інших країн мали завжди бути на другому плані».

«Вечірній Київ» розпитав режисерку фільму Марію Стоянову про ідею стрічки, історію та переосмислення відеозаписів.

— Розкажіть, як з’явилася ідея зробити з сімейного архіву фільм? Чому це було для вас важливо?

— Ідея виникла після того, як у 2017 році я зробила фільм «Ма» з аматорських відео дружньої мені родини. Насправді я довгий час не помічала наш сімейний архів. А тоді після вдалого короткого метру мені відкрилось, що через приватні хроніки звичайних людей можна показати так багато, в тому числі нюансовані політичну та соціальну реальності. І я, по суті, почала перевідкривати для себе батькові відео.

Пам’ятаю свою думку, що з них обов’язково потрібно зробити фільм, щоб якось осмислити, як ми всі з того часу змінилися і як змінилося наше сприйняття. Робота над фільмом тривала ще довго, але важливим для мене лишалося, щоб він через історію нашої родини розказував про дорослішання нашого суспільства.

— Яка історія цих плівок? Чому батько вирішив фільмувати? Чи переглядали родиною ці записи?

— Насправді касети припадали пилом на антресолях досить довго. Ми не передивлялися їх з родиною відтоді, коли вони були зняті. Хіба може я в студентські роки ставила друзям відео зі свого дитячого садочка (кінець 80-х, початок 90-х) і дивувалася, що в них з тих часів є лише фото.

Пізніше я збагнула, що зйомки на VHS-відеокамеру були для радянської людини рідкістю. Як, власне, і подорожі за кордон, на Захід, який сприймався місцем казкового багатства і комфорту. Мій батько мав унікальну можливість гастролювати. Тож, ці подорожі, а також моє народження, стали причинами, чому він купив відеокамеру і почав фільмувати.

— Скільки таких плівок, який період вони охоплюють та який їх загальний хронометраж? Як ви добирали те, що увійде у стрічку? Що насамперед хотіли дослідити та показати?

— У мене було понад 30 годин відеоматеріалів. Це близько 15 касет, які мій батько зняв за 9 років. Період від батькових перших гастролей до Канади з ансамблем «Балет на льоду» в 1986 році, і до його роботи за контрактом в парку розваг в 1994 році.

Добираючи кадри, я частіше за все відштовхувалась від самих відео, від почуттів, думок, спогадів, які вони у мене викликали. Я досліджувала, куди вони мене можуть привести. Іноді (рідше) було навпаки: мені хотілось розказати історію чи потрібно було дати історичний коментар в закадровому тексті, і я добирала кадри, на яких він міг би прозвучати з підсиленням.

Загалом, я орієнтувалась на дві теми: як для пострадянської людини глибшало сприйняття Заходу і як відбувався рух до самостійного від існування у світі нав’язаних імперією ідентичностей. Тож, тема образу Заходу і тема, як би ми тепер сказали, постколоніальна.

— Що особисто вас вразило, коли вже в дорослому віці подивилися ці записи?

— Перше сильне враження на мене справили кадри суперечки між «комуністом» і «капіталістом», зняті батьком на борту літака. Це тоді я їх так назвала, а пізніше дізналась, що «капіталіст» — відомий естонський журналіст Урмас Отт. Я дивилась і просто не могла відірватись, настільки неординарною була розмова і наскільки добре батько її зняв.

Ще були неабиякі кадри з батькових гастролей до ПАР напередодні падіння апартеїду. Наших артистів привезли на екскурсію дивитись етнографічне шоу зулусів, їхні танці та співи. І ось після шоу артисти «Балету» показують зулусам афішу власного шоу: вони на ній у вишиванках і шароварах. Це були дуже промовисті кадри. На жаль, сцена поїздки батька до Південної Африки не увійшла до фінального монтажу.

Захопили мене також і кадри гастролей до Австралії. Батько знімав, а паралельно в часі в москві розгортався путч. Я не переставала думати про те, як маленька людина може сприймати глобальні тектонічні зсуви в режимі тут-і-тепер. І чи може вона. Одна справа це роздивлятися їх з історичної відстані, а інша — жити всередині історії.

— Як сприйняли батьки фінальний варіант стрічки? Що говорили про нього?

— Вони дивились його разом із повною залою глядачів на прем’єрному показі на Docudays UA в кінотеатрі «Жовтень».

Я впевнена, що тепла реакція глядачів полегшила для них прийняття того факту, що фрагменти їхнього життя тепер на великому екрані. У мене все ж таки був час дистанціюватися в процесі створення фільму, а у них ні. Тому можу лише сказати, що це для них був хвилюючий, щемкий, дуже незвичний досвід. Хіба легко уявити, що з гігабайтів наших домашніх відео на телефон наші діти колись робитимуть фільми?

Марія Стоянова — випускниця кінопрограми відомого українського документаліста Сергія Буковського. Її попередній короткий метр («Ліс, Ліс») брав участь у національних короткометражних конкурсах кінофестивалів Молодість, DOCUDAYS UA та Миколайчук OPEN. Роботи режисерки також показували закордоном — на міжнародних кінофестивалях «Їглава», DOK Leipzig, FIDMarseille тощо.

Подивитися стрічку можна буде в обраних кінотеатрах з 9 січня. Розклад доступний на сторінці фільму.

Читайте також:

• У столиці презентували документальний фільм про київських освітян під час війни. За 45 хвилин стрічка розповідає про формування унікального безпекового досвіду, мужність та професіоналізм, про новий рівень відповідальності освітянської спільноти міста.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»