Довічне ув’язнення та Сибір: дружина полоненого азовця розповіла про судилища росіян над коханим
Понад 100 бійців бригади «Азов» отримали вирок за нібито скоєні злочини під час оборони країни, за що відбувають терміни в колоніях особливого режиму у росії.
Вже третій рік оборонці «Азовсталі» та зокрема понад 700 бійців бригади «Азов» знаходяться в російському полоні. Крім ігнорування міжнародного права та Женевських конвенцій росіяни почали публічні судилища над азовцями.
Там бійців звинувачують у вигаданих злочинах, а згодом під моральним та фізичним тиском змушують визнати свою провину. За це незаконно засуджені отримують вироки від 25 років до довічного ув’язнення.
Саме вирок: довічне позбавлення волі, отримав боєць підрозділу спеціального призначення «Азов» Сергій Михайленко. «Вечірній Київ» поспілкувався з його дружиною Тамарою про боротьбу за повернення коханого.
«Я ХОЧУ ЖИТИ У ВІЛЬНОМУ МАРІУПОЛІ ДЛЯ СПОКОЮ НАШИХ ДІТЕЙ ТА МАЙБУТНЬОГО»
Тамара та Сергій навчались в одній школі в Маріуполі. Проте познайомились ближче вже у більш свідомому віці.
«Я пам’ятаю його зі школи як хлопця відмінника, який дуже добре розбирається в математиці та полюбляв читати. Пам’ятаю перед війною він купляв багато книг, зокрема античну літературу, міфи давньої Греції, Риму, детективи. На жаль, потім ці книги знадобилися мені для того, щоб розпалювати вогонь в оточеному Маріуполі», — розповідає дружина Сергія.
Після закінчення школи хлопець вступив у виш Харкова, а стосунки з коханою вони підтримували дистанційно. Проте вже тоді у Сергія виникло бажання вступити до лав «Азову». Протягом двох років він готувався до рекрутингу, адже вимоги до майбутніх бійців були високими.
«Тоді одного зимного дня Сергій написав, що їде в Маріуполь, я здивувалась, перепитала, адже якраз був розпал сесії. А він відповів, що все поздавав і з другом вирішив ступити до „Азову“. Також він розповідав, що цікавився медициною, але не було фінансової можливості вступити до медичного та продовжувати там навчання, адже Сергій сирота. Саме „Азов“ допоміг йому опинитися на своєму місці», — поділилась спогадами Тамара.
З 2019 року Сергій ніс службу в лавах «Азову». Пріоритетом для нього було вільне рідне місто, адже хлопець застав початок російсько-української війни саме у ньому.
Коханій він завжди казав: «Я хочу жити у вільному Маріуполі для спокою наших дітей та нашого майбутнього».
У січні 2022 року пара одружилась, а весілля запланували на тепліший сезон, проте все обірвала велика війна.
«ЗАКІНЧИЛОСЯ ОДНЕ ПЕКЛО ПІД НАЗВОЮ „АЗОВСТАЛЬ“ І ПОЧАЛОСЬ ІНШЕ — ПОЛОН»
На початку повномасштабного вторгнення Сергій був на навчаннях у Львівські області, а Тамара у рідному місті Маріуполі.
Не вагаючись боєць повернувся до побратимів вже 25 лютого та почав брати участь в боях за місто.
«На жаль, коли я лишилась в Маріуполі ми не мали з ним зв’язку. Тоді взагалі не було ні світла, ні інтернету, ні води, одним словом нічого. Вперше за довгий час ми з ним зв’язались 22 березня, коли я вже виїхала. Сергій тоді зателефонував мені, ми плакали та казали, як один одного любимо. Пригадували те, що не цінували проведений час разом. Наступного дня він отримав поранення», — з болем пригадує Тамара.
Дружина весь час була на зв’язку з коханим, питала про його стан здоров’я.
«Якось Сергій сказав, що вже не може харчуватися одними снікерсами, хоче нормальної їжі. Попросив, коли він повернеться приготувати йому борщ. Я не дуже люблю цю страву, рідко її готую. Але згодом навіть записалася на курси, щоб приготувати ідеальний український борщ. Сподіваюсь він якнайшвидше повернеться і я приготую ту саму улюблену страву», — поділилась своїми надіями дівчина.
З 16 по 21 травня всі оборонці Маріуполя отримали наказ вийти в полон задля збереження життя особового складу. Сергій виходив з «Азовсталі» в передостанній день 20 травня.
Тоді він мені написав: «Ми отримали наказ, виходимо в полон, довго не буде зв’язку, не хвилюйся і готуйся до весілля», — згадує повідомлення коханого Тамара.- Я досі живу цією думкою, що все буде добре і готуюсь до весілля. На жаль, вже деякі гості не зможуть прийти на нього».
Зі слів Тамари, вона розуміла, що таке «Азов» у російському полоні не дивлячись на всі гарантії безпеки, які обіцяли. Адже теракт в Оленівці був одним з перших підтверджень.
«Я побачила чоловіка на відео, коли вони виходили з „Азовсталі“. Якщо чесно навіть не одразу впізнала. Він схуд, був дуже замучений. Проте я все ж вірила в обіцяні 3-4 місяці полону, але триває вже 3-й рік цього пекла. Ми не знаємо, що буде далі, ситуація складна, особливо з незаконно засудженими», — розповідає дружина азовця.
