У Києві вшанували загиблого на фронті 26-річного Андрія Романюка з батальйону «Карпатська Січ». ФОТОРЕПОРТАЖ

На фронті Андрій Романюк, який мав позивний «Воробей», був командиром відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 40-го окремого штурмового батальйону «Карпатська Січ».

Молодий українець був учасником Революції Гідності з 15 років і добровольцем на війні — з 16.

Сьогодні, під час прощання, навколо труни військового стояли його світлини — з війни, та ті, що з часів Майдану також.

Він ніби прощався на землі з тими місцями, де його юність одразу стала дуже дорослою. Михайлівський Золотоверхий, Майдан Незалежності… А поріч були люди, які стали свідками його останніх 10 дорослих років життя.

«Він разом зі своїм відділенням, де завжди була зразкова дисципліна, знищував десятки одиниць ворожої броньованої техніки, живої сили кацапів, окупантів, які ступили на нашу землю. Це було під Нью-Йорком на Донеччині. Андрій Романюк був патріотом, він постійно працював з особовим складом відділення, навчав щойно мобілізованих на ударних дронах ефективно знищувати ворога», — розповів побратим Андрія, який приїхав на його прощання.

«Андрій би не хотів, що б плакали та депресували, адже він все життя боровся. І наш девіз сьогодні має бути: „Або на фронті, або для фронту!“ Сьогодні важливо, щоби наш фронт встояв і ми повинні зробити все для того, аби в цій страшній війні ми помстились за цю тяжку втрату і перемогли», — звернувся до присутніх на Майдані військовий.

Біля труни Андрія Романюка були сьогодні найближчі — кілька жінок. Серед них його мама Ольга та кохана військового — Тетяна.

Труна була відкритою і жінки час від часу схилялись до тіла Андрія, розмовляли з ним, цілували його обличчя.

Кохана загиблого Захисника звернулась до нього і до всіх, хто прийшов попрощатись. Вона сказала, що так склалось, що ця зустріч з коханим — не на вокзалі у Краматорську, куди вона приїздила на його короткі вихідні, або не у рідній його Вінниці, куди Андрій приїздив домами.

Її коханий вирушає у дуже далеку путь…

«Знаєте, я вірю, що така світла людина, як Андрій, завжди буде поруч з нами. Буде нас захищати тому, що він був найбільш дбайливою людиною у цьому світі, яку я коли-небудь зустрічала.

Я вдячна його матері за те, що вона виховала такого сина. Андрій ріс без батька, але тим чоловіком, якого він виростив сам у собі, я захоплювалась і захоплюватимусь все життя. Все його життя з 16-ти років — була війна. Я намагалась навчити його жити у цивільному житті. У відпустках він, коли ми ходили у кіно чи були на морі. Але він казав, що йому соромно, що він не на фронті, хоч це була його законна відпустка», — поділилась крізь сльози Тетяна.

Дівчина подякувала всім, хто прийшов прощатись, а особливо вона відзначила волонтерів, якими Андрій захоплювався, адже саме вони завжди безвідмовно допомагали з 2014-го року військовим.

Роксоляна Хмара, вдова Степана Хмари, згадала, що знає Андрія з часу Революції Гідності. Їй було важко говорити, так, як і всім. Неможливо змиритись з тим, що такі світлі прекрасні хлопці передчасно гинуть.

«Він був відданим Україні, він був юним „горобчиком“, справді схожим на свій позивний. Ми познайомились після Майдану ближче, вже на судових засіданнях. Адже у його юному житті біла не лише війна, а й тюрма. Він зі своїми побратимами вирішив знайти тих беркутівців, які стріляли у людей на Майдані. Ми зі Степаном Хмарою розуміли, що так має бути — бо ці негідники мають понести покарання. Бо, нажаль, вони не понесли його і до сьогодні. Ми ходили на ці суди й захоплювались мужністю, стійкістю і величезним патріотизмом цього хлопчика. Як тільки його виправдали у суді — він одразу пішов на фронт. Захищати свою найріднішу Україну», — поділилась спогадом про Андрія, якому було лише 16 років у 2014-ому.

«Ці найсвітліші наші діти, вони ніколи не дадуть нам зупинитись, ніколи не дадуть нам опустити коліна і я знаю, що ми переможемо. Вічна слава і пам’ять прекрасному хлопцеві», — звернулась до присутніх Роксоляна Хмара.

У рідних біля труни в руках був шолом, який Андрій носив у боях. Вони поклали його у труну воїна.

Капелан з підрозділу Андрія виступив наостанок, він згадав слова з Євангелія від Іоанна.

«Більшої любові немає за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх». Андрій це підтвердив. Він зробив так, як Христос, який теж поклав свою душу за людей. Андрій поклав свою душу за кожного з нас. Велика подяка і шана цьому герою. Він не помер він перейшов від життя земного до життя вічного. Він бачить нас, він сьогодні з нами. Зараз ми зробимо живий коридор і проводимо його», — звернувся капелан.

Завтра у рідній Вінниці відбудеться прощання та чин похорону Воїна, Захисника і Героя Андрія «Воробея» Романюка.

Читайте також:

«Рік тому на війні втратила чоловіка: у Києві попрощались з військовою Наталією „Іранкою“ Кузнєцовою».

Ольга СКОТНІКОВА, Олексій САМСОНОВ, «Вечірній Київ»