Збудував Городецький, але спаплюжили комуністи: історія «розкуркуленого» будинку у Києві

Одним із маловідомих творінь архітектурної спадщини Владислава Городецького є прибутковий будинок Лева Бендерського на вулиці Великій Васильківській, 25. Споруджений у 1897-1899 роках у стилі французького неоренесансу з елементами необароко будинок ще у процесі спорудження привернув увагу містян.

«Вечірній Київ» згадує драматичну історію розкішної кам’яниці у центрі столиці та найцікавіші факти про неї.

Замовником розкішної будівлі став купець першої гільдії, виноторговець Лев Абрамович Бендерський. Свого часу він був відомим в місті домовласником, який мав декілька прибуткових будинків у місцевості Нова Забудова. Ща архівними даними, йому належали два будинки на Великій Васильківський 21 та 24, будинок на Караваєвській (нині — Павла Скоропадського, 1) та на Малій Васильківській (зараз — Шота Руставелі), 22, де знаходилася також і його винарня.

Також відомо, що Лев Бендерський був старостою Купецької синагоги, яка також знаходилася на вулиці Малій Васильківській. Але серед інших володінь купця, саме будинок на Великій Васильківській, 25 став найбільш знаковим. Оскільки, цей самобутній велетень і красень Києва став однім з найграндіозніших проєктів першої хвилі будівельної лихоманки.

У 1897 році цей амбітний проєкт видатного зодчого Владислава Городецького описувався у газеті «Життя та мистецтво», як наступний міський хмарочос. У статті «Найвищий будинок у Києві» зазначалося, що «незабаром пальма першості в цьому відношенні належатиме будинку Лева Бендерського на Великій Васильківській вулиці, навпроти Караваївської площі (нині — площі Українських героїв).

Спорудження основного будинку завершилося у 1899 році, а у 1900-1901 роках у дворі також збудували флігель.

На початку XX століття кам’яниця входила до переліку найгарніших в місті. Наприклад, відомий київський фотограф Дмитро Марков видав свого часу серію листівок «Красиві будинки Києва», де серед інших знакових пам’яток можна було побачити й прибутковий будинок Бендерського.

Окрім розкішного декору фасаду, значну роль у її особливій привабливості відігравало і вигідне місце розташування — на вигині вулиці, формуючи парадний вигляд Караваївської площі.

Фасад споруди мав багатий ліпний декор, характерний для популярного наприкінці ХІХ століття стилю боз-арт (від фр. beaux-arts — красні мистецтва). Це різновид пізнього історизму, який виник у Франції, як альтернатива «романтичним» стилям, таким як неоготика і бідермаєр, з метою відродження та переосмислення спадщини ренесансу, бароко та ампіру.

Він асоціюється з престижними та офіційними спорудами, такими як музеї, театри, вокзали та інші публічні будівлі.

Первинно будинок Бендерського був оздоблений рослинним декором, декоративними вазами, парапетами з фігурними балясинами та іншим пластичним декором високого рельєфу. Це додавало споруді особливої вишуканості та урочистості.

Особливим акцентом в архітектурі слугували півкруглі балкони на третьому поверсі, які підкреслюють її величність.

На першому поверсі будинку знаходилися торгові та комерційні приміщення, де розміщувалися крамниці та магазини, а верхні поверхи слугували елітними апартаментами.

Станом на 1915 рік, перший поверх займали винна і м’ясна крамниці, бублична, їдальня, а також магазини — бакалійний, екіпажного обладнання, готового одягу. У підвалі розташовувалися пекарня, склад екіпажного обладнання, пральня, двірницька. Флігель з двома квартирами на кожному поверсі з’єднувався з головним будинком критим коридором.

Відомо також, що згодом тут орендувало приміщення Київське шахове товариство, а у 1919 році у будівлі розташовувалась редакція журналу «Українська кооперація».

Редакторами часопису стали громадські діячі та учасники Української революції: Валентин Садовський і Михайло Туган-Барановський.

У перше десятиліття радянської влади будівля ззовні не зазнала істотних змін. Проте, усі квартири були націоналізовані та перетворені на комунальні квартири.

Проте, у пресі почалася кампанія щодо засудження архітектурного надбання імперської доби. Особливо нищівної критики зазнав надмірний декор фасаді та різноманітні вежі, які на думку радянських пролетарів вважалися «потворними пухирями на обличчі міста».

Трагічним для подальшої долі пам’ятки стали буремні 1930-ті, коли в будівлі зробили ремонт, внаслідок якого прибрали усі декоративні елементи з фасаду, що значно змінило зовнішній вигляд самої будівлі, яка набула суворих форм сталінського неокласицизму.

У роки II світової війни будівля вигоріла майже вщент, але була відновлена у 1948 році у довоєнному вигляді.

Сьогодні, як і сто років тому, на першому поверсі знаходяться елітні магазини, а верхні поверхи займають офіси та житлові приміщення.

А свідками колишньої величі та краси цього будинку є лише старовинні світлини та архітектурний макет в Музеї історії міста Києва.

Нагадаємо про відомі та невідомі будівлі Владислава Городецького у Києві.

До теми: Хмарочос Гінзбурга: цікаві факти з історії першого київського велетня.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»