З вересня 2022 року Сергій Михайленко був під слідством у росіян. А 16 січня 2024 року йому винесли вирок — довічне ув’язнення.
«Понад два роки його водили на слідство, а слідство дорівнює катування. Складно про це говорити, ніколи не могла подумати, що таке буде. В Україні засуджені росіянами так і залишаються військовополоненими, ці вироки нічого не означають для нашої сторони. Але насправді ті, хто їх отримують страждають», — розповідає дружина бійця.
Росіяни етапують незаконно засуджених в різні місця відбування термінів. Це може бути як на окупованій території України, так і в самій росії.
Проте найпоширенішою практикою у росіян щодо азовців є етапування бійців до найжорсткіших колоній особливого режиму.
Серед них: «Чорний дельфін», «Північний вовк», «Полярна сова» та «Вологодський п’ятак».
«Скільки вони ще витримають там ми не знаємо. Пішов третій рік, невідомо в якому стані наші рідні, хоч і розуміємо, що він критичний. Проте в Координаційному штабі кажуть, що для них всі полонені на однаковому рівні. Я так не вважаю, адже є різні умови утримання. Ольга Романова очільниця руху „Русь сидящая“ часто дає інтерв’ю стосовно наших військовополонених. Вона прямо каже, що росіяни намагалися створити особливі умови для азовців та у них це вийшло. Тому питання чи всі на одному рівні риторичне», — каже дружина бійця.
У колоніях, до яких етапують азовців, свої терміни відбувають найнебезпечніші злочинці. Там не можна говорити в повний голос, не можна сідати та вставати без дозволу. В камері постійно горить світло.
Дуже часто засуджених відправляють в окремі камери, їх там можуть тримати по декілька місяців. Крім відсутності медичних послуг, незаконно засуджених бійців примушують до тяжкої фізичної праці.
«Мій чоловік знаходиться в колонії „Північний вовк“ на Сибірі, там же тримали Олексія Навального. Все що мені відомо — там дуже холодно. Щоранку, коли я прокидаюсь перевіряю температуру там, вона постійно падає. Бо наскільки мені відомо, нормального одягу йому так і не видали. Харчування також під питанням», — розповідає Тамара.
Сергія протягом двох років примушували визнати скоєння злочинів, які він не робив.
Також зі слів дружини азовця, аби повернути незаконно засуджених не існує механізму. Необхідно отримати амністію або помилування від путіна.
Інформацію про коханого Тамара дізнається здебільшого з російських новин. Про те, що чоловік в Сибірі дівчина дізналась також з них. Під час однієї з «прийомок» (процедура приймання ув’язненого до місця відбування терміну ред.) Сергія побили до струсу мозку.
«До всього у нього панічні атаки після пережитого на „Азовсталі“ та в полоні. Вони згодом викликали проблеми з серцем. Також у нього в нозі досі уламки після поранення. Крім цього, сидіти в колонії разом зі страшними злочинцями має психологічний вплив на полонених. Не знаю чи вірять вони в обмін взагалі. Проте я сподіваюсь, що десь в глибині душі ця надія є, адже за такий період часу людину можна було зламати», — з болем каже дружина азовця.
Тамара та інші родичі військовополонених регулярно звертаються як до українських, так і до іноземних служб та організацій із закликами якомога швидше повернути бійців.
Також сім’ї бійців закликають підтримувати мирні демонстрації щодо нагадування про бійців, які досі перебувають в російському полоні.
«В суспільстві, на жаль, є люди які не усвідомлюють масштабів проблеми. Кажуть, що ми стоїмо на проплачених акціях, що „Азов“ взагалі вже звільнили, бо не розрізняють азовців та захисників „Азовсталі“, це різне. Але є небайдужі, які дійсно все розуміють та допомагають. Дуже приємно коли підтримують медійні люди, бізнес, багато закладів розміщують нагадування про військовополонених. Я також тримаюсь завдяки нашому суспільству та родичам азовців. Ми один одного розуміємо та підтримуємо», — каже дівчина.
Дружина полоненого азовця за цей час тричі зверталась до спеціалістів за психіатричною допомогою.
Вперше це було після теракту в Оленівці, який стався якраз на її день народження. Вдруге — коли в червні 2022 з’явилося відео, де Сергія змусили зізнатися у тому, чого він не робив. А втретє після остаточного вироку.
«Це був той випадок коли я хочу, але не можу ніяк допомогти. Однак я дуже радію, що на акціях на підтримку полонених стає все більше людей. В цьому є сенс, це нагадування суспільству пам’ятати та не мовчати, бо мовчання вбиває. Чим більше про це говорять, тим більше шансів повернути полонених. Пам’ятаю, наш друг повернувся в травні 2023 року, під час чергового обміну. Тоді він мені написав: «Я бачив всі акції. Це так приємно, що про тебе та весь жах, яки був у Маріуполі не забули», — пригадує слова побратима кохана Сергія.
Щотижня у різних містах України та світу проходять акції-нагадування в підтримку військовополонених. Їхні сім’ї просять активно долучатися, аби повернути всіх українських захисників додому.
«Вечірній Київ» також спілкувався з дружиною полоненого азовця, яки відбуває вигаданий росіянами термін з пухлиною мозку. Детальніше про історію бійця читайте в матеріалі.
Олександра ПЛАКІНА, «Вечірній Київ»