Довічне ув’язнення із пухлиною мозку: дружина військовополоненого з «Азовсталі» розповіла про коханого

26-річний боєць бригади «Азов», який став на захист країни ще задовго до початку повномасштабного вторгнення, вже вдруге зустрічає свій день народження в російському полоні.

«Вечірній Київ» поспілкувався з дружиною захисника, яка робить все можливе аби повернути свого чоловіка додому.

Пара познайомилась на початку 2021 року в додатку для знайомств. А особисто зустрілись вже через два місяці під час чергової відпустки чоловіка. Саме так розпочались їхні стосунки.

«Ще коли ми просто листувались він сказав, що військовий. Згодом сам зізнався: дуже дивно, що комусь сказав про свою професію. Зазвичай він казав, що юрист. А саме мені йому захотілось розповісти. Я не була дуже здивована, нормально це сприйняла, наче так і потрібно. Для мене це не виділялось на фоні його рис характеру», — розповідає Віалєтта.

Чоловік служив у війську ще з 2015 року. Проте саме про полк «Азов» він розповів аж влітку 2021 року.

У 2022 році боєць мав відпустку до 8 березня. Пара проводила разом час, а потім роз’їхалась відвідати рідних.

«Він написав мені повідомлення, що йому зателефонували, сказали збирати речі та їхати в Маріуполь. Тоді він ще раз повернувся до Києва, ми побули разом добу і він поїхав. Його потяг прибув у Маріуполь вранці 23 лютого», — пригадує дружина бійця.

На зв’язку пара була до 5 травня. Пізніше Віалєтті відписував командир чоловіка, повідомляв, що все добре, наскільки це можливо.

Тоді почали з’являтись чутки про те, що гарнізон Маріуполя будуть виводити в полон для збереження життя особового складу. Як обіцяли захисникам, це мало бути не більш ніж на 3-4 місяці.

Проте, коли стало зрозуміло, що бійців повертати так просто не збираються, постала ще одна загроза крім ворожого полону — стан здоров’я.

«У нього в голові пухлина, доброякісна, принаймні була такою. Її виявили у 2019 році вже під час служби. Все що потрібно було на той час це відстежувати її та в конкретний момент видалити. Але для цього стабільно раз в декілька місяців потрібно робити МРТ та здавати необхідні аналізи. Що звісно ж неможливо робити у полоні», — розповідає дружина полоненого.

Боєць вважається тяжко хворим, але це ніяк не прискорило обмін. Дівчина розповідає, що пухлина дуже вливає на стан здоров’я чоловіка. Навіть під час оборони у нього були сильні головні болі, погане самопочуття, але все одно він виконував бойові завдання.

Віалєтта повідомила як наші, так і міжнародні організації про стан здоров’я чоловіка, бо крім пухлини він отримав поранення під час бойових дій. Проте у відповідь отримала, що росіянам до цього байдуже.

«Буквально нещодавно нам заявили, що кількість бійців маріупольського гарнізону у полоні складає 1500 осіб, а всього військовополонених 8 тисяч і це просто цифри. Тобто після того, як вони були в оточені 86 днів їх можна вважати просто цифрами та не надавати їм більшого значення. Слід зважати на те, як бійці опинилися у полоні — вони вийшли за наказом. Понад два роки нам кажуть, що все це важко, „Азов“ в росії терористична організація, складна ситуація та висока ціна. Але я не розумію, чому не можна бути принциповішими», — каже дівчина.

Сім’ї військовополонених також обурені тим, що в останньому обміні були зрадники, які знущались у полоні над азовцями. Проте і на це їм відповіли, що ніяк не можна вплинути на формування списків.

«Ми почули у відповідь, що це просто цифри та нікого не виділяють. Повертають всіх, а розбираються вже по факту на місці. Мені здається це трохи не чесно, повертають тих, хто цього не заслуговує, вони займають місце на обміні справжніх воїнів», — наголошує Віалєтта.

Представники Міжнародного комітету Червоного Хреста, як тільки бійці вийшли в полон, записали азовця ручкою в список, зафіксували. А через тиждень вони зателефонували дружині та на прохання чоловіка переказали, що «все добре».

«Потім стався теракт в Оленівці. В той же день я знала, що чоловік живий, але з принципу вирішила телефонувати до МКЧХ. Аж через пів року після теракту вони дали конкретну відповідь, бо до цього весь час не мали інформації. Одного разу взагалі сказали: „Що ви хочете почути, щоб вам стало легше?“ Немає чого і говорити про якісь листи та комунікацію з військовополоненими», — каже Віалєтта.

З останніх новин, які дізналася дівчина про стан здоров’я коханого, було від звільнених з полону бійців понад рік тому. Тоді стан не був критичним, але і не задовільний. Чоловік продовжує страждати від головного болю. Йому можна щось розповідати декілька разів, а він це забуває, іноді навіть під час діалогу.

Проте росіяни не зупинились на повній ізоляції полонених, в лютому цього року чоловіка Віалєтти засудили на довічне ув’язнення, за нібито скоєні ним злочини у Маріуполі. Рідні подавали апеляцію, проте суд рф не змінив вирок. А засуджені військовополонені не входять в списки обміну зі сторони ворога.

«У нього завжди була цитата: „Справедливості немає, змирись“. Дивлюсь зараз на обміни, кого міняють, як міняють, а ця фраза ножем по серцю. Навіть якщо завтра закінчиться війна та обміняють всіх на всіх, вони не підлягають обміну, це амністія або помилування, або закінчення терміну ув’язнення», — каже дівчина.

Також цього літа рідні засуджених військовополонених відвідали Папу Римського та змогли передати йому альбом з історіями військовополонених.

У ньому фото «до» та «після» вже звільнених з полону бійців, демонстрація всіх наслідків російської неволі.

«Коли ми їхали то розуміли, що це не вирішить одразу всі проблеми. Але буде додатковий розголос. Сподіваємося, що це буде одна зі 100 речей, яка допоможе», — не втрачає надії дівчина.

Родини військовополонених також закликають і українців бути небайдужими та емпатичними.

«Всі люди різні, кожен сприймає все по своєму. Мене особисто бісить необізнаність. Не говорячи вже про ситуацію з полоненими, проводять опитування де запитують просто про Маріуполь, а люди не знають де це і що там відбулося. Я не прошу, щоб мене жаліли, я такого не люблю. Просто не хочу косих поглядів.

Буває виходимо з подругою до центру (вона також дружина полоненого), до нас хтось підходить знайомитись, а я показую обручку. Питають, де ж ваші чоловіки, ми відповідаємо, що в полоні. Тоді одразу починається: Що, реально? Чого ти брешеш. Або питають про гроші: чи платять мені за полон чоловіка, або куди я витрачаю ці кошти. Деякі не вірять, що з полоненими немає зв’язку. Такі питання дуже обурюють», — ділиться Віалєтта.

Також дівчина наголошує на необхідності постійного розголосу, зокрема і про відвідування мирних акцій-нагадувань про військовополонених.

«Акції-нагадування — це як мінімум підтримка сімей військовополонених. Там стоять не тільки за „Азов“ та маріупольський гарнізон, а за всіх полонених з різних підрозділів. Ти бачиш, що людям не все одно. Виділити годину часу це ніщо, знаючи, що в росії сидять люди яких роками катують, не годують, вони без зв’язку та в ізоляції», — наголошує дівчина.

Задля безпеки чоловіка Віалєтти ми не називаємо його ім’я, щоб умови полону не стали ще гіршими.

Читайте також: Роковини теракту в Оленівці. Акція у підтримку військовополонених зібрала найбільшу кількість небайдужих.

Олександра ПЛАКІНА, «Вечірній Київ»