Приховане, мовчазне і майже невидиме: у Києві відкрили нову виставку
Проєкт пропонує зануритись у світ, де повсякденність стає простором для нових сенсів, а звична рутина перетворюється на частину мистецтва.
У середу, 13 листопада у центрі столиці презентували виставку під назвою «Приховане, мовчазне і майже невидиме». В цьому проєкті мисткині Олена Придувалова та Анастасія Лелюк діляться особистими переживаннями, показуючи, як звичайні речі та дії можуть отримувати нові значення. Від спілкування на стихійних ринках до аналізу міських просторів — експозиція запрошує задуматися над тим, як пам’ять, зв’язки та здатність протистояти труднощам проявляються в повсякденному житті.
Ініціатором виставки стала агенція «Spilne Art», яка займається просуванням сучасного українського мистецтва. Головна ідея проєкту полягає в тому, щоб поєднати двох художниць різних поколінь.
Мисткиня Олена Придувалова у своїх роботах відображає власний досвід переживання сильних емоційних моментів, коли взаємодія зі стихійними ринками стає способом протистояти відчаю та руйнуванню.
«На виставці представлені мої роботи, які я створила у своїй майстерні на Лук’янівці, намагаючись жити тим життям, які ми всі зараз проживаємо. Над своїми роботами я не просто працювала — це мій особистий щоденник та частинка моєї душі», — розповідає Придувалова.
Анастасія Лелюк у своїх роботах переосмислює звичні об’єкти, перетворюючи їх із буденності на частину мистецтва. Вона спирається на концепції Мішеля де Серто, який розглядав споживання як прихований акт творчості. Це перший крок, що розширюється на його урбаністичні ідеї про спонтанні та тимчасові дії, як-от стихійна торгівля, що змінюють міський простір і протистоять стратегічному плануванню, яке прагне до контролю та порядку.
«Так вийшло, що моя експозиція перекликається з роботами Олени. У нас задум, що це діалог між поколіннями. Він проявляється в тому, що Олена часто рефлексує на свою буденність і переживання та бачить картинку масштабніше, а я більше занурююсь у деталі та працюю з предметами, з тим що ми звикли присвоювати й перевикористовувати», — поділилась Лелюк.
У коментарі «Вечірньому Києву» Анастасія зізналась, що погоджується з поглядом урбаністичної теорії на те, що ринок — це основа становлення міста, де люди спілкувались, обмінювались різними речами та будували подальші взаємовідносини. Проте, ринки мають і особливе значення для мисткині:
«Це викликає у мене асоціації з бабусею, коли я в дитинстві ходила з нею на ринок. Вона там продавала квіти, а я їй допомагала. Тоді, для мене це була така наша традиція, щось сакральне. В якомусь сенсі ринки — це спосіб соціалізації та важлива частина нашого буденного життя. Проте, ми до цього звикаємо і перетворюємо на рутину те, що насправді дуже загадкове, невидиме та мовчазне».
Проєкт підкреслює красу в буденних речах, де кожен жест має глибший зміст, який ми часто втрачаємо через звикання. Стихійні ринки, спілкування з людьми та взаємодія з різними предметами не просто задовольняють фізичні потреби, а й стають можливістю для переживання стійкості, життєвої енергії, спільності та відновлення.
Читайте також за темою:
«Історія крізь епізоди: у столиці представили масштабні полотна Максима Малильо»
Ксенія ЧЕРЕДНИЧЕНКО, «Вечірній Київ»