Нові адреси Києва: у Голосіївському районі з’явилася вулиця братів Чучупаків

Впродовж останнього часу вже Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом. Також у 2022 році вулиця Смольна у Голосіївському районі змінила свою назву на честь братів Чучупаків.

Вона виникла у середині XX століття, під час забудови історичної місцевості Голосіїв, а з 1953 року була найменована за аналогією з назвою вулиці Смольна у місті Москва. Вважається, що ця назва походить від Смольного інституту шляхетних дівчат (1764—1917) у Санкт-Петербурзі, відомого пізніше як просто Смольний — штабу Жовтневої революції, місця розташування Ленради, міськкому ВКП (б)/КПРС (1917—1991), резиденції мера та губернатора Санкт-Петербурга з 1991 року.

З метою деколонізації та дерусифікації київської топоніміки, у застосунку «Київ Цифровий» кияни мали змогу обрати нову назву для цієї вулиці. Серед варіантів щодо перейменування найбільшу кількість, а саме 3 736 голосів, набрала пропозиція Самійла Кішки, а на другому місці (3 340 голосів) - Братів Чучупаків.

Враховуючи те, що ім’я Самійла Кішки рекомендовано для перейменування вулиці Маршала Конєва в Голосіївському районі, робоча група вирішила рекомендувати для перейменування вулиці Смольної другу позицію за результатами рейтингового голосування.

За словами представників експертної комісії з питань найменувань, нова назва вулиці запропонована на честь військових та громадських діячів часів УНР, отаманів Холодноярської Республіки Чучупаки Василя Степановича (1894 — 1920), Чучупаки Олекси Степановича (після 1894 — не раніше ніж 1921) та Чучупаки Петра Степановича (1885 — не пізніше ніж 1920).

Народилися брати у багатодітній родині Степана та Оксани Чучупаків у селі Мельники, Чигиринського району на Черкащині. Ця місцевість славилася своєю давньою історією: колись тут жили войовничі кочівники-скіфи та землероби, які залишили після себе Мотронинське городище. Пізніше, за часів Ярослава Мудрого в XI столітті, тут було засновано Мотронинський монастир, який став центром гайдамацького руху під час Коліївщини 1768 року.

Тож зростаючи в атмосфері, пронизаній історією та героїчним духом, брати Чучупаки з малечку виявляли великий інтерес до долі українського народу. Окрім цього, вони разом з братами й сестрою допомагали батькам з вирощуванням хліба.

Хоча батьки були неписьменні, вони завжди дбали про освіту дітей. Старший з п’яти синів, Петро закінчив чотирирічну церковнопарафіяльну школу, згодом продовжив освіту в Головківській двокласній вчительській школі, після чого працював учителем у Вербівці, де організував хор і драматичний гурток. Пізніше він навчався в Київській консерваторії та став викладачем співу. Петро вчителював у київських музичних закладах та товаришував з Миколою Лисенком.

Завдяки підтримці Петра, його менші брати Василь та Олекса також здобули освіту і стали вчителями.

Після початку І Світової війни усіх п’ятьох братів Чучупаків мобілізували: Петро служив на Румунському фронті, Василь — у Білорусі, а Олекса — у Петрограді, де взяв участь у Лютневій революції. Ще один з братів Чучупаків, Орест загинув у 1915 році під Краковом. Лише наймолодший брат, Дем’ян залишився з батьками, щоб допомагати з господарством.

Під час Української революції брати Чучупаки повернулися до села Мельники, де очолили боротьбу холодноярських повстанців. Восени 1918 року Олекса та Василь Чучупаки змогли створити в Мельниках, які стали неофіційною столицею холодноярських повстанців, ефективну патріотичну селянську повстанську організацію. А вчительський авторитет та організаторські здібності братів, разом з їхнім військовим досвідом, допомогли створити міцну повстанську організацію під прапором УНР.

Головними осередками їхньої діяльності стали урочище Холодний Яр та Мотронинський монастир.

Як харизматична людина з військовим досвідом, Василь Чучупак був обраний отаманом Холодноярської республіки та командиром полку гайдамаків Холодного Яру. Вважається, що він мав надзвичайний авторитет серед українського населення Черкащини, яка найдовше протрималася вільною від більшовицької окупації.

«Ми — вільні гайдамаки. Є у нас вільна ненька Україна, і ми, її рідні сини, повинні битися зо всіма, хто простягне до неї руку», — був переконаний Василь Чучупак.

Майже рік він вів боротьбу проти більшовиків і білогвардійців, захищаючи Холодноярську республіку. Попри численні атаки ворогів, вони не змогли здолати повстанців, кількість яких у найкращі часи сягала до 6 тисяч бійців з 9 гарматами, багатьма кулеметами, гвинтівками та ручними гранатами.

Наприкінці 1919 року під командуванням Василя Чучупака повстанці контролювали значні території Чигиринського повіту. Вони скасували всі більшовицькі та білогвардійські розпорядження, відновивши укази й закони УНР. З прибуттям Андрія Гулого-Гуленка, призначеного отаманом Катеринославщини й Херсонщини, холодноярівці підпорядкувалися йому. У лютому 1920 року відбулася зустріч повстанців з Дієвою Армією УНР під командуванням Михайла Омеляновича-Павленка, яка здійснювала Перший Зимовий похід.

Втім, більшовики, взявши під контроль більшу частину України, почали наступ на Холодний Яр. Проти загонів Василя Чучупака виступила 21-ша бригада 7-ї стрілецької дивізії Червоної Армії. На хуторі Кресельці поблизу Мельників стався бій, в якому загинув Василь, а його брат Петро потрапив до полону і був розстріляний чекістами.

Впродовж тривалого часу, точна дата загибелі Василя Чучупака залишалася предметом дискусій, оскільки вказувалися 18 березня або 12 квітня 1920 року. Лише у 2019 році відомий дослідник Олександр Солодар виявив запис у церковній метричній книзі села Мельники, який свідчив, що отаман загинув 19 лютого 1920 року, а був похований 21 лютого. Навесні йому мало б виповнитися 25 років.

Трагічно також склалася долі Олекси Чучупака, який також був активним учасником боротьби за українську незалежність. Після повернення з війни він продовжив вчителювати в Мельниках та активно підтримував своїх братів у боротьбі. Після їхньої загибелі у 1920 році, він діяв самостійно, як отаман Холодного Яру.

З червня 1921 року Олекса став заступником начальника Холодноярського окружного штабу Івана Петренка, проте радянська влада активізувала ряд спеціальних заходів, спрямованих на нейтралізацію повстанського руху.

Більшовики обіцяли «амністію» тим, хто складе зброю добровільно, однак не всі холодноярівці погодилися на ці умови. Подальша ж доля Олекси Чучупака невідома. Ймовірно, він був розстріляний чекістами наприкінці 1921 року.

Події 1918—1922 років у Холодноярській Республіці, що стала центром українського повстанського руху проти загарбників, майстерно відтворені в історико-документальному романі Юрія Горліса-Горського «Холодний яр».

На думку істориків, брати Чучупаки залишили вагомий слід в історії боротьби за українську незалежність. Їхня відданість, рішучість та організаторські здібності надихали багатьох на боротьбу за свободу. Їхній приклад демонструє, як важливо відстоювати національні ідеали та зберігати історичну пам’ять.

Наразі у Черкасах та рідному селі братів Чучупаків, Мельниках, є вулиці, названі на їхню честь.

У 2003 році в центрі Мельників відкрили пам’ятний знак «Героям Холодного Яру», щоб вшанувати їхні героїчні подвиги та інші повстанців.

***

Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.

У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.

До теми: Нові адреси Києва: вулиця Оксани Мешко на Куренівці.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»