«Соціальна сфера стала моїм першим місцем роботи»: історія працівниці центру реабілітації Вероніки Мотуз

22-річна Вероніка Мотуз закінчила Міжрегіональну Академію Управлінням персоналу за спеціальністю «Туризм».

Одразу після отримання диплома дівчина влаштувалась на роботу до Київського міського центру соціального, психологічного, професійної та трудової реабілітації «Аскольд», де майже три місяці працює на посаді соціального працівника.

Центр «Аскольд» є комунальною реабілітаційною установою. Його основною функцією є комплекс надання реабілітаційних заходів, спрямованих на створення умов для всебічного розвитку осіб з інвалідністю, які досягли повноліття, а також для Захисників та Захисниць України.

Реабілітаційний процес в центрі спрямований здебільшого на соціалізацію особистості.

Попри те, що це перше місце роботи Вероніки, вона швидко адаптувалася та з великим задоволенням ділиться своїми враженнями.

«Перший раз коли я прийшла до „Аскольду“ дуже сильно хвилювалась. Одразу попросила познайомити мене з відвідувачами, аби мати хоч якесь уявлення як працювати надалі і як мене будуть сприймати. Але мої хвилювання зникли та я дуже швидко знайшла зі всіма спільну мову. Зараз я відчуваю як до мене наші відвідувачі тягнуться з теплом, посмішкою та обіймами», — зізнається дівчина.

Відвідувачі центру мають щотижневий розклад занять, який повністю заповнений найрізноманітнішими інтерактивами від в’язання шкарпеток, шиття сумок, плетіння сіток, танців, настільних ігор до гри у настільний теніс.

З відвідувачами юна працівниця проводить заняття з курсу «Паперова магія» та «Нейрогімнастика».

Як каже Вероніка, всі ці комплекси активують природні механізми роботи мозку за допомогою фізичних вправ та розвивають взаємодію тіла та інтелекту.

А нещодавно дівчина разом з вихованцями долучилась ще й до виготовлення окопних свічок (пальників).

Дівчина завжди намагається прислухатися до прохань відвідувачів. З її розповідей, кожен потребує особливого підходу, проте його дуже легко знайти шляхом діалогу.

«Кожна людина унікальна, і робота з різноманітною аудиторією вимагає гнучкості та вміння адаптуватися. Робота з людьми також потребує навичок комунікації та встановлення зв’язків. Я дуже легко йду на діалог, аби зрозуміти потреби наших відвідувачів», — каже соцпрацівниця.

Ще одним важливим напрямком роботи дівчини є соціокультурна реабілітація.

У її рамках відвідувачам Центру проводять екскурсії різноманітними виставками, музеями, концертами. Організовують творчі зустрічі та театральні вистави.

Зі слів соціальної працівниці, такі заходи впливають на психоемоційний стан відвідувачів, позбавляють почуття ізоляції та є відмінним профілактичним засобом від депресії.

«Ми звертаємось до керівників музеїв, театрів з проханням посприяти в реалізації реабілітаційного процесу наших відвідувачів та розглянути можливість безкоштовного відвідування закладів мистецтва та культури. Наприклад, нещодавно було організовано та проведено екскурсії до Військово-історичного музею Національного університету оборони України, Музею історії пожежної техніки міста Києва та Центральної синагоги імені Бродського», — розповідає Вероніка.

Читайте також: Від декоратора до соціального працівника в інтернаті: історія киянки Анастасії Опанасенко.

Олександра ПЛАКІНА, «Вечірній Київ»