Рік тому на війні втратила чоловіка: у Києві попрощались з військовою Наталією «Іранкою» Кузнєцовою

Мама, батько, рідний брат та «друга мама» — так на прощанні з Наталією «Іранкою» на Майдані говорили про її свекруху, — найближчі люди, які стояли поруч з білою труною молодої військової.

«Війна забрала найдорожче, мою дочечку Наталочку», — говорила скрізь сльози змарніла від горя мама Наталії Кузнєцової.

32-річну військову, яка рік тому на фронті під Бахмутом, втратила чоловіка Віктора Панаска із позивним «Іранець», відспівували у Михайлівському Золотоверхому, а на Майдані, де вона у час Революції гідності проявила себе, як завзята патріотка та активістка, відбулась громадська панахида та прощання.

Чоловік Наталі, військовослужбовець Віктор Панаско, був членом Всеукраїнської організації «Тризуб» імені Степана Бандери та командиром Чернігівського обласного загону. Сама Наталія кілька років очолювала Чернігівський осередок «Правого сектору».

Боєць з позивним «Султан» сьогодні розповів «Вечірньому Києву»:

«Іранка» була дуже хорошою і сміливою посестрою. Вони з чоловіком жили одним духом, дихали в унісон».

З початку повномасштабного вторгнення Наталія «Іранка» стала на захист держави, як і її чоловік. Вона у березні 2023 року отримала орден «За мужність» III ступеня від Президента Володимира Зеленського.

«Іранець! Ти загинув як воїн, так як завжди і казав. Загинув, захищаючи побратимів. Ти все життя боровся за свою свободу і за незалежність України. Вірний син своєї країни.Ти назавжди залишишся в наших серцях. Зустрінемось в кращих світах. В строю», — написала тоді вона звернення до коханого, якого теж відспівували у Михайлівському Золотоверхому….

Відомо, що жінка загинула за трагічних обставин 26 серпня у селі Приморське на Одещині. Сьогодні її ховали, одягнену у яскраво-синю хустину, заквітчану соняшниками.

Її смерть стала страшним ударом для близьких і насамперед для родини. Коли на Майдані звернулись до присутніх, щоб ті поділились спогадами про загиблу Захисницю, спочатку ніхто не мав сили говорити. І тоді першою слово взяла мама загиблого чоловіка Наталії, Віктора «Іранця» Панаска.

Вона згадала, як у зрусифікованому Чернігові Наталя працювала і докладала зусилля, щоб українська мова поширювалась серед молоді, як вона вірила у майбутнє України. Змучена горем від втрати сина, а тепер і його молодої дружини, жінка звернулась до українців:

«Як мені важко бути тут і дивитись на оцей готель ( «Україна» — ред «ВК»), звідки стріляли під час Майдану у наших діток. Я 2014-го року не спала, молилась, щоб мої діти тут були під Божим захистом. Але під час повномасштабної війни Наталя не злякалась і пішла боронити з моїм сином Україну. Боронити без страху, як бояться зараз багато чоловіків. Вона була дуже сильною, мудрою, розумною. Всі запам’ятали її улюблену фразу: «Все буде добре!»

Скільки вона змогла залагодити конфліктів. Вони з сином говорили, що Україна має бути сильною, соборною і незалежною державою, інакше, що ж ми скажемо дітям. Але вони так і не дочекалися своїх дітей… Як я можу ставитись до російської мови та до тих, хто кинув Україну, коли мені, по суті спочатку відрубали одну руку, а за рік — іншу? Три дні тому я з нею говорила телефоном і вона обіцяла приїхати до мене, але мою дочечку забирають далеко, далеко….»

У Наталі не було жодних сумнівів у правильності їх з чоловіком вибору. Посестра, яка виступала на прощанні сьогодні, зазначила:

«Нашою метою є незалежна соборна українська держава. Ми знали, що на це треба покласти життя, що це не робиться за кілька років… Я звертаюсь до всіх, у кого у серці є хоч трохи любові до України, — боріться за країну і за її майбутнє. Сьогодні ми втрачаємо найкращих! Якщо ми не станемо всі зараз разом — то вони прийдуть нас вбивати та ґвалтувати. Наталія боролась за те, щоб цього не було! Її друга мама сьогодні казала, що такі, як Наталія раз на сто років народжуються. А я скажу, що вона була унікальна, одна така. „Іранці“ тричі Слава, Слава, Слава…»

Сьогодні Наталії Кузнєцовій несли на прощання великі букети троянд та соняшників. Її поховають у рідному місті Олександрія на Кіровоградщині.

Командир Добровольчого розвідувального батальйону ГУР Руслан Каганець написав сьогодні:

«Ще одна сім’я патріотів та націоналістів на небі».

Раніше «Вечірній Київ» писав про прощання з госпітальєркою Іриною Цибух.

«Щоб мати силу бути вільною людиною, треба бути сміливим»: Київ попрощався з Іриною «Чекою» Цибух». Цибух столиця проводжала молитвами у Михайлівському Золотоверхому, де її відспівували та піснями й оплесками на Майдані Незалежності, куди прийшли військові, парамедики і всі, хто шанував сміливу українку.

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»