Третій рік неволі: дружина полоненого морпіха розповіла про долю коханого

Тисячі українців перебувають у російському полоні, на сьогодні точну їхню кількість назвати неможливо. Росіяни утримують, як військовополонених, так і цивільних заручників, не завжди підтверджуючи їхнє місце знаходження та конкретний статус для подальших обмінів.

Для бійця 501-го окремого батальйонна морської піхоти Владислава Шкеула полон триває вже майже три роки.

«Вечірній Київ» поспілкувався з дружиною захисника Віолеттою Шкеул про боротьбу за коханого та життя «на паузі».

Пара познайомилась у 2018 році та часто бачилися, адже жили неподалік один одного. Згодом Віолетта вступила у медичний коледж та переїхала у Бердянськ, де в області вже ніс службу Владислав.

«У 2020 році розпочалася історія нашого кохання, я чекала коханого з війни. Перед новим роком йому дали відпустку і Новий рік ми зустрічали разом, будували спільне майбутнє. Тоді Влад дивлячись мені в очі сказав, що хоче аби я стала його дружиною і ми мали діток. Місяць пролетів дуже швидко, відпустка закінчувалася, за день до його від’їзду ми дізналися, що я вагітна. Не передати словами, яку радість ми відчували після цієї новини, це надало нового сенсу життя», — розповідає Віолетта.

Проте щасливе сімейне життя, як того хотіла пара, тривало не довго.

«2021 рік був найщасливішим у моєму житті: вагітність, весілля та народження нашого синочка. Наше сімейне життя вже в трьох заграло новими фарбами. Коханий завжди після роботи поспішав додому, перевдягався і ми йшли гуляти з візочком по вечірньому Бердянську. Здавалося, що все погане ми вже пройшли, але чоловік знов пішов на війну. Ми залишилися з синочком наодинці чекати татуся додому», — пригадує дружина морпіха.

У день повномасштабного вторгнення чоловік телефонував Віолетті понад 30 разів, аби впевнитись, що з рідними все гаразд.

Батальйон Владислава одним з перших зустрів ворога у селі Широкине, а згодом перебазувався у Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча.

«На зв’язок чоловік виходив дуже рідко, весь цей час я не знаходила собі місця від хвилювання за його життя. Мені він майже нічого не розповідав, казав лише, що все добре, їсти та пити є. Але насправді вони не мали нічого крім калюжі, а за зброю взагалі говорити тяжко. Хлопцям не було чим відбиватися, кожен день, кожну ніч хтось гинув», — з болем згадує Віолетта.

10 травня 2022 року Владислав крайній раз вийшов на зв’язок перед проривом на Азовсталь, адже там ще лишалась зброя та харчі.

«Тоді він сказав, що дуже сильно нас любить. Минуло 6 днів, як чоловік не виходив на зв’язок. Це був його день народження, я дуже чекала на дзвінок, але мені написала дружина рідного брата коханого про те, що Влад потрапив у полон 12.04.2022 року. В той момент земля пішла з-під ніг, я не вірила та все одно чекала на його дзвінок, але цього не сталось», — каже кохана морпіха.

У полон також потрапив і рідний брат Владислава, який досі перебуває у колонії сурового режиму на території Мордовії, що у росії.

Дівчина одразу почала працювати над поверненням чоловіка додому. Спочатку подавала інформацію про нього у всі можливі служби: Національне інформаційне бюро, поліцію, Службу безпеки України, Міжнародний комітет Червоного Хреста, Військо́во-Морські́ Си́ли ЗСУ та тест на ДНК.

«Згодом мені надійшов лист від СБУ про те, що мій чоловік зниклий безвісти. Тоді я підняла всі служби, бо знала, що його бачили живим в полоні. Через півтора року полону росія та МКЧХ все ж визнали його військовополоненим», — каже Віолетта.

Будь-яку інформацію про коханого дівчина дізнається здебільшого через військових, яких вже повернули на територію України.

«Хлопці кажуть, що він тримається, має віру на обмін, безмежно сумує та дуже сильно кохає нас з синочком. Те, що він не падає духом гріє мою душу. За ці понад два з половиною роки я не отримала від чоловіка ні листа, ні дзвіночка. У колонії, де він знаходиться, листи та дзвінки забороняються. Своєю чергою, ми з синочком ходимо та їздимо на мітинги, кричимо та благаємо, щоб нашого татка, бійців 501 ОБМП та усіх полонених повернули додому якнайшвидше», — ділиться дівчина.

Наразі Владислав знаходиться у колонії на тимчасово окупованій території Луганської області. З тієї інформації, яка відома дружині морпіха, військовополонених іноді виводять на вулицю та дають читати книги.

Ворог продовжує етапувати українських захисників і на території росії. Порушуючи норми утримання військовополонених, росіяни розміщують бійців у виправних колоніях суворого режиму, зокрема це «Чорний дельфін», «Північний вовк», «Полярна сова» та «Вологодський п’ятак».

Над українцями також влаштовують незаконні судилища, позбавляючи їх статусу військовополонених.

Так у полоні на території Сибіру досі тримають бійця ще полку «Азову» Сергія Михайленка. Про історію бійця для «Вечірнього Києва» розповіла його дружина Тамара, детальніше читайте у матеріалі.

Олександра ПЛАКІНА, «Вечірній Київ»