Як виглядала елітна нерухомість століття тому: історія будинку Берла Мороза у Києві
Автором цієї архітектурної перлини був відомий київський архітектор Йосип Зекцер, який на початку XX століття спорудив у центральній частині міста чимало знакових кам’яниць.
Творчий розквіт Йосипа Зекцера припадає на період з 1901 по 1915 роки, коли за його проєктами у Києві було зведено близько 30 прибуткових будинків.
На думку дослідників архітектури, ці будівлі відзначалися не лише своєю зовнішньою привабливістю, розкішним ліпним декором чи оригінальністю фасадів, але й чудовим плануванням та технічним оснащенням, що випереджало свій час. Варто зазначити, що деякі з його будинків, збудованих понад 100 років тому, досі належать до елітного житлового фонду нашої столиці.
Однією з вершин архітектурної спадщини цього зодчого є прибутковий Будинок Мороза на Володимирській, 61/11, зведений у співавторстві з Дмитром Торовим у 1910-1912 роках.
Свого часу цей 7 поверховий велетень, зведений у стиглі цегляного модерну з елементами бароко, здавався киянам справжнім гігантом.
Замовником розкішної кам’яниці став київський купець першої гільдії Берко Овсій Вольфович Мороз — заможний торговець деревини. Завдяки імені свого першого власника споруда отримала назву «Будинок Мороза».
Його цікавою особливістю є складне розташування земельної ділянки: на розі двох вулиць під нахилом. Однак зодчим вдалося блискуче вирішити поставлене замовником завдання, збудувавши комфортну 7-ми поверхову кам’яницю з невеликими подвір’ями, які з трьох боків оточених об’ємом будинку, які сполучаються з вулицею і між собою внутрішніми проїздами.
Наріжну частину будинку увінчує декоративна чотиригранна наметова баня, яка чітко виділяється навіть з великої відстані.
Зовнішній декор фасаду споруди є досить стриманим та лаконічним, проте має свої яскраві та впізнавані деталі: великі еркери, залізобетонними огорожами на балконах та контрастними ліпними вставками.
Під зовнішньою стриманістю фасаду прихована розкішне внутрішнє оздоблення під’їзду. Головний вестибюль під’їзду прикрашає витончена жіноча скульптура, у під’їзді можна побачити оригінальне освітлення та майстерно виконані ковані деталі. Також поручні сходів були виконані з каррарського мармуру, але до нашого часу зберігся лише один з них.
В інтер’єрах деяких квартир, за свідченнями очевидців, частково збереглися елементи автентичного оздоблення, зокрема старовинна ліпнина, паркет та кутова піч з чавунними дверцятами.
Будинок був побудований для заможних орендарів, які винаймали просторі квартири з найкращим технічним оснащенням: зокрема сантехніка англійської фірми Pope, ліфти фірми Otis, а кожна квартира мала телефон. Також у будинку були облаштовані: система кондиціонування, пральня та сучасна система опалення.
На першому поверсі розташовувалися кафе-ресторан, кондитерська, молочний магазин, магазин корсетів, комісійна контора з продажу цукру, більярд, перукарня, приватна бібліотека, швейна та взуттєва майстерні.
Ціни на житло варіювалися, залежно від розміру квартири та місця її розташування. Наприклад, шестикімнатна квартира на другому поверсі коштувала 3 100 рублів на рік, а апартаменти з восьми кімнат на горішніх поверхах — 3 400 рублів на рік.
Серед перших мешканців будинку були підприємці, викладачі університету святого Володимира, вчені, такі як педіатр Євген Скловський.
За міською легендою, через забобонність мешканців, у будинку певний час була відсутня квартира з №13, натомість була квартира 12-б, проте згодом правильну нумерацію квартир відновили.
У радянські часи в будинку жили переважно відомі вчені та академіки, тому він отримав назву «професорський будинок». Серед мешканців: хімік Анатолій Бабко, мовознавець Іван Білоїд, ботаніки Микола Гришко та Дмитро Зеров.
На першому поверсі довгий час працював гастроном, відомий як «Морозівський», названий на честь першого власника будівлі.
Цікаво, що після демонтажу вивіски на фасаді можна побачити більш давній напис з абревіатурою СОРАБКОП (Союз Робочих Кооперативів). Він був створений у 1922 році, об’єднавши найбільші кооперативні організації Києва для забезпечення робітників продуктами й послугами. У 1920-1930-х у центральній частині міста діяла ціла мережа крамниць СОРАБКОПу.
Нині на першому поверсі будинку розташовуються різноманітні кафе і крамниці. І попри всі зміни та буремні події минулих часів, ця знакова пам’ятка залишається однією із найцікавіших архітектурних прикладів початку XX століття в Києві, продовжуючи дивувати містян своєю лаконічною красою, історичною та культурною цінністю.
Нагадаємо про творця Будинку Мороза: Йосип Зекцер — зодчий, який вмів будувати з комфортом.
До теми: Збудував Городецький, але спаплюжили комуністи: історія «розкуркуленого» будинку у Києві.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